Від власкора в Луганській області

Алли АНТІПОВОЇ:

— Листів від читачів «Голосу України» у корпункт приходить багато. У конвертах переважно чиєсь лихо, горе, невдоволення, скарга... Настрій автора я навчилася визначати вже з вигляду конверта. Якщо він товстий, ледь уміщає аркуші паперу — отже, приніс скаргу, якщо тонкий, лише на один листочок — найчастіше містить прохання. Таких листів, який надіслав нам А. Ф. Григоренко з міста Первомайська, — одиниці. І дуже шкода. Адже вони зігрівають душу, будять віру в добро і любов. А найголовніше полягає в тому, що 79-річний пенсіонер, ветеран праці й Великої Вітчизняної війни побачив необхідність розповісти про людей, котрі зберегли своє кохання і не зрадили одне одного, незважаючи на життєві труднощі.

Я не про себе розповім, а про одну унікальну родину, яких у світі —одиниці.

Надя закінчила інститут і одержала направлення на Далекий Схід. Молода симпатична українка вразила серце одного матроса, котрий служив строкову службу. Володимир Воронов вже і не мріяв про когось іншого. Одружилися молоді, а незабаром і донька в них з’явилася. Усе було добре, радувалися донечці, тільки от Надя почала хворіти. Вирішило подружжя до батьків Надії на Луганщину переїхати. Володимир став працювати на склозаводі, батьки допомагали, тільки от Надія ніяк видужати не могла. Куди тільки Володимир її не возив, яким лікарям і професорам не показував — ніхто не міг сказати, що з молодою жінкою відбувається. Їй дедалі гірше й гірше ставало... Чоловік буквально на руках Надію скрізь носить, іноді на велосипед посадить. Везе її містом, а дівчата зустрічні на нього дивляться і всіляко підсікають: дивися, мовляв, які ми гарні й здорові, а ти каліку возиш. Навіть рідна мати Надії відговорювала Володю з’являтися на людях із дружиною-інвалідом. Тільки Володя нікого не слухав, а робив усе так, як вважав за потрібне для здоров’я Надії.

Якось Володя повіз дружину на курорт у Грузію, і там вони познайомилися з однією людиною. Цей грузин був сусідом Володі по палаті. Побачив він горе молодих і вирішив допомогти їм. У той час легкову машину купити було складно. Потрібно було цілі роки вистояти в черзі на одержання легковика. А тут новий знайомий пообіцяв, що допоможе придбати машину. І допоміг. Купив Володя машину і став возити свою Надійку, світ показувати. Життям радувати.

Сьогодні в них уже дорослий онук. У березні він одержав паспорт. Надія прикута до візка. Коли Володі немає вдома, її голову можна побачити у вікні. Чекає, виглядає свого чоловіка. А Володя такий само діяльний, як і колись. Веде громадську роботу, займається ветеранською організацією і, як і раніше, дивиться на дружину закоханими очима. Про цю унікальну родину має знати вся Україна. Є на землі Любов і Вірність!

Первомайськ

Луганської області.