Курортна арифметика: 50 доларів = 20 гривень

Один із міських керівників найвищого рангу якось літнім вечором після напруженого трудового тижня вирішив трохи відпочити з родиною і зайшов до бару на набережній. Обслуговуючий персонал цього закладу, можливо, через зайнятість бізнесом, місцеві теленовини не дивився, тому представника влади в обличчя не знав. І обслужив відвідувача за розрядом «як звичайно». А це — завищення суми рахунка рівно на 33 відсотки, хамство у відповідь на прохання запросити адміністратора і пропозиція забиратися, поки цілий і здоровий, поки... Далі мова працівника «точки» обірвалася, тому що відвідувач показав своє посвідчення. У запалій недобрій тиші власник посвідчення, знайомий за колишньою своєю роботою (див. першу фразу) з деякими тонкощами барного бізнесу, наполегливо попросив касира показати денний виторг. Чеки свідчили, що за цілий літній день роботи в людному місці в центрі Севастополя виторг бару становив одинадцять гривень з копійками. І це тоді, як у рахунку високопоставленого відвідувача фігурував підсумок із тризначної цифри! За декілька порцій морозива, пару фужерів вина і склянок соку...

Міфи і стереотипи

Дивна річ стереотипи.

Якось улітку після купання в морі поїхали з київським товаришем на озеро в горах, наловили раків, зварили їх у казанку на багатті і почали пити пиво. Гостеві зателефонували по мобільнику: «Чим займаєшся?» — «Раки з пивом їм!» — «Які раки у Криму?! Це краби, вже час розрізняти!».

У радянські часи кримські курорти і пляжі «переробляли» за рік приблизно десять мільйонів відпочивальників. Тепер офіційні звіти визначають цей потік не більш як у п’ять мільйонів. (У середині нинішнього червня статистика назвала цифру в один мільйон рівно. Лічили від січня.) Хоча жоден санаторій, жодна база відпочинку, жоден дитячий табір не зникли — змінилася форма власності або відомча приналежність. Більше того, на берегах моря і трохи далі виросли приватні пансіонати, міні-готелі й інша інфраструктура. Яка, судячи з доглянутості, не простоює, а приносить прибуток.

На початку 90-х довелося спілкуватися в Ялті з фахівцями курортної справи. Вони стверджували, що кожен інтурист розраховує витратити на морозиво, газировку, каву, сувеніри тощо в середньому 50 доларів на день. «Витрачають менше, — журилися ялтинці, — поки що не можемо запропонувати їм такий обсяг послуг. Відвозять гроші».

Відтоді ситуація з пропозицією спокус для туристів у Криму змінилася кардинально. Чого тільки одні аквапарки варті, не кажучи вже про розмаїття прохолодних, слабо- і неслабоалкогольних напоїв і точок з їх розповсюдження, катання на катерах, яхтах, гідроциклах і «бананах», польоти на «тарзанках» або мотодельтапланах, спуски під воду в безлічі дайвцентрів і т. д. і т. п. А витрачати, судячи з узятих із статистики цифр, гості стали менше: поділимо доход бюджету на офіційну цифру приїжджаючих і одержимо лише... 20 гривень з туриста. Не за день — за весь період перебування на відпочинку! Який, як правило, триває тижні два-три.

Статистики і фахівці курортної галузі скаржаться на труднощі обліку і кількості тих, хто приїхав, і грошей, які вони витратили: значний відсоток тих, кого називають «дикунами». Зупиняючись на приватних квартирах, купуючи харчі в магазинах і на ринках, столуючись у загальнодоступних міських кафе, цей «контингент» не може бути охоплений особливою статистикою. Хоча свого часу в Севастополі знайшли спосіб, як приблизно визначити кількість населення в літній період: за кількістю реалізованого хліба. У пік сезону (середина липня — серпень) міський хлібокомбінат в окремі дні реалізував продукції з розрахунку півтора мільйона «порцій» на добу.

На одній із представницьких нарад з підготовки до чергового курортного сезону, організованій міськими депутатами, голова Севастопольської міськради Валерій Саратов оцінив кількість гостей міста в літній період у 250—300 тисяч. І на пряме запитання журналістів, на який прибуток від туристичної галузі може розраховувати міська скарбниця в перспективі, керівник міста сказав, що був би щасливий, якби дійшло до п’ятнадцяти відсотків.

Кораблі й пам’ятники, бутерброди й віслюки...

Загалом, на нараді предметом розмови був туристично-рекреаційний потенціал Севастополя. Маючи у своєму «активі» історичних, архітектурних, ландшафтних, природних та інших пам’яток трохи менш, як у Санкт-Петербурзі, а в перерахунку на душу населення — поступаючись лише острову Пасхи, місто-герой у масовому сприйнятті вітчизняного і закордонного потенційного туриста досі залишається військово-морською базою: грізні кораблі, гарні матроси, паради і салюти, військові патрулі на центральних вулицях і бульварах... Хоча позитив є: останнім часом завдяки інформаційним приводам, котрі регулярно продукує один севастопольський підприємець, місто впізнають як місце проведення поросячих перегонів, прогулянок на віслюках, виготовлення рекордних за обсягом бутербродів з ікрою й інших подібних екзотичних і не дуже діянь. Це особливо відзначив профільний кримський міністр. Його думку підтримали й експерти курортної справи, що приїхали з ним, і севастопольські туроператори, і журналісти, які прийшли по новини.

...і хамство на здачу

Усі, кому давали слово, раз у раз збивалися на тему так званого «кримського туристичного хамства». Мова йшла не про поводження приїжджих (хоча й у цьому напрямі розмова може бути довга), а про ментальну (так висловилися учасники дискусії) рису характеру жителів благословенного півострова. Котра повсюдно проявляється в магазинних чергах, тролейбусній тисняві, під час покупок на ринках, а то й просто на пляжі (де, як і в лазні, всі мають бути рівні) і коротко виражається у словосполученні: «Понаїхало вас тут!».

Того вечора, коли «мого» киянина вчили зі столиці відрізняти раків від крабів, довелося від нього і його супутників вислухати розповідь на тему «вашого кримського туристичного хамства». З датами, прізвищами, всією супутньою конкретикою.

Уся компанія ще із студентських років мала можливість відпочивати на Південному березі, надаючи перевагу пансіонату «Ізумруд».

— І місце за природою та енергетикою чудове, і море чисте, і цивілізація — Севастополь себто — поруч, і умови вищі, ніж ціна, і... Загалом, і самі відпочивали, й іншим рекомендували. Декілька років до Туреччини їздили, але все-таки враження молодості повернули нас цього року в «Ізумруд». Приїхали у травні, пощастило, він цьогоріч був спекотний. З’ясувалося, путівки купити можна, але в пансіонаті нас ніхто не чекає: ремонт і реконструкція, бачте! Адміністратор нам так і пояснила: мовляв, не покладаючи рук із семи ранку до півночі проводимо ремонт, відкриємося обов’язково в перший день літа, а поки що персоналу немає, годувати вас і прибирати за вами нікому. А як же наші витрати на путівку і дорогу — а це, ні багато ні мало, майже чотири тисячі гривень? Помітили ще одну особливість: нумерація кімнат йде в довільному порядку. Ключ дають з биркою, на якій цифра не відповідає нумерації на вхідних дверях. Потім нам такі ж бідолахи-відпочивальники, як ми, розтовкмачили: можуть поселити в кімнату покоївки. До того ж меблі там залишаються від колишньої господарки.

Дивна річ: ремонт потребує грошей, а їх відмовляються в нас брати?! А чи не можна ремонт закінчувати, наприклад, у квітні? А до травня хоча б частину корпусів підготувати? Однак якщо відмовлятися від грошей, то ремонтувати можна буде не лише до початку літа.

На жаль, але кияни були праві. Через місяць після їхнього приїзду, тобто в середині червня (зазначте, після обіцяної адміністратором дати початку сезону), так само «гостинно» «Ізумруд» зустрів учасників конференції працівників ЗМІ. Замість замовлених організаторами заходу п’ятнадцяти номерів адміністрація пансіонату запропонувала розміститися в дванадцятьох. Далі — цитата з офіційно оформленої організаторами конференції претензії: «З фактично наданих для проживання кімнат дві не впорядковані й тому не відповідають умовам договору, адже в них немає санвузла і встановлено старі дивани замість комфортабельних спальних місць» (покоївок потіснили? — Авт.). «В одному з номерів зірвано апарат нагрівання води, що може призвести до завдання тілесних ушкоджень, умивальники не працюють... Немає бажання перелічувати всі дрібні скарги, що мені як організатору конференції довелося вислухати, але якщо сумніваєтеся в моїх словах, я готовий зібрати від запрошених мною осіб письмові скарги і надати їх».

Учасники повезли «теплі» враження від зустрічі з кримським «Ізумрудом» до Росії, Канади, США...

«НалогооблАжение»: реалії і потенція

Якось навесні випадково в одному із севастопольських кафе довелося дивитися інформаційну передачу, один із сюжетів якої був присвячений наповнюваності кримських санаторіїв і баз відпочинку. Журналіст стверджував, що після чергової антиреклами, початої телевізійниками однієї із сусідніх держав, вітчизняні й туристи з близького зарубіжжя масово відмовляються від замовлених заздалегідь путівок. Відвідувач, що сидів за сусіднім столом, виявилося, уважно слухав повідомлення. І вирішив його прокоментувати на весь зал: «Ну от, гроші ховають від податкової. Позавчора на цьому ж каналі говорили, що на травневі свята сімдесят відсотків ліжко-місць було зайнято. Схаменулися — податкова легко полічить прибуток. Тепер вирішили заощадити на літніх відпочивальниках — начебто їх приїде мало, прибутку ніякого, одні збитки, податки платити нема з чого...».

Міркування «просунутого» відвідувача кафе можна, звичайно, не сприймати серйозно. Але в мільйон тих, хто офіційно відпочиває у Криму за півроку, також не дуже віриться. Особливо в сезон року 2007-го, коли температура і повітря, і води досягла прийнятних для туристів значень мало не в середині травня. У звичайні роки, орієнтуючись саме на температуру повітря і води й дуже мало звертаючи увагу на «страшилки» в газетах і на телеекранах, масовий турист «напливав» до Криму починаючи з середини липня.

Значна частина відпочивальників з України і країн близького зарубіжжя, свого часу «скуштувавши» сервіс і принади Туреччини, Єгипту чи інших країн, ними наситилися. І тепер віддають перевагу Криму: тут усе своє, рідне; і ближче; і якщо вилають, то все зрозумієш і відповісти зможеш тим само. Чи готові Крим і Севастополь до зростаючого і тепер уже «розбещеного» досвідом відпочинку за кордоном потоку туристів?

Про те, що позначають терміном «морально», ми міркували на прикладі «Ізумруда». Матеріально — безперечно: читайте останній абзац «Міфів і стереотипів». Тим паче що навіть за такого достатку, що залишився від колишніх часів, не всі резерви задіяні для заробляння грошей. У тому числі й до скарбниці у вигляді податків.

У наймальовничішому місці Південнобережжя, за півгодини неспішної їзди від Севастополя розташована база відпочинку «Таврида», здатна одночасно приймати близько сотні відпочивальників. У радянські часи вона належала одному з балаклавських державних підприємств. Зі змінами в суспільному й економічному житті об’єкт, як і підприємство, що ним володіло, рішенням київського керівництва піддалися, як тепер заведено формулювати, «дружньому поглинанню». Яке балаклавським колективом сприймалося трохи інакше. Що, в остаточному підсумку, призвело не лише до конфлікту інтересів, а й до судових розглядів. Унаслідок яких третій рік поспіль у «Тавриді» відпочивальників немає. Отже, немає грошей для ремонту наявних будівель і створення нових. Немає декількох десятків робочих місць і зарплат. Немає надходжень до бюджетів усіх рівнів і Пенсійного фонду. Немає задоволеного попиту на надання послуг бажаючим відпочити й оздоровитися. Майже п’ять благодатних приморських гектарів Південнобережжя і майже двісті метрів чудового гальково-піщаного пляжу не приносять підприємству ні копійки, а множать борги за оплату землі і витрати на охорону поки що ще наявних матеріальних цінностей. Старіють будівлі, стають непридатними комунікації... Вартість одного дня відпочинку в «Тавриді» — понад сто гривень з людини. Ціна, треба зазначити, для Південного берега досить прийнятна відпочивальниками. Кому цікаво, нехай полічить, якою цифрою (у грошах) вимірюється ціна повільності у відновленні законного власника лише цього об’єкта.

Севастополь — Балаклава — Південний берег Криму.

На знімку: так багатолюдно літнім днем практично на кожному кримському пляжі. А по периметру півострова таких пляжів сотні і сотні кілометрів.

Фото автора.