Читачі нашої газети, мабуть, уже здогадуються, про що йдеться. Адже «Голос України» не раз писав про цей багатостраждальний об’єкт, який, на думку медиків і експертів, вкрай необхідний не лише мешканцям курортного Ірпеня, а й усій Україні. Грунтовні ілюстровані публікації на цю тему, зокрема, були в середині вересня та жовтня минулого року (див. «Ірпінські війни. Епізод перший» та «Ірпінські війни. Епізод другий. Короткий»). Що ж змусило взятися за продовження теми? Насамперед те, що будівництво українсько-німецького діагностично-лікувального комплексу в Ірпені, який мав би через 2—2,5 року долучитися до державної програми боротьби з онкологічними захворюваннями, не розпочалося й досі, хоча планували це зробити восени минулого року. Причин тому кілька, але найголовніша з них, як це у нас водиться, — людський фактор.

Невтішна статистика

Нагадаю про суть справи. За підтримки Міністерства охорони здоров’я та Київської облдержадміністрації майже два з половиною роки тому прийняли рішення про будівництво сучасного науково-клінічного медичного центру в Ірпені, що в приміській курортній зоні столиці. На вісімнадцяти з половиною гектарах землі заплановано звести лікувальні корпуси з онкологічним, нейрохірургічним, дитячим та реабілітаційним відділеннями, службовим житлом для приїжджих. Духовним центром комплексу є православний храм рівноапостольного князя Володимира. Його будівництво вже завершують — ведуться опоряджувальні роботи. Це, як стверджувалося на нараді в Кабміні, інноваційно-інвестиційний проект комплексу зі спеціалізованою науковою та клінічною базою. На території медмістечка планується також створити сучасну науково-педагогічну базу зі статусом університетської клініки. Вартість центру, аналогів якому в Україні немає, — понад 80 млн. євро. А вартість складних операцій, які нині в нашій країні неможливо робити, буде набагато нижча, ніж за кордоном, куди наші співвітчизники змушені звертатися. Загальна кількість хворих, які зможуть тут одночасно лікуватися, — 600, хворі діти становитимуть 13% від загальної кількості пацієнтів, 10% дітей лікуватимуть безплатно. Загалом тут працюватиме тисяча двісті фахівців; до роботи залучатимуть провідних медиків світу.

Чи треба такий центр нам, до того ж не один, переконувати не потрібно. Статистика захворюваності та смертності наших громадян, встановлення діагнозу, особливо на початковій стадії хвороби, вкрай невтішна. Щороку майже дев’яносто тисяч мешканців України помирають від раку, причому більш як третина з них — особи працездатного віку; майже половина з усіх онкохворих ідуть із життя протягом першого року після встановлення діагнозу, що свідчить про запізнілу діагностику. Практика ж показує: якщо вчасно виявляти та лікувати цю страшну недугу, здоров’я можна зберегти від 70 до 92 відсотків хворим.

Не можна сказати, що за таких обставин чиновники, які відповідають за медичне обслуговування, нічого не роблять для поліпшення ситуації. В Україні системою онкологічної допомоги населенню опікуються 46 спеціалізованих закладів — від наукових інститутів і диспансерів до відділень у лікарнях; до минулого року діяла і продовжено до 2010-го державну програму «Онкологія»; Кабмін схвалив концепцію державної програми боротьби з онкологічними захворюваннями до 2016 року; цьогорічним держбюджетом передбачено 25 млн. грн. лише на придбання онкологічного обладнання тощо.

Однак за великим рахунком усе це — крапля в морі наших потреб. Болючим залишається питання дорожнечі й недостатньої кількості лікарських засобів. На тлі такої гіркої прози життя будь-які приклади конкретної справи заради допомоги хворим варто лише вітати. Проте в житті доволі часто бачимо зовсім інше.

Різні інтереси чи різне бачення проблеми?

Будівництво хірургічного медичного комплексу зі спеціалізованою науковою та клінічною базою в Ірпені уже мало б вирувати, а воно й досі на рівні дебатів.

— Ситуація склалася парадоксальна, — наголошує заступник директора Київського науково-клінічного медичного центру (КНКМЦ) Олександр Савенко. — Цей проект підтримали Кабмін, Верховна Рада, Міністерство охорони здоров’я, обласна адміністрація, облрада, а нинішня міськрада Ірпеня — ні. Розмова дуже проста: за 18,5 га — 18,5 млн. доларів. Про те, що це інвестиційний проект соціального спрямування, який хочуть здійснити німці, ніхто не хоче й слухати. Парадокс і в тому, що Ірпінська міськрада, яку донедавна очолювала Мирослава Свистович, порушивши законодавство України, скасувала рішення сесії попереднього скликання про те, що влада дає «добро» на будівництво КНКМЦ. Щоправда, це рішення Київський арбітражний суд визнав неправочинним.

— Чим пояснює місцева влада свою незгоду з цим проектом — більше коштів хоче отримати для громади міста чи тому, що він їм мало що дає?

— Я не можу сказати, що справа лише в грошах. Кажуть, депутати, — а там їх понад тридцять, — добиваються справедливості. Проте в це не дуже віриться. Я зараз не говоритиму про додаткові робочі місця, збільшення податкових надходжень до місцевого бюджету, розвиток інфраструктури, перерахування певної частини коштів з прибутку центру на потреби міста. У мешканців Ірпеня нині немає поліклініки — довгобуд триває вже понад 10 років, люди змушені звертатися до медиків сусіднього містечка Буча, а там до них нерідко ставляться, як до чужих. Інвестори запропонували збудувати поліклініку за свої кошти на території центру й утримувати її протягом 25 років на основі довгострокової угоди з владою міста про безплатне обслуговування населення. Восени минулого року керівництво КНКМЦ звернулося до міськради з листом, щоб та розглянула і підтримала ініціативу і дала свої пропозиції щодо проектування і профільної спеціалізації поліклініки, тобто скільки має бути відвідувань на добу, скільки та якого профілю мають бути лікарі, яким обладнанням і в якій кількості поліклініка має бути оснащена і т. д. Як ви думаєте —який результат? Ніякий! Влада не спромоглася досі надіслати бодай формальну відписку! Ось вам і турбота про людей, ось вам і боротьба за справедливість.

— То поліклініки в Ірпені не буде?

— Ні, чому ж, буде. Інвестори самі зробили медичне завдання, визначилися з обладнанням і кількістю персоналу, мало того — вже закінчили архітектурний проект. Сподіваємося, колись місцева влада таки отямиться.

Дивує й те, що продовжують нагнітати атмосферу навколо цієї теми всілякими чутками. Кажуть, інвестори, мовляв, тільки прикриваються високими ідеями, а насправді на 18,5 га хочуть побудувати котеджі, під кожен відвести по 10 соток, а потім продати. Але ж для того й влада існує, щоб контролювати будь-який проект, призупиняти його дію, якщо він не відповідає угоді. Крім того, якби інвестори мали намір зводити котеджі, то який сенс їм виділяти майже 10 млн. грн. на виготовлення проектної документації майбутнього центру, закладати в ньому статтю витрат на десятки мільйонів євро на придбання новітньої імпортної діагностичної та лікувальної апаратури? КНКМЦ уклав угоду з Київським національним університетом ім. Т. Шевченка, щоб у цьому вузі готувати радіологів-медиків, бо в нас таких фахівців сьогодні ніхто не готує, і домовляється про їх стажування в німецьких клініках. Розробляємо медичний класифікатор послуг, якого в Україні також немає...

Щодо різних підходів, інтересів та поглядів стосовно згаданого проекту, то їх уже назбиралося чимало. Якоюсь мірою багатьох депутатів Ірпінської міськради можна зрозуміти, коли ті підстраховуються, аби їх не надурили, як це часто-густо трапляється в нашій країні, та заплатили побільше за землю громади, щоб у договорі все було викладено чітко. Страхи ці, на мій погляд, породжуються насамперед тим, що йдеться про багаторічну оренду 18,5 га землі в курортній зоні столиці, де ще торік ринкова ціна сотки коштувала десять тисяч зелених, та будівництво на ній приватного медичного комплексу. Тому й організовують слухання на сесії питання про правомірність укладеної угоди, створюють комісію, яка б перевіряла, чи немає тут чиїхось корисливих інтересів; тому й лунають звинувачення на адресу попередньої місцевої влади, яка дала згоду на оренду та будівництво комплексу, у фальсифікаціях та корумпованості.

Колишній міський голова Ірпеня Мирослава Свистович інтереси громади хотіла закріпити в угоді у формі пайового учасника проекту: 18,5 га ірпінської землі — це внесок до статутного фонду майбутнього центру. Оскільки згідно з чинним нашим законодавством цього робити не можна, то міськрада запропонувала керівникам КНКМЦ викупити в неї землю. Однак і це не пройшло, бо інвестори зажадали документи державної оцінки землі, а вона далека від ринкової. До того ж за законом не можна продавати землю підприємствам зі стовідсотковим іноземним капіталом.

Попередник Мирослави Свистович Володимир Скаржинський, який 20 років очолював міську владу в Ірпені, запевняє, що цей проект для міста і потрібний, і корисний, бо приносить його мешканцям майже 600 робочих місць та значні кошти до місцевого бюджету. Крім того, проект пройшов апробацію на всіх рівнях — державному, обласному і місцевому. Міська влада на своїх сесіях тричі одноголосно на всіх етапах його розгляду голосувала «за».

Сьогодні в Ірпені новий міський голова — Олег Бондар. На моє запитання: «Що домінує нині серед депутатів стосовно майбутнього КНКМЦ — громадський інтерес чи чиїсь особисті?», відповів не вагаючись:

— Особистих інтересів там немає. На першому плані інтереси громади, які депутати повинні захищати, і вони це роблять. Ми хочемо знати, чи виконають інвестори обіцяне. Ми хочемо також, щоб інвестори захищали інтереси і міської ради, і наших мешканців. Ірпінь — це рекреаційна зона, виробництв немає, великих надходжень до бюджету також, тому нас цікавить, які будуть інвестиції і що з цього матиме місто. За підрахунками інвесторів, щороку до місцевого бюджету вони перераховуватимуть близько 7 млн. грн., а головне — там буде 1200 робочих місць, з яких половина — для молодшого медичного персоналу та технічних працівників. Останні фактори дедалі більше впливають на думки і погляди наших депутатів. На одному з останніх зібрань ми до години ночі обговорювали проект. Маятник нині похитнувся в інший бік — непримиренних противників його вже немає...

«Медичний центр потрібний насамперед онкохворим...»

Щоб дати «друге дихання» майбутньому комплексу в Ірпені, приступити, нарешті, до реалізації інноваційного проекту, на нараду до віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника запросили представників усіх зацікавлених сторін — від новообраного міського голови Ірпеня до найвищих посадовців області, Міністерства охорони здоров’я, науковців, спеціалістів секретаріату Кабміну, керівників КНКМЦ. Після детального обговорення стану справ з будівництвом комплексу, шляхів подолання розбіжностей щодо втілення проекту в життя учасники наради дійшли висновку, що нині настав саме той час, коли вже можна розставляти крапки над «і» у цій справі і восени розпочати зведення перших виробничих корпусів КНКМЦ. Ось що з цього приводу сказав журналістам Дмитро Табачник:

— Такий унікальний медичний центр насамперед потрібний онкохворим. І в цьому позиція Кабміну, МОЗ, київських облради та ОДА, Ірпінської міськради цілком збігається. В чистому вигляді вважати проект лише комерційним неможливо, він глибоко соціальний, до того ж, за розрахунками, має 15 років окупності. А за оцінками фахівців бюро німецької економіки, яке підтримує КНКМЦ і активно з ним співпрацює, проект, котрий окупляється більш ніж за десять років, є не інвестиційним, а інноваційним. Суперечки навколо нього виникали тому, що в Ірпені для цього було задіяно три земельні ділянки різних власників — МОЗ (територія діючого кардіологічного санаторію «Ірпінь», який необхідно зберегти), землі Ірпінської міської ради та загального державного користування. На останній з них хочуть збудувати службове житло для спеціалістів, як це заведено у європейських країнах. Ми прийняли головне рішення: представники облради, інвестора і КНКМЦ мають спільно презентувати цей проект на сесії Ірпінської міськради, показати його переваги, починаючи з наступного року. Німецькі партнери клінічного центру вже зобов’язалися лікувати безплатно 350 онкохворих дітей (вартість лікування однієї дитини в межах десяти тисяч євро). В угоді буде прописана квота щодо кількості безплатного лікування хворих з Ірпеня, області та столиці, тринадцять відсотків з яких відведено для дітей. Планом передбачається збудувати комплекс на 600 ліжко-місць (близько 20 тис. хворих за рік пройдуть курс лікування) та поліклініку на 200 з лишком відвідувань хворих за день.

На запитання: «Чи не краще було б назвати проект не лише інноваційним, а інноваційно-комерційним?», Дмитро Табачник відповів:

— Сказати можна все що завгодно. Я думаю, що цей проект соціальний, бо в Україні ви навряд чи знайдете інвестора, котрий хотів би повернути вкладені кошти через 15 років плюс термін будівництва. Та ще й залучити сюди партнерів із провідних німецьких клінік. Назвати можна як завгодно, головне — не слід продовжувати залишатися в драних чоботях...

Після завершення наради у Д. Табачника у журналістів чимало запитань було і до директора КНКМЦ Анатолія Бабушкіна, який і рік тому, і нині з оптимізмом дивиться на втілення проекту, навіть називає терміни зведення поліклініки, корпусів.

— Нічого подібного в Україні немає, тому проекту бути! — каже він. — Але проблема сьогодні в тому, що деякі політики хочуть гроші покласти до власної кишені за рахунок продажу державної землі. Досвід у цій справі уже мають. Далеко ходити не треба: 16 га землі в сусідній Стоянці, в лісі, коли їхати до Ірпеня, забудували котеджами і ніхто не каже, що цю землю треба в когось забрати та ще й заднім числом. Справді, котеджі разом з землею можна швидко продати й одержати гроші, які, до речі, швидко й закінчаться. І дуже велику вигоду тамтешня громада має від тих котеджів? А клініка — це постійні надходження до бюджету міста, це робочі місця, розвиток інфраструктури санітарно-курортної зони... Клініка стоятиме вічно, а головне — служитиме не одиницям, а десяткам, сотням тисяч людей; тут рятуватимуть і продовжуватимуть життя і ірпінцям, і всім українцям, і тим іноземцям, які захочуть лікуватися в нас, а не в себе вдома, бо рівень медичного обслуговування в КНКМЦ відповідатиме європейським і світовим стандартам. Зрештою, клініка в Ірпіні стане візитною карткою не лише цього славного українського міста, а всієї нашої держави...

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.