Чи повірите ви в те, що хтось турбується про ваше здоров’я більше, ніж ви самі? Чи повірите ви, що хтось, приміром, на Заході, щиро радітиме, коли Україна здатна буде твердо стояти на ногах в економічному розвитку? Сумніваєтесь? Отож-то!

А сумніви ті знаходять дедалі більше переконання у повсякденному житті, їх вже можна спостерігати як закономірність. Узяти хоча б сезонні уявні «викиди» на українських АЕС. Уже й неозброєним оком видно, що «відбуваються» вони саме на початку літнього оздоровчого сезону, щоб відлякати від України потенційних відпочивальників — хай трусять гаманцями на своїх курортах! А «пташиний грип»? Та хіба істерична кампанія не підштовхувала нас до того, щоб, як вогню, боялися власно вирощену курку з’їсти, а споживали «ніжки Буша»?

Ось і нині чергова кампанія, спрямована на підрив української економіки, розгорнулася проти такої галузі, як азбестоцементна. Мовляв, шкідливий азбест для здоров’я.

Так, шкідливий, але ж який?

Автор цих рядків перегорнула купу літератури починаючи з енциклопедичних видань і переконалася: азбест — це збірна назва цілої низки природних мінералів, подібних за своїми властивостями, але зовсім різних за хімічним складом та ступенем впливу на організм людини. Фахівці виділяють дві найбільші групи: амфібол та хризотил. Саме перший шкідливий для організму і саме він широко використовувався на Заході для напилювання на металеві конструкції з метою ізоляції. У цих країнах і розгорнувся антиазбестовий рух.

Тим часом у Радянському Союзі розробляли та використовували хризотил-азбест, поклади якого зустрічаються на Уралі та в Казахстані. Усі 11 українських підприємств, що виробляють матеріал з азбесту, а це насамперед шифер та труби, використовують лише хризотил. Незамінний він і в автомобільній промисловості — під час виготовлення гальмівних колодок.

Хризотил у виробництві застосовують 65 країн, серед яких США, Канада, Китай, Росія. Азбестоцементне виробництво в Україні існує вже понад 100 років. І фахівці Інституту праці Академії медичних наук не фіксують професійних захворювань у робітників цієї галузі. Свій висновок також зробила й авторитетна міжнародна організація ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я): вироби з хризотил-азбесту не становлять загрози здоров’ю людини та навколишньому середовищу.

З усього видно, що спроби поширити заборону на використання хризотилового азбесту — не що інше, як акція на догоду економічним інтересам європейських виробників альтернативних матеріалів, особливо покрівельних, вартість яких у декілька разів перевищує вартість виробів із хризотилу, а вплив на організм людини ще далеко не вивчений. А хіба корисний для людини бітум, який лежить в основі деяких матеріалів? Хіба що зовні гарніший. Однак уже й івано-франківський шифер має різний колір та не менш ошатний вигляд! Вивчити, як працюють вітчизняні шиферні заводи, один з яких розташований у Миколаївській області, журналісти мають намір найближчим часом. Адже 90 відсотків українських дахів виготовлено з шиферу. А що може бути краще, ніж традиції національної оселі?

Для пересічного українці надто істотним показником є такий, як ціна. Бо різні широко розрекламовані альтернативні покрівельні матеріали в кільканадцять разів дорожчі, до того ж надто недешевою є вартість роботи з їх укладення. А що робити тим незаможним українцям, котрим і шиферний дах поміняти на новий — дуже недешеве задоволення?

Конкуренція між виробниками альтернативних матеріалів — основна причина антиазбестової кампанії, що проводиться власниками потужної хімічної промисловості, котра виготовляє замінники природного мінералу хризотилу. І на чолі розгорнутої війни стоять хімічні концерни. Програти її для України означає втратити цілу галузь. Чи виправданий досвід масового знищення курей, гусей, качок на селянських подвір’ях. То як? Зриватимемо дах над власною головою?..