Історія окремих речей і речовин завжди цікава, часто повчальна, іноді захоплива. Візьмімо хоча б такий цінний і корисний метал, як платина. Зерна її спрадавна знаходили у руслах річок, наносах гравію, де платина зазвичай була супутницею золота. На початку XІX століття вчені різних країн досліджували самородну платину і виявили, що вона містить домішки не відомих раніше металів. Так було відкрито родій, палладій, осмій, іридій, рутеній. Індіанці Колумбії (у ті часи, коли Колумбія була ще «доколумбовою») вже знали про існування платини, але вважали цей метал «недостиглим» золотом. Тому, знайшовши, відразу повертали його річці, «саджали» платинові самородки у дно, сподіваючись, що вони «дозріють» і перетворяться на справжнє золото.

Іспанці, які порядкували у XVІ столітті в Колумбії, вважали платину родичкою срібла, тому дали металу відповідну назву (платина — від іспанського «plata» — срібло), але виявивши, що вона не має благородних властивостей (не плавиться, погано піддається обробці, непоказна на вигляд і взагалі якась дивна, не золото й не срібло), привозили її на батьківщину лише як такий собі курйоз.

Щільність платини й золота майже однакова, і якщо шматок платини золотили, то виявити підробку на той час було практично неможливо. Поширювалася хвиля шахрайства, золоту загрожувало знецінення. Тому вчені мужі з-поміж скарбників мадридського двору знайшли соломонове рішення: усю платину, яка була в Іспанії, скинули в море. Через, так би мовити, «оманливу сутність» і абсолютну непридатність для практичного використання.

Але тут вони дуже помилялися. Адже платина нині досить широко застосовується у промисловості. Її (у вигляді сплаву з іншими металами) використовують під час виготовлення каталізаторів хімічної апаратури, в електро- та радіотехніці. А ще, уявіть собі, платина популярна в ювелірній справі!