Міжпартійна конференція НСНУ 14 липня цього року позбавила п’ятьох членів фракції ХДС у Житомирській обласній раді, у тому числі й голову обласної ради Ірину Синявську (на знімку), депутатського мандата. Останні апелюють ухвалою Печерського суду, яка забороняє застосування так званого імперативного мандата партіям та блокам, і вказують на те, що на конференції не було представників ХДС.

Нагадаємо, у квітні Ірина Синявська відмовилась від партійного квитка і членства в НСНУ, увійшла до новоствореної фракції християнських демократів.

— Ірино Максимівно, як стало відомо, колишні однопартійці прийняли рішення позбавити вас депутатства, мотивуючи своє рішення вашим виходом з лав партії НСНУ. Як ви розцінюєте такий не надто ввічливий крок колишніх соратників?

— Я вважаю, що в Україні на даному етапі створено прецедент, яким представники однієї з «найдемократичніших» політичних сил закріпили за собою авторитарний метод управління та керівництва. Мене, як голову обласної ради, обирала, власне, обласна рада, а не окремі її представники. Сьогодні Житомирщину представляє шість провідних політичних сил, які формують склад місцевої самоврядної гілки влади, і тільки їм разом вирішувати, скажімо так, долю свого лідера. Наша область унікальна тим, що не має окремого політичного забарвлення. Я противник того, щоб Україну ділили за кольорами, партіями, за якимись блоками, групами, бо все це сприяє лише збагаченню окремих людей, окремих кланів, окремих сімей і абсолютно не сприяє розвиткові території та добробуту людей, які на цій території проживають.

Я ніколи не піду проти громади, інтереси якої представляю, хоча б чого мені це вартувало. У жодному разі не погоджусь з позицією політиків, які вважають за доцільне віддати землю «під котеджі», а не дати можливість забудуватися там тисячам колишніх військовослужбовців, які досі стоять у черзі на квартиру. Тому таку реакцію «колишніх» розцінюю дуже просто: їм заважають «гріти» руки.

— Ірино Максимівно, що стало передумовою ваших непорозумінь з колишніми однопартійцями?

— Мабуть, варто було б говорити про непорозуміння з боку не однопартійців, а окремих політичних керівників. Коли почався тиск на прийняття рішень обласною радою, постало питання: виконувати диктат однієї політичної сили і забути про елементарну совість та честь чи надалі залишатися вірною громаді, жертвуючи партквитком. Для мене більш прийнятним був останній варіант. Я не раз казала, що рішення про вихід з «Нашої України» було у буквальному сенсі вистражданим. Було боляче визнавати, що всі демократичні починання, за які ми боролися, виявилися чистої води фікцією, якою прикрилися політичні мужі, щоб прийти до влади. Виявляється, що і тепер варто діяти у розріз з власними думками і власною совістю. Особливо коли мова йде про розподіл комунального майна чи бюджетних асигнувань. Вимоги партії (НСНУ) з цих питань, на моє глибоке переконання, були абсолютно не на користь громади. Я — людина принципова і позицію зайняла принципову: не підтримувати жодних політичних авантюр.

— Якою ви бачите роль місцевого самоврядування?

— Реформа місцевого самоврядування — це однозначна децентралізація, яка дасть змогу вести мову про фінансову автономію соціальних об’єктів. Але остання можлива тільки за умови конструктивних змін до податкового законодавства, адже закріплені за місцевими бюджетами доходи сьогодні не гарантують навіть і поняття «самодостатності».

Кажучи про роль, яку має відігравати місцеве самоврядування, потрібно розуміти, що належне її виконання забезпечити можливо тільки за наявності грамотного законодавчого базису. Тобто сьогодні вкрай необхідно вносити зміни до законів, виписаних у Лісовому, Земельному, Бюджетному кодексах.

Ситуація довкола земельних питань на часі надмірно політизована. Земельне законодавство фактично не узгоджене з цивільним, природоохоронним та господарським законодавством. Внаслідок чого територіальна громада практично не розпоряджається землею. Ще один приклад. Стаття 13 Конституції України визначає, що надра є об’єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. А довіра органам місцевого самоврядування не зовсім відповідає конституційному визначенню. Ради, маючи права власника, не мають права розпоряджатися надрами. Вони лише погоджують питання надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Шлях нашої країни до того часу можна буде називати буквально «гальмівним», доки розвиткові місцевого самоврядування не приділятиметься належна увага.

Політичні ігрища потрібно винести на іншу, окрему арену. І віддати народові їхнє законне право — достойно жити.