Триває епопея битви за врожай. Аграрії країни зібрали ранні зернові і зернобобові з більш як половини посівних площ. Посуха справді попрацювала проти хліборобів. Середня врожайність гектара не досягає і 20 центнерів, що, звичайно, мало радує й аграріїв, і багатьох політиків. Багатьох, бо — дострокові парламентські вибори. Хлібна «карта» нині — козирний туз у політичній колоді. Ті, хто при владі, кажуть: запасів у країні продовольчої пшениці досить, і що є сили намагаються утримати ціни на продукт номер один. Принаймні — до моменту волевиявлення.

Допомогти домогтися жаданої стабілізації має на меті введення з початку липня близьких до нульових квот на експорт пшениці, жита, ячменю і кукурудзи. У політичному плані крок, нехай і не ринковий, але логічний. В уряді побоюються, що без такого адміністративного втручання «вибухнуть» ціни на хлібобулочні вироби. Врожай і так небагатий, а зернотрейдерам дай тільки волю — вивезуть не лише продовольчий запас, а і насіннєвий фонд...

Такий прокол в аграрній політиці вже мав місце в неврожайному 2003-му, коли спритні торговці продали за кордон мільйони тонн зерна. Незабаром Україна змушена була докуповувати колосові за рубежем і випікати хліб з дорогої пшениці — 1200—1300 гривень за тонну.

В опозиції свій хлібний інтерес. Неврожай — сильний аргумент обвинуватити уряд у неефективності. Причому не обов’язково, щоб продукт номер один істотно зріс у ціні, для створення ажіотажу на продовольчому ринку досить вести розмови про його неминуче подорожчання. Напередодні можливих виборів захисників трудового народу — як грибів після дощу. Виявилося, партій аграрно-селянського спрямування, які активно кинулися відстоювати інтереси хліборобів, — греблю гати. А очолюють їх, здебільшого, все ті самі люди, котрі «дореформували» село до «ручки». Благо, тепер, прикриваючись аграрною ідеєю, у парламент пролізти не так просто. Виборець нині не той, а «реформовані» селяни на аграрну наживку клюють слабко. У «рятівників села» одна надія — влитися своєю партією у велику політичну силу і вторгувати в такий спосіб хоча б одне місце в прохідній частині списку.

Ну, Бог з ними, з політиками, які зазвичай за будь-якого розкладу — завжди в плюсах! Що ми виграємо, і що програємо в цій ситуації — ось що важливо. У хліборобів, яким усупереч непогоді вдалося виростити і зібрати колосові, гарна перспектива закінчити рік з прибутком. Уже нині стартові ціни на пшеницю нового врожаю перевищили торішні майже вдвічі. Якщо в липні 2006-го проблематично було знайти покупця, готового платити за продовольчу пшеницю по 550 гривень за тонну, то нині ціни сягають тисячі гривень за тонну. І чекати, що зерно почне дешевшати, не варто. Найімовірніше, підвищений попит на колосові на світовому ринку не дасть опуститися цінам і в Україні, навіть незважаючи на обмеження експорту з нашої країни.

На жаль, від високих внутрішніх цін на зерно будуть потерпілі. Тваринницьким господарствам утримувати худобу стане дорожче. Але ж ціна зерна — це не тільки вартість хліба, а і молока, і м’яса. Сам хліб, звичайно, не дорожчатиме такими темпами, як пшениця. Але зростання вартості буханця, швидше за все, після виборів, неминуче. Причиною цього, як завжди, стануть об’єктивні чинники: третина вартості хліба — ціна борошна, а значить — зерна. Але головним чинником подорожчання може стати не пшениця, а недешеві енергоресурси.

На знімку: в багатьох господарствах Старобільського району Луганської області вже зібрали озиму пшеницю. На черзі — яровий ячмінь, далі — круп’яні культури, соняшник, кукурудза...