4 липня 2007 року о 15.30—16.30 (за київським часом) в Ізраїлі, в Єрусалимі, відбулося перепоховання останків нашої відважної землячки з Полтавщини Олени Варшавської, яка загинула під час визволення Таллінна в 1944 році.

Віддаючи належне героїзму медсестри 40-го гвардійського мінометного Талліннського ордена Богдана Хмельницького полку, яка в 19 років загинула в боротьбі з фашизмом, прес-служба Омбудсмана друкує її останній лист, який був переданий Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Карпачовій 28 червня 2007 року в Москві сином однополчанина Варшавської — Георгієм Сушаном. Ці рядки, прострелені й закривавлені, були написані Оленою Варшавською за шість днів до її загибелі, яка сталася 25 вересня 1944 року. Текст відновлено юридичною експертизою.

«18.09.44 Здравствуй, дорогой отец!

Хотя ты и не ответил, но я все же считаю своим долгом написать тебе. Началась страдная пора, мы сейчас далеко от прежнего расположения, гоним фашистов на эстонской территории. Нас здесь радушно принимают. Испытываешь приятное чувство гордости за свой народ, за свою армию. Живем здесь недурно. Мы здоровы, бодры, полны энергии. Юрик здорово похудел, ему климат здешний очень действует на здоровье, а у меня полный порядок. Юрчику тяжело, ведь два осколка в правом легком. Кончится война — сделаем операцию. Я успокаиваю его этой надеждой. Можно сказать —проказница судьба! Полюбили друг друга здоровыми, потом одного поцарапало, а потом меня, и поженились в заключение после моего возвращения. Ну и жизнь! Закончим войну и если останемся живы, заживем хорошей, замечательной жизнью. Эх, отец, какую жизнь построим! А если не придется дожить до этого счастья, то и не очень обидно, наше место займет новое поколение, полное знаний, энергии и воли и, может, нас вспомнит! Не думай, что я впала в пессимизм, напротив, я выработала в себе принцип смотреть на жизнь трезво, без излишних загромождающих мозг фантазий.

Отрадно, когда продвигаешься вперед. Скоро ты услышишь про нас. Знай, что и наша доля труда вложена в эту Победу. Что с мамой, вернулась ли она и как ее здоровье? Как твои дела, здоровье? Послания можешь не писать, а ответь лишь на мои вопросы, если можно.

Привет детишкам, целуй их за меня и за Юрика.

Крепко целуем тебя, твои дети.

Если осталось что-нибудь из моего барахла, одень Женюрку и Вову, а для меня не береги, у меня хватает всего. Зима на носу, а у детишек ничего нет. Позаботься о них, будь здоров.

Привет тебе от Ванюшки.»

Примітки: Юрій — Горбатий Юрій Павлович, чоловік Олени Варшавської, який після війни працював в Академії наук України, помер 1983 року, похований у Києві, на Байковому цвинтарі;

Ванюшка — Салтовець Іван Михайлович, однополчанин Олени Варшавської, який пройшов разом з нею дорогами війни. Проживає в Одесі. В день перепоховання Олени Варшавської подарував Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Карпачовій свою книгу «Выходила на врага «Катюша», у якій йдеться про подвиги однополчан.

(Посилання на матеріали провадження Омбудсмана України з увічнення пам’яті воїнів-полтавців обов’язкове).