До села Гусавка Менського району Чернігівщини ми приїхали по обіді, коли вже й гуси розляглися у затінку
Село — досить типове для району: 420 мешканців, із них 200 — пенсіонери, 100 — молодь. Школа розрахована на 190 учнів, але фактично навчається 46. Випускників цього року — 8, першокласників очікується 5.
Основне заняття місцевого люду — порпання на своєму присадибному господарстві. Держава кинула селян напризволяще, але ж виживати якось треба!
Як сказав один із місцевих активістів-дотепників, котрий добре орієнтується в ситуації, —
«всі п’ють і всі палять». Звичайно, йдеться не про дітей, а про дорослих. Хоча й серед них знайшовся один наркоман, якого нині всім селом навертають на шлях істинний...Таке враження, що приїзд депутата в село тут є подією надзвичайною.
Справді, коли ми розпочали розмову з місцевими мешканцями, які зібралися у шкільній їдальні, і я представився присутнім, зазначивши, що
«опинився тут уперше, але обіцяю, що не востаннє», одразу хтось кинув репліку: «Скільки до нас вже приїздило депутатів, ми їх завжди бачили вперше і водночас востаннє! І обіцянок також наслухалися...»По такому вступі я вирішив почати з налагодження нормального людського контакту, а тому сказав так, як у той момент думалося:
«
Для мене ця зустріч необхідна не лише для безпосереднього знайомства з вами і зовсім не для того, щоб вам сподобатись, а щоб послухати вас, дорогі мої земляки! Справді, приїхав до вас уперше, але, звичайно, — не востаннє. Хоча б тому, що ми з вами маємо щось путнє зробити для села, а за один-два приїзди цього не зробиш.Отже, беру на себе свою частину відповідальності, а ви беріть на себе свою. Бо зараз уже немає сенсу базікати тут про той очевидний і прикрий факт, що ті, хто повинен сидіти за ґратами, нині сидять у Верховній Раді. Треба діяти на нашому з вами рівні можливостей, не оглядаючись ані на уряд, ані на парламент.
Зараз треба, щоб ми розглядали конкретні практичні справи. Ось дарую вашій школі комп’ютер з необхідним устаткуванням та забезпеченням і вважаю це першим практичним кроком на шляху оновлення вашого села, вашого життя.
Як фахівець у галузі транспорту й зв’язку, вважаю своїм пріоритетним завданням сприяти комп’ютеризації й впровадженню інформаційних технологій. Може, дехто сприймає це як нонсенс: тут, у селі, часом немає чим корову годувати, а я вам — про інтернет.
Але ж ви розумієте, що не тільки наша молодь, а й усі громадяни України повинні почуватися незалежними і відкритими очима сприймати сучасний світ. Повинні знати існуючі у світі сучасні можливості цивілізованої організації життя і використовувати ці можливості на практиці. Люди села не повинні бути
«другим сортом» порівняно з мешканцями міст».По очах присутніх бачу, як сприймають мої слова. Слухають з увагою, а подекуди — з недовірою й скепсисом. Зацікавлено вислухали мою розповідь про практичний досвід створення інформаційної мережі в Куликівському районі Чернігівщини, де сільські ради мають вихід в інтернет, а діти беруть призи на міжнародних конкурсах з інформатики.
Розповів їм про роботу БЮТ, про те, які засади, позиції, вимоги і перспективи обстоює партія ВО
«Батьківщина», зокрема й про те, як наша політична сила бачить вирішення демографічної проблеми на селі в контексті загальної кризи.Поступово мої слухачі наблизили розмову до актуальних питань сьогодення. Після жвавого обговорення директор школи Наталія Картун висловилась чітко й лаконічно:
«Нам від держави не треба ані грошей, ані іншої матеріальної допомоги. Нам потрібні лише робочі місця, а ми вже самі заробимо на себе й своїх дітей».Але з усього видно, що й про створення робочих місць на селі доведеться піклуватися самим селянам...
На зворотному шляху з села Гусавка дорогу нашому автомобілю заступила огрядна гусиня з величезним виводком гусенят, що, не оглядаючись на наші людські проблеми, спокійно й неквапом, у чітко організованому ланцюжку чимчикували до води. Неначе давали нам можливість постояти і подумати.
А думати є над чим.
