Але для тих, хто її вирощує, червона ягода так і не стала золотою

Традиційний полуничний сезон уже начебто минув. Але полуниця не щезає з торгових прилавків. А ціна на неї продовжує зростати і доходить до 30 гривень за кілограм. Для тих, хто вирощує ягоду, здавалося б, настають справді золоті часи. Адже сучасні сорти і технології дають змогу продовжити терміни визрівання. Однак ягідники не радіють високим прибуткам. Навпаки, спеціалізовані господарства стикнулися з серйозними проблемами.

Господарство «Городоцьке» із Городоцького району на Хмельниччині, напевно, одне з небагатьох не лише в області, а й у країні, котре зберегло свою спеціалізацію. Ще три десятиліття тому тут почали вирощувати полуницю. Відтоді так і не зраджували цю культуру, хоча таке поняття, як ягідництво, вже давно почало зникати із спектра вітчизняної сільськогосподарської спеціалізації.

Торік господарство зібрало понад 250 тонн вітамінного врожаю. Таку цифру вважали рекордною. Але й нинішнього року полуниця зродила рясно. Були всі надії на те, що рекордні цифри будуть подолані. Утім, несподівано господарство зіткнулося з іншою проблемою —браком робочих рук.

Ні для кого не секрет, що ягода, а особливо полуниця, — культура надзвичайно делікатна, потребує чимало трудовитрат. Жнива на полуничному полі ранні. Тільки-но полуниця починає червоніти — не можна пропустити не те що дня, а й кількох годин, щоб солодкі вітаміни не перетворились на гнилі відходи.

Знаючи, що збір урожаю потребуватиме чимало додаткових рук, господарство наперед уклало договір із районним центром зайнятості. Здавалось, у такій співпраці зацікавлені всі. Адже сьогодні в області на одне робоче місце в селі претендують до півсотні безробітних. А ВАТ «Городоцьке», за словами його директора Анатолія Битого, може дати людям не лише роботу, а й заробіток. Під час збору ягід щодня можна отримувати до півсотні гривень.

Та яке ж було здивування, коли з’ясувалося, що такі умови не спокусили безробітних. У розпал сезону полуничне поле опинилось без робочих рук.

— І це тоді, як покупці вистоюють довгі черги за товаром, — розповідають в господарстві. — За нашою полуницею приїжджають не тільки із сусідніх Вінницької та Житомирської областей. Солодкий делікатес відправляється і до столиці, і до Донецької області, і навіть до Криму.

Ледве сотню людей удалося набрати на сезонну роботу. А для того, щоб урожай зібрати вчасно і з мінімальними втратами, потрібно втричі більше.

Поки з поля збирають останню найсолодшу ягоду, одночасно зріють інші полуничні проблеми. Адже з ягідними жнивами робота в господарстві не завершується. Полуниця потребує постійного догляду, просапування, підживлення. Тут лише чужою найманою працею не обійтись. Господарство хоче мати власних фахівців, а де їх узяти? Вже котрий сезон дають оголошення: потрібні бригадири, помічники бригадирів, меліоратори, інженери... Але відгуків на ці пропозиції так і не дочекались.

Анатолій Битий розводить руками: «Чому наші співвітчизники готові виконувати будь-яку роботу за кордоном, тільки б не залишатись біля рідного порога та на своєму полі? Чому доглядають чужі сади, вирощують і збирають чужі полуниці, але ніяк не ті, що виросли на своїй землі? Коли й далі справи так підуть, то наше не лише полуничне, а й пшеничне поле перетвориться на пустелю».

Хмельницька область.