Важко захиститись, якщо свавілля править бал,

Сергія Чорного намагалися вбити в листопаді 2008-го й березні 2009-го. Кримінальну справу порушили тільки після другого замаху. «За фактом хуліганських дій». Безневинне бешкетництво стрільця Олександра Сікратого (прізвище змінено. — Авт.) коштувало Сергію шести операцій. У підсумку — інвалідність. А що ж негідник-мисливець? Гуляє на волі.

Його у квітні 2009-го затримали, поставили перед очі судді, а той вирішив не брати підозрюваного під варту. І правильно зробив — міліція надала аргументи курям на сміх: може, мовляв, сховатися, перешкодити розслідуванню... А він, скориставшись непрофесіоналізмом (чи службовою недбалістю?) стражів порядку, одразу зник. І якщо врахувати, що Сікратого в розшук оголосили тільки в серпні 2010 року, виникає запитання: чи не було наміру в діях (бездіяльності) шерлоків холмсів? А з урахуванням того, що вже три з половиною роки бездарно шукають обвинувачуваного, який, за словами Чорного, і не ховається, напрошується висновок не на користь пінкертонів.

...Із прокурором Дніпропетровської області Наталею Марчук говорили про непросту криміногенну ситуацію в регіоні, успіхи недремного «ока государевого» у боротьбі з корупцією, про «хрестовий похід» за повернення дитячих садків у лоно громади, зарплати працівникам підприємств... І, зрозуміло, про підранка Чорного, розслідування, що застопорилося. 

Наталя Василівна погодилася, що необхідні активніші й результативніші дії міліції, яка сьогодні працює абияк. «Справу не раз вивчала Генеральна прокуратура, хід слідства взято нею на контроль, матеріали передано нам для організації подальшого розслідування й виконання вказівок з всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин злочину», — зазначила Марчук. На моє зауваження про ігнорування публікацій «Голосу України» обласною прокуратурою — тільки розвела руками. Але запевнила, що її заступник і вона особисто контролюватимуть хід розслідування. Розмова відбулася в червні 2013-го.

...З начальником міліції регіону Віктором Бабенком поспілкуватися тоді не вдалося. А заступники без благословення шефа на бесіду не насмілилися. Це я зрозумів після довгих переговорів із прес-службою. Вона пообіцяла, що відреагують на письмовий запит. Незабаром редакція отримала «вичерпну» відповідь на лист на піваркуша головного редактора.

«На виконання запиту... роз’яснюємо, що не допускається розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальних справах», — по-солдафонськи коротко відписав начальник відділу М. Куратченко. Очевидно, зрозумівши, що підлеглий перегнув палицю, навздогін його відписці прийшла не менш лаконічна від О. Гризи, першого заступника начальника обласного управління: у кримінальному провадженні проводяться експертні дослідження й слідчі (пошукові) дії. «Організація досудового розслідування перебуває на контролі керівництва», — переконував Гриза.

Шкода, не довідався я, як начальник оцінює роботу підлеглих, зокрема, убозівців. Не запитав у Бабенка тет-а-тет, чому місяцями вони водять за ніс потерпілого. Йому слово.

— Складається враження, що слідство хочуть затягнути, — зазначає колишній капітан міліції Сергій Чорний. — Міркуйте самі. Спочатку збройний напад на мене кваліфікують як побутове хуліганство й тільки майже через рік змінюють статтю на замах на вбивство. Потім УБОЗ розслідує справу абияк, виправдовуючи свою пасивність тим, що не хочуть злякати банду (ці аргументи чув і я від тодішнього керівника УБОЗу В. Мазана, нині — заступник начальника облуправління. — Авт.). Далі справу відправляють у Запоріжжя, де, звичайно, ніхто нічого не робить. А в грудні 2012-го я довідався, що слідство зупинено «у зв’язку з розшуком обвинувачуваного Сікратого». Понад те, справу тоді не внесли навіть до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Я їздив до Запоріжжя. Аудієнції із заступником начальника слідчого управління обласної міліції А. Шарніним чекав понад дві години. Розмова тривала кілька хвилин. Зрозуміло, таємницю слідства візаві порушувати не збирався: «Розслідування триває». Чому протягом багатьох місяців постраждалого жодного разу не допитали, жодної слідчої дії з його участю не провели? «Поки що не було можливості (необхідності)». Чому навіть у прийомі Чорному відмовили? «А що, він приїздив? На жаль, не пам’ятаю — справ дуже багато». Очевидно, як компенсацію за заподіяні незручності, Шарнін люб’язно запропонував передати постраждалому свій контактний телефон «для оперативного інформування про місцезнаходження Сікратого».

Сергій стверджує: «Я якось повідомив Шарніну, що п’ять хвилин тому бачив Сікратого і його спільницю Є. Б. біля під’їзду будинку, де сфотографував його машину. Назвав адресу. Дійте, мовляв. Згодом на мою скаргу про бездіяльність запорізьких «ментів» відповіли: вам привиділося, стежте уважніше й повідомляйте точні дані».

Потерпілий пише правоохоронцям: Є. Б. по телефону постійно погрожує розправою. У відповідь одержує: «Виїздом за адресою... опитати громадянку Є. Б. не вдалося, тому що за зазначеною адресою вона не проживає, на телефон не відповідає».

Чи варто дивуватися «запопадливості» міліцейських клерків, якщо часом генерали ставлять під сумнів свій професіоналізм.

...На одному із прийомів в УВС Чорний запитав у начальника: чому слідство веде УБОЗ, а розшук Сікратого — міськвідділ карного розшуку? Хіба не одне відомство має цим займатися? «Це вирішують у Києві», -відповіли не почервонівши. Потерпілий поїхав на прийом до заступника начальника Головного управління УБОЗ МВС В. Стрижака. Той, м’яко кажучи, здивувався поведінці місцевого бюрократа й незабаром письмово повідомив заявнику: рішення усіх питань у регіоні — компетенція Бабенка. Але й сьогодні обвинувачуваного шукає одна структура, а слідство веде інша. «Причому слідчий УБОЗ жодних оперативно-розшукових заходів разом зі співробітником карного розшуку не проводить», — стверджує Чорний. І дедалі більше переконується, що в розкритті злочину ніхто не зацікавлений.

Це, втім, підтверджує й дрімаюче «око государеве». У заступника обласного прокурора В. Шилова, якого Н. Марчук призначила «смотрящим», Сергій був тричі. І щоразу, за його словами, чув одкровення Шилова про те, що він не знає, як примусити слідчих і детективів знайти виродка із сімейства Крицуна.

Таке безсилля (чи небажання владу вжити?) уже не дивує. Обурює правова імпотенція й цинічне ігнорування конкретних вказівок ГПУ й профільного міністерства.

...Переконавшись у беззубості дніпропетровських генералів і радників юстиції, Чорний з 2010 року оббиває пороги столичних силових відомств. У Генеральній прокуратурі далі кабінету начальника відділу його не пускали. Зате там справно «печуть» махрові відписки...

Мінімум десять разів підранок побував у МВС, де зустрічався з багатьма працівниками департаментів, чотирма заступниками міністра, котрі обіцяли поставити крапку в скандальній тяганині вже завтра...

Не прийняв жертву насильства тільки екс-міністр Віталій Захарченко. Кілька разів Сергій записувався на прийом, який глава відомства мав проводити за графіком у Кабінеті Міністрів, але марно — прийому той не вів.

За Чорного двічі били чолом секретар В. Лещенко й глава парламентського профільного Комітету В. Швець. Просили організувати перевірку силами апарату МВС і особисто прийняти заявника. Як каменюкою об бетонну стіну.

 

Дніпропетровськ.