Територіальні громади благають розв’язати руки

Розмір дотацій, у кращому разі, дозволяє розрахуватися за енергоносії та заробітну плату. Отже, не виконується ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка гарантує доходну частину бюджетів органів місцевого самоврядування, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Про фінансову автономію можна буде говорити лише за умови внесення конструктивних змін до податкового законодавства, адже закріплені за місцевими бюджетами доходи не гарантують навіть і поняття «самодостатності». Обсяг власних та закріплених за місцевими бюджетами доходів по області становить лише 31 відсоток від загального обсягу бюджету області.

На мою думку, нагальним є вирішення питання встановлення меж територіальних громад. Має бути Закон України «Про адміністративно-територіальний устрій». Ось тоді й буде повсюдність місцевого самоврядування, його повна юрисдикція. А сьогодні — в межах села є самоврядування, а за межами його вже немає.

Зміни, внесені до Земельного кодексу України, свідчать не про децентралізацію влади та її повноважень, а навпаки — централізація стає жорсткішою.

Що це: децентралізація? На мою думку, централізація і недовіра місцевій владі.

Довіра органам місцевого самоврядування не зовсім відповідає конституційному визначенню.

Ради, маючи права власника, не мають права розпоряджатися надрами. Вони лише погоджують надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Вважала б за необхідне на державному рівні повернутися до подальшого впровадження реалізації загальнодержавної програми розвитку малих міст. Це дасть змогу вирішити значну кількість проблем малих міст і забезпечення їх соціально-економічного розвитку.

На мою думку, найважливішою складовою адміністративної реформи має стати муніципальна реформа, яка повною мірою забезпечувала б фінансово-економічну та нормативно-правову основу розвитку території, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів; життєдіяльність такої практики переконливо підтверджується досвідом багатьох європейських країн.

Володимир МОСКАЛЕНКО, Коростенський міський голова:

— Міська рада активно впроваджує різні форми роботи з населенням, однією з яких є системне проведення громадських слухань з актуальних питань життя громади. Реалізація стратегічної мети — «активна громада» — неможлива без органів самоорганізації населення, які є справжнім інститутом народовладдя. Прикладом взаємовигідної співпраці є робота громадської організації «Асоціація Рада директорів та керівників міста», яка існує вже дев’ять років. Мета її створення — відстоювання інтересів підприємців, розширення взаємовигідного співробітництва між підприємствами міста, підприємствами інших регіонів України та зарубіжними партнерами. До Асоціації входять 124 керівники малих і великих підприємств, 19 з яких обрані депутатами міської ради. Спільними зусиллями проводиться благоустрій території міста, завдяки цьому наше місто два роки було серед переможців Всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою, підтримки громадського порядку». Перемога в обласному щорічному конкурсі ім. Кременецького з екологічного оздоровлення Житомирщини, в якому місто протягом двох років посідає перше місце, — також результат спільної роботи.

Проте самоврядування в місті має певні нерозв’язані проблеми. Йдеться про недоліки чинного законодавства. Вкрай важливою є проблема завершення розмежування земель державної та комунальної форм власності. Управляти й використовувати земельний фонд без остаточного вирішення питання «кому належить земля» — неможливо. Земельний кодекс України у багатьох випадках суперечить Закону «Про власність», а окремі його статті прямо працюють проти інтересів територіальних громад.

Не можу не зупинитися на деяких проблемах діяльності міської ради та її виконавчих органів. Однією з них є правове оформлення співвідносин рад усіх рівнів з державними адміністраціями. На те, що ця ланка виконавчої влади, що була, як ми пам’ятаємо, утворена тимчасово, на певний період, під час здійснення політичної реформи буде скасована, чесно кажучи, надії вже немає.

Але принаймні впорядкувати відносини рад з місцевими адміністраціями конче потрібно. Адже державні адміністрації часто-густо прагнуть поставити органи місцевого самоврядування в статус власних структурних підрозділів. Законодавчо ми підконтрольні адміністраціям у здійсненні так званих делегованих повноважень. Зважаючи, що держава милостиво делегує громадянам дедалі більше повноважень, контроль держадміністрацій за діяльністю рад стає ширшим і наполегливішим. Поступово відходить на задній план сама ідея відповідальності міської ради лише перед громадою і законодавством України. Спроби прямого керування з держадміністрації управліннями та відділами місцевого самоврядування, безкінечна чисельність погоджень, інформацій, звітів, завдань — усе це не дає місцевим органам самоврядування займатися безпосередньо справою забезпечення вирішення проблем життєдіяльності громади. Важелі політичного тиску на органи самоврядування зумовлені невирішеною проблемою спрямування фінансування державних програм, субвенцій і трансфертів не через обласні ради, а через облдержадміністрації, яким підпорядковані головні фінансові управління. Пряме фінансування рад так і залишилося мрією органів самоврядування.

На нашу думку, принцип обрання місцевих рад за списком політичних партій не виправдав себе. В ідеалі, в теорії, це, можливо, мало б вигляд стрункої закінченої схеми обрання представницьких органів усіх рівнів. На практиці ми отримали замість депутатів-громадян, депутатів-особистостей — членів місцевих осередків, які далеко не завжди мають авторитет у селищі, місті, області. Додаючи сюди ще й принцип імперативного мандата, маємо маріонеткові, заангажовані, несамостійні групи депутатів, думку і голоси яких висловлюють лише керівники фракцій. Фактично депутат місцевої ради при імперативному мандаті є кріпаком, а про принципи демократії і відповідальність перед громадою в таких умовах взагалі маємо забути.

Валентина ГЕРМАН, голова постійної комісії з питань депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, прав людини, розвитку громади міської ради Коростеня:

— Великим творчим потенціалом, новим підходом до роботи в Коростенській міській раді є ділове партнерство з містами-побратимами. Зокрема, дружні стосунки Коростенської і Мозирської (Білорусь) міських рад. Договір про співпрацю між двома міськими радами було укладено 1998 року

У чому полягала наша співпраця? Розпочали зі спільних засідань двох міських рад, вивчали і знайомилися з роботою промислових, комунальних підприємств, які вагомо впливали на економічний потенціал міст, підприємств сфери побутового обслуговування, закладів охорони здоров’я, культурних та соціальних об’єктів. Ми багато чого запозичили один в одного, перенесли і втілили в практику роботи.

З містом Мозирем пов’язує нас ще одна спільна проблема та спільна біда — це подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, і перед обома радами гостро стоїть питання захисту прав постраждалого населення. Саме за активної позиції обох рад було створено міжнародну Асоціацію причорнобильських міст.

Місто Коростень не відірване від країни, через те повною мірою піддалося політичному та правовому пресингу високопоставлених осіб держави і, особливо, правоохоронних органів. За результати волевиявлення на президентських виборах робота міської ради та виконавчого комітету блокувалася впродовж шести місяців правоохоронними органами, і це відбувалося в рік 1300-річчя Коростеня. Тодішній Кабінет Міністрів не виділив жодної копійки, хоча було прийнято Постанову Верховної Ради «Про святкування 1300-річчя м. Коростеня на державному рівні». За кошти місцевого бюджету, власні кошти громадян міста дату було відзначено на високому рівні. Місто вистояло. Сьогодні хочеться сказати особливі слова вдячності Уповноваженому з прав людини Верховної Ради України Ніні Карпачовій та її команді, які допомогли врегулювати ситуацію.

Не можу не зупинитися на надзвичайно гострій проблемі, пов’язаній з імперативним мандатом депутатів місцевих рад. Вважаю, що ця норма закону суперечить здоровому глузду і йде врозріз з демократичними принципами. Це своєрідне «кріпосне право» позбавило депутатів права бути особистістю, мати свою власну позицію у відстоюванні інтересів територіальної громади. Необмежена влада керівників фракцій позбавляє депутатів права особистого голосу. Віднині долю територіальних громад вирішуватимуть не депутати місцевих рад, а лише керівники фракцій, що суперечить демократичним принципам Європи і світу.

Порівнюю попередні і нинішнє скликання міської ради і констатую факт — минуле скликання було демократичнішим, прозорішим, незаангажованим. Від цього вигравало місто, і як наслідок — уся Україна.

Ми, депутати місцевих рад, дивуємося тим політичним силам, які на весь світ кричать про боротьбу за демократію і водночас з такою наполегливістю втілюють рабську залежність депутата від керівництва партії і фракції.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» та закон про статус депутатів потребують вдосконалення. Не всі статті цих законів виважені та до кінця продумані, часом виникають критичні ситуації, коли неможливо вирішувати питання життєдіяльності міста. Потреба перегляду цих законів давно назріла. Досконалі закони давно очікують на місцях.

Валентина ВЕНГЛОВСЬКА, голова Спілки окружних, вуличних, будинкових комітетів:

— У Коростенській міській раді зареєстровано орган самоорганізації населення — Спілку окружних, вуличних, будинкових комітетів. Наше місто розбито на 40 округів, які умовно мають свої міні-громади. Центральні округи й околиця відрізняються умовами проживання, мають як спільні інтереси та проблеми, так і відмінні. Кожен окружний комітет має свої вуличні та будинкові комітети. Таким чином, територіальна громада Коростеня має міні-громади, які для вирішення проблем є набагато мобільніші, члени яких тісніше пов’язані між собою спільністю інтересів і особистими дружніми зв’язками.

Коростень — це найбільше місто в Україні, що постраждало від Чорнобильської катастрофи, і боротьба за виживання стала насущною потребою кожного члена громади, адже, крім проблем загальнодержавних, коростенцям потрібна консолідація у двобої з наслідками стихії за своє особисте життя та життя своїх дітей. Місто не було повністю газифікованим, і мешканці, які жили на вулицях у приватному секторі, часто палили дровами з навколишніх лісів, а це маленькі міні-реактори у власних домівках. Тим паче що постановою Верховної Ради у 2000 році до Коростеня приєдналися чотири ближні села, які не були газифіковані.

Як вийти із ситуації? Коштів у бюджеті не вистачає. Державної допомоги теж, і тут вкрай важливою стала робота вуличних комітетів із роз’яснення та організації вуличних кооперативів, які щоденно і наполегливо вели роботу з населенням. Державні кошти, кошти місцевого бюджету та залучені кошти населення дали можливість газифікувати 87 вулиць 5600 приватних будинків, освоєно майже 5 млн. грн.