Десять музеїв і десять книг для села Колочави творить народний депутат України п’ятого скликання Станіслав Аржевітін

Це гірське село неподалік знаменитого озера Синевир Міжгірського району відоме не лише в Україні, а й у Європі. Насамперед завдяки тому, що тут народився, а в серпні 1921 року був убитий і похований один з останніх опришків Карпат — Микола Шугай, герой повісті чеського письменника й журналіста Івана Ольбрахта «Микола Шугай, розбійник». Повість побачила світ 1933 року, а за її мотивами чеські кінематографісти у 1947 році зняли однойменний фільм. Подарований свого часу ними радянським чиновникам від кінематографії, фільм жодного разу не був у прокаті на території України, донині не озвучений українською мовою і навіть не перекладений з чеської...

У Колочаві, в сім’ї педагогів, у червні 1961 року народився і провів шкільні роки Станіслав Аржевітін, нині знаний в Україні фінансист і громадський діяч.

— Літопис Колочави історики ведуть із 1463 року, —розповідає Станіслав Михайлович. — Але є незаперечні свідчення про те, що люди мешкали там уже в часи Київської Русі. А мені спало на думку дослідити ще «старішу» Колочаву. Адже на території села знайдено предмети побуту, що датуються двадцятим століттям до нашої ери. Багато колочавців є нащадками козаків — вони стали поселенцями після того, як російська імператриця Катерина ІІ ліквідувала Запорозьку Січ. Чимало волелюбних людей у різні часи знаходили серед гір притулок від переслідувань своїх визискувачів.

Кілька років тому Станіслав Аржевітін почав збирати матеріал для невеликого нарису про непросту історію села та його волелюбних людей.

— Це дослідження стало таким захопливим, що навіть довелося відкласти роботу над докторською дисертацією з банківської справи, — веде далі Станіслав Михайлович. — Кількість зібраних архівних документів невпинно зростала. Серед них траплялися й унікальні, яких упродовж останніх трьох століть не торкалася людська рука. І якби не щаслива випадковість, вони могли безслідно зникнути. Назавжди. «Втиснути» їх в один нарис чи навіть книгу виявилося неможливо. Систематизуючи зібраний матеріал, переконався, що його вистачить на десяток томів, і кожен з них може стати неповторною сторінкою історії. Минулого року вийшов перший том із циклу «Історія одного села. Колочава». Називається він «Шугаї». В ньому документально відображено історію Колочави в період між першою та другою світовими війнами (1914—1939 роки).

Базується книга і на архівних документах — протоколах чеської жандармерії, що друкуються вперше, й рідкісних фотографіях, і на оповідях мешканців села, легендах, уривках художніх творів, газетних публікаціях про колочавця Николу Сюгая, котрий увійшов в історію та народний епос як Микола Шугай, останній опришок Карпат.

Тепер Станіслав Аржевітін працює над черговими томами з умовними назвами «Колочава. Історія» та «Колочава. Релігія». У перспективі — такі ж розповіді про шкільництво, землю, бунти, угорський, чеський та радянський періоди.

Нині це затиснене горами село перетворюється на унікальний музей просто неба. Першим відкрито музей Івана Ольбрахта. Завдяки меценатським старанням Станіслава Аржевітіна рятується пам’ятка дерев’яної храмової архітектури — церква Святого Духа та її унікальний іконостас. Музейним комплексом під назвою «Стара школа» став навчальний заклад, в якому здобував першу освіту пан Станіслав. Тут збережено парти з чорнильницями — «невиливайками» і навіть піонерську кімнату з усіма її атрибутами: горном, барабаном та портретами колишніх «вождів». Нещодавно відкрито ще один унікальний музей — «Школу вівчаря». Своєрідний подарунок колишнім односельцям зробив Станіслав Аржевітін у черговий день народження. На околиці Колочави відкрито єдиний у Карпатах музей просто неба «Старе село». Сюди перенесено кілька старих верховинських садиб із предметами побуту. Через певний час старе село розростеться, буде в ньому і млин. Того ж дня за архівними документами СБУ тут розпочалися зйомки фільму «Колочавські повстанці» — про групу Штаєра з Колочави, яка в одностроях Повстанської армії воювала з військами МГБ. Мета фільму — відкрити ще одну «білу» пляму історії Колочави.

А ввечері вулиці села вперше за всю свою історію купалися у вогнях. Лінію електропередач відремонтовано теж не без допомоги Станіслава Аржевітіна. Варто підкреслити, що першим його внеском у благоустрій Колочави стало прокладання асфальтівки замість вкрай розбитого путівця до останнього й вічного притулку людини — цвинтаря.

— Пане Станіславе, ваш задум написати про Колочаву десять книг і відкрити десять музеїв стає реальністю. Якщо з книгами вже все відомо, то хто поповнить десятку музеїв?

— Це буде музей «Чеська школа». Згодом музеями стануть приміщення угорської і чеської жандармерій. А стосовно долі Николи Сюгая, то на її тлі проглядаються всі вади попередніх влад. І той, хто знатиме історію останнього опришка Карпат, не поспішатиме ідеалізувати колишніх володарів краю.

...А тим часом Станіслава Аржевітіна обрано президентом Товариства закарпатців у Києві. Колишній президент уродженець Мукачевого Христо Роглєв став виконавчим директором. На засіданні ради товариства прийнято програму його діяльності. У її рамках — підготовка до святкування 70-річчя Карпатської України, сприяння у розв’язанні актуальних проблем Закарпаття в центральних органах держави, зокрема, у здійсненні протипаводкових програм, а також створення медичної, юридичної, історичної, туристично-рекреаційної секцій товариства.

Ужгород—Міжгір’я—Колочава—Ужгород.

На знімку: Станіслав Аржевітін та історик-краєзнавець Василь Малета, директор музею «Стара школа» на громадських засадах, під час відкриття музею просто неба «Старе село».