Родина педагога-організатора Бутівської загальноосвітньої школи І—ІІ ступенів Антоніни Михайлівни Колісник два з половиною роки терпіла чиїсь нічні витівки. Практично кожної п’ятниці або суботи хтось стукав у вікно. Затарабанить у шибки, ще й поверне антену — і тікати. Поки господарі вийдуть з будинку — зловмисника й слід прохолов.

Помешкання Колісників практично без паркану. Ним огороджено лише вхідні двері та господарський двір. Тож з вулиці легко підійти до вікон спальні, ще однієї кімнати.

— У мене троє діток, — розповідає вчителька. — Меншенькій Наташі зараз сім років. А коли почалися оті залякування, їй не виповнилося ще й п’яти. Уявляєте, як оце вночі у такому віці прокинутися від моторошного стуку. Минулого року це було зроблено з такою силою, що, таке було враження, посипалося скло. Я ходила в сільраду. Приїжджав дільничний міліціонер. Але потому все залишилося без змін.

9 січня цього року чоловік Антоніни Михайлівни приїхав пізно з роботи з лісу і заснув. О 20.30 хтось добряче застукав у вікно. Вчителька вибігла на вулицю, але вже зловмисника не було. Через деякий час знову — гучне стукання у шибки...

— Близько 23 години я зайшла у спальню, — продовжує Антоніна Михайлівна.

— Хтось з вулиці направив ліхтарик на наші вікна. Дивлюсь, невідомий стоїть під деревом. Я цього разу тихенько вийшла і обійшла, і вже мало не схопила порушника спокою, як тріснула гілка, і відразу на мене був наведений пучок світла. Хлопець почав тікати. Я за ним — за щось зачепилася і трохи нахилилася. А коли розгиналася, отримала удар ногою у щоку. Таке було враження, ніби бомба у голові розірвалася. Я знепритомніла. Не знаю, коли прийшла до тями. Зайшла у дім, глянула у дзеркало — у мене вся ліва сторона обличчя опухла, око почало вилазити... Діти перелякались. Викликали фельдшера. Я не могла кілька днів їсти. Як з’ясувалося у лікарні, у мене була переламана вилична кістка. З 11 січня по 23 лютого була на лікарняному.

Міліція по гарячих слідах швидко визначила, хто з хлопців розважався у такий спосіб біля садиби Колісників. З’ясувалося, таких було аж 13 чоловік. Педагога-організатора вразили деякі почуті прізвища. Серед нічних візитерів були і підлітки, і вже двадцятилітні юнаки. Чому вона стала об’єктом їхнього глумління? Яка причина такого ставлення?

На це й сьогодні немає конкретної відповіді. Вчителька комусь не догодила? Не так організовувала дозвілля школярів, як комусь хотілося? Дуже вимоглива? Чому зводити рахунки треба саме так?

Не Антоніна Михайлівна написала до редакції «Голосу України», а мати головного підозрюваного в ударі в голову вчительки — Надія Василівна Стрілець. Жінка пише на захист свого 23-річного сина у різноманітні інстанції. Вона вважає, що він не міг ударити педагога.

...З Валентином Стрільцем зустрілися у нього вдома (мама якраз у клопотах за нього поїхала до Чернігова). Хлопець закінчив Сосницький ліцей, і вже кілька років працює у ПСП «Бутівське» трактористом. Грошей на руки майже не отримує. Але працює і у вихідні. Якщо дуже попросить, то дають йому на руки якусь сотню. Дівчини теж ще не має. Бо ровесниці та менші пороз’їжджалися. Ходить у клуб пограти у теніс, у більярд. Запитую, чого хуліганили того дня.

— А... клуб закрили, то багато хлопців йшли у той край, і я з ними, — каже. — Це ж у мій бік.

— Чому ви опинилися біля подвір’я Колісників? — запитую. — Чотирнадцятилітня Настя начебто ще мала, щоб їй давати такі «знаки уваги».

— Настя тут ні при чому.

— Вчителька?

— Вона зловредна...

— Тобі вона щось погане зробила?

— Ні.

— То у чому ж річ?

— Хлопці на неї щось там обіжаються за вечори...

— Так ти за це її ногою вдарив?

— Ні, я вчительку не бив. Це мені дільничний дописав у свідчення. Хоча я такого не казав.

— А що ж ти робив?

— Я крутив антену.

— А інші?

— Стукали у вікна. Роман світив ліхтариком.

Скажемо відразу, що скарги матері Валентина Н. Стрілець, яка, із зрозумілих причин, не хоче, аби її сина позбавили волі, відіграли певну роль у розслідуванні нічного інциденту. Сосницька райпрокуратура за її зверненням виявила у діях міліціонерів низку кричущих порушень. Як зазначається у прокурорській постанові від 27 квітня 2007 р., «у ході перевірки було встановлено, що дільничний інспектор міліції... 15 січня 2007 року безпідставно притягнув до адміністративної відповідальності за ст.178 ч.1 КУпАП неповнолітніх О. М. Сластьона та Ю. М. Стрільця, Ю. М. Штакала, які фактично правопорушення не скоювали. При цьому вніс до протоколу як свідків вигаданих осіб..., які на території Бутівської сільської ради та району взагалі не проживають».

Зрозуміло, цей факт ставить під сумнів і записане правоохоронцем «зізнання» Валентина Стрільця, який стверджує, що не завдавав удару по вчительці.

На користь хлопця свідчить і приватний підприємець Віра Савченко, у магазині якої 9 січня відпочивала за столиками для розпиття пива молодіжна компанія.

— Взагалі, він хлопець спокійний, тихий, працелюбний, — каже жінка. — Я його й п’яним у селі не бачу. А того дня він десь на святках перебрав. Зайшов близько 21 години. Його знудило на стіл. Аж всі за нього вибачалися. Він ледь перебирав ногами. Я не думаю, що він міг ще когось вдарити — настільки його розвезло...

Мати у листі до редакції зазначає, що правоохоронці вирішили все звернути на сироту (батько Валентина загинув у 1997 році. — Авт.), мовляв, він був старший серед інших, а тому так буде простіше і вигідно іншим учасникам непривабливої історії. Водночас вона вважає, що її старший син «не повинен відповідати за всіх хлопців». Авторка при цьому називає дітей сільських начальничків, котрі після інциденту відразу зникли із села і навіть не фігурують у розслідуванні.

...Тільки батько двох братів Поповичів приходив до Антоніни Михайлівни вибачатися за своїх дітей.

— Для інших я ніби винувата, ще мене й осуджують, — каже вчителька. — У чому я винувата? Що у мене і зараз кров з носа іде, болить голова? Нашій родині і далі треба було мовчати і знову терпіти нічні вибрики?

Січнева історія, схоже, нарешті додала родині Колісників спокою. Більше ніхто не турбує їхню оселю. Усі потаємні «жартуни» переконались: їхні начебто невинні витівки можуть закінчитися плачевно. Урок вони, будемо сподіватися, вже отримали на все життя.

Але розслідування ще триває. І кому доведеться платити компенсацію за завдану моральну, фізичну шкоду, тривале лікування, визначить суд. Хоча родини 13 синів і без цього могли б вже вирішити це питання солідарно, аби повністю зняти з себе тягар вини за нічні «забави» їхніх дітей.

Бутівка

Сосницького району

Чернігівської області.

На знімку: педагог-організатор А. М. Колісник.

Фото автора.