Майбутнє не чекають, його створюють

Не так вже і багато сьогодні в Одесі підприємств, які не просто, як кажуть, тримаються на плаву, а є галузевими лідерами національної економіки. Саме таким і є ВАТ «Одескабель».

Генеральний директор «Одескабель» Дмитро Васильович ЙОРГАЧОВ (на знімку) на заводі 21 рік. Починав із заступника начальника цеху. Потім — начальник цеху, начальник виробництва, комерційний директор. Дев’ять років очолює підприємство.

— У 1995 році почалася приватизація підприємства, — розповідає Дмитро Васильович. — Завод був ласим шматком для тих, хто хотів «на шару» одержати сучасне підприємство — достатньо сказати, що він виробляв 40 відсотків усіх кабелів Радянського Союзу. Погрози на мою адресу сипалися щодня, загрожували вбити, якщо ми не відмовимося від ідеї зберегти для України унікальне підприємство. Погроз не побоялися, а завод не дозволили купити за копійки.

Генеральний директор заводу Дмитро Йоргачов — кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Цієї нагороди його удостоєно за авторство книжки «Волоконно-оптичні кабелі».

Саме виробництво «волокна», як кажуть кабельники, і стало головною складовою успіху підприємства. «Оптоволокно» широко використовується в електричних установках для монтажу електроустаткування, механізмів і верстатів, у будівництві, у побутовій радіо- і електроапаратурі, з’єднаннях, передавальних і приймальних антенах, системах сигналізації.

Що таке оптоволоконний кабель? У цеху з виробництва оптоволокна ми побачили досить складну, багатошарову, вкриту металевим каркасом ниточку. Силанозшивальна поліетиленова машина перетворює на складну систему зв’язку тоненьку ниточку кабелю, який надходить до Одеси з Японії. Принцип роботи оптоволоконного кабелю простий: інформація передається лазерним променем по світловоду, тонкому волокну, витягнутому із заготовок кварцового скла. Швидкість проходження сигналу по оптоволокну в тисячі разів перевищує аналогічний показник мідних кабелів, орієнтованих на перетворення механічних коливань.

Віктор Миколайович Кузьменков прийшов на кабельний завод у 1971 році учнем опресувальника, а Володимир Болотенюк трудиться на підприємстві 23 роки. На перший погляд, робота їхня проста: вони контролюють процес опресування оптоволоконного кабелю. Але це на перший погляд — незважаючи на те, що завод буквально переповнений електронікою, різними приладами, людський чинник, як і раніше, на першому місці. Ми застали опресувальників на робочому місці. На наших очах народжувалося технологічне диво — тоненька ниточка кабелю опресовувалася спеціальним гарячим поліетиленом, а потім намотувалася в бухти. У цеху незвично порожньо, тут працює лише кілька десятків людей — все інше робить техніка.

Найголовніше у виготовленні «волокна» —вибір вихідної сировини. На жаль, сьогодні жодне українське підприємство не може виготовляти «волокно» потрібної якості. Тому завод закуповує вихідну сировину в Японії, Швейцарії, США, Німеччині, Франції.

40 відсотків продукції одеських кабельників продають у країни близького і далекого зарубіжжя. Наведу приклад: «Одескабель» виграв тендер на постачання волоконно-оптичних кабелів для Болгарії і Палестини. Перемога дісталася в конкуренції з всесвітньо відомими телекомунікаційними компаніями Піреллі, Еріксон, Сіменс, Фуджікура.

І пляж на заводі, і пансіонат

Звичайно, не згорнули на «Одескабелі» і виробництво традиційної продукції — мідних кабелів. Тут підприємству довелося зіштовхнутися з постійно зростаючою світовою ціною на мідь. Для порівняння: за 12 років вартість тонни мідної катанки зросла в 5 разів.

У цеху, де виробляють мідний кабель, працює величезна кількість машин і механізмів, які в підсумку і видають продукцію — кабелі з мідним начинням. Випробувачі-скрутники (є, виявляється, така професія) Юрій Ростоцький і Олексій Набойченко доводять продукцію до потрібної кондиції, даючи їй путівку в життя.

Цех з виробництва цифрового кабелю швидше схожий на лабораторію, ніж на звичайний заводський цех: чистота, квіти. Ну а останню крапку у виробничому ланцюжку ставлять контролери ОТК. Людмила Добровольська і Світлана Бєлікова (на знімку) на заводі не перший рік і відомі своєю принциповістю: найменший брак, а він практично не трапляється, вони повертають у цех назад.

«Одескабель» зберіг сто відсотків своїх потужностей і постійно нарощує нові. Грошей на технічне переозброєння підприємства тут не шкодують — щорічно на цю мету витрачають у середньому по 2 мільйони доларів.

Не шкодують коштів і на соціалку — на «Одескабелі» сьогодні найвища в Одесі зарплата. Підприємство повністю оплачує своїм робітникам вартість утримання дітей у дитячих садках.

А найнезвичайніше генеральний директор «Одескабелю» Дмитро Йоргачов приберіг на завершення нашого перебування на заводі. За сто метрів від заводських корпусів хлюпоче Чорне море. Не кожен завод може похвалитися своїм пляжем, своїм пансіонатом. Як чудово — в обідню перерву вибігти і скупатися в морі!

«Голос України» приготував, у свою чергу, для Дмитра Йоргачова сюрприз: його нагороджено Почесною грамотою за вагомий внесок у розвиток «Голосу України». Річ у тім, що за рішенням генерального директора для робітників заводу за рахунок підприємства передплачено 300 примірників нашої газети. Свіжий номер «Голосу України» знаходиться на прохідній. Йдучи на зміну чи зі зміни, робітники прихоплюють і газету.

— Наше співробітництво триває вже рік, — розповів Дмитро Васильович Йоргачов. — І думаю, що триватиме й далі, тому що «Голос України» став для «Одескабелю», для мене особисто справжнім другом, чесним, принциповим. Другом, котрий і допоможе, і порадить.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.