«Ялова» земля Берегового

Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві... Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала!..

Ольга КОБИЛЯНСЬКА.

Їй-бо, Савка Федорчук був не сповна розуму. За клаптик землі зважитись на братовбивство — не ідіотизм хіба?

Знаю, земля в 1894-му, коли, власне, й сталася невигадана трагедія в селі видатної письменниці, була фатумом, сенсом життя горян. Не дивина, що годувальниця «вбила» клин і у відому Кайдашеву сім’ю, і в тисячі інших. Правду сказати, землиця і нині часто не мирить сусідів. Ну, поб’ються на межі, трактором наїдуть, в суді поскубуться, але щоб життя позбавити...

Скільки площ облогує в Україні — не всі кидаються господарювати на ній, а ще менше охочих кров за неї лити.

Ллються хіба що сльози. Звиклі до колосистих, доглянутих полів селяни «хвилями ридають», бачачи занедбані лани. Півбіди, якщо рілля під багаторічним паром — у степних регіонах, де савки не водяться. Прикро, боляче, коли чорноземи не родять в гірських районах, де споконвіку люди залежали від годувальниці, яка владарювала над ними, їхніми думками і почуттями...

...«Наша ганьба!» — казали мені керівники і жителі Берегового, вказуючи на зарості, в яких видніються бетонні стовпи і суха лоза (на знімку). Це — колишні виноградники, вчорашня гордість Берегівщини. Саме тут вирощували сонячні грона, з яких виробляли знамениті вина «Троянда Закарпаття», «Променисте», «Каберне». Нині радгосп-завод «Берегівський» лежить біля підніжжя гір, дихаючи на ладан і чекаючи повного дерибану, який мріють завершити регіональні «прихватизатори».

Пізніше керівник-стратег узявся за зміцнення матеріально-технічної бази. Поступово, як стверджують працівники, з підприємства у небуття «пішли» техніка, унікальні металеві ємкості для вин, обладнання. І головне — на очах почали зникати виноградники. Було це в 2003-му. А в 2006 році в. о. міністра АП Демчак наказав «припинити діяльність юридичної особи державного підприємства радгоспу-заводу «Берегівський» шляхом його реорганізації через приєднання до сільськогосподарського товариства (СТОВ) з обмеженою відповідальністю «Берегівське». Державницьку політику залишимо без коментарів поки що.

Гадаєте, виноградники ожили, а завод відновив виробництво славнозвісних вин? Усе бездиханно лежить, як і лежало, біля підніжжя гір...

А тим часом керівництво СТОВ просить міську раду дозволити (а, значить, підкинути бюджетних грошенят) реконструкцію, будівництво та розширення виробничих підрозділів. Чи по-господарськи дбати про фасад, не вкладаючи кошти в розвиток сировинної і матеріальної бази, технології тощо? Що і як перероблятимуть винороби, не маючи винограду? Одне слово, депутати сказали «зась!». До того ж вони вважають створення СТОВ нелегітимним. Чому? Про це розповів Іштван Гайдош, міський голова Берегового, народний депутат України четвертого скликання.

— Як з’ясувалось, СТОВ «Берегівське» зареєстроване ще у 2002 році розпорядженням міського голови, моїм попередником, — каже Іштван Ференцович. — А реєстрація підприємств — компетенція виконавчих органів. Згодом голова своє розпорядження скасував, але міністерство чомусь це проігнорувало. Тепер справа у Верховному Суді.

А поки Феміда розбирається, радгосп-завод чи то пак — СТОВ «Берегівський» два роки не сплачує податок на землю. Директора ніхто не притягує до відповідальності за нецільове використання земель. А це, зазначте —720 (!) гектарів, майже 200 з яких — виноградники. Коли такі площі «гуляють» на Запоріжжі, скажімо, цього ніхто й не помітить, але тут...

Цікавлюсь у міському контрольно-ревізійному відділі: «Чи перевіряли завод-СТОВ на предмет цільового використання бюджетних коштів, які він отримує на розширення виноградників?».

— Два роки не перевіряємо, — відповіла заступник начальника Маріанна Руда. — Адже це підприємство недержавне.

Ревізорам чомусь нецікаво «докопуватись», якої форми власності колись прибутковий радгосп-завод. Але керівникам міста не байдуже, чому бюджет позбавили надходжень від потенційно багатого платника податку. Громадянам же Берегового не тільки боляче дивитися на мертві пагорби. Вони по праву вимагають, щоб земля родила, бо це її призначення. Щоб її обробляли умілі, працьовиті руки, які продаються нині в сусідніх державах, бо рівень безробіття в Береговому зашкалює.

Є тут виноробне підприємство (ЗАТ СП «Котнар»), яке пропонувало співпрацю, та у Балеги мрія, очевидно, інша — партнерства не вийшло. А, значить, не з’явилися тисячі гектарів виноградників, робочих місць; не повернуто знаної марки; не одержано мільйони гривень податків. Кому це вигідно?

З цим запитанням я пішов до директора радгоспу-заводу Юрія Балеги. Охорона не спрацювала: доповіла, що завітав гість з Києва, не поцікавившись його професією. Директор «снизошел», з’явившись на прохідній. Побачивши посвідчення парламентської газети знітився і «пішов у себе».

— Це ваші виноградники? — намагаюсь вивести начальника із «штопора», показуючи на поле навпроти заводу.

— Вони списані, — чую у відповідь. А як, уявіть, зреагували б на неї за часів Савки Федорчука?

Мовчки йдемо до контори. На території підприємства — що на виноградниках: іржава техніка, захаращеність, безлад і безлюддя. Вином і не пахне.

У кабінеті вмикаю диктофон, прошу розповісти: чому? чи правда? що? коли?

Юрій Балега симпатично кліпає очима і... мовчить.

Проводжаючи мене, директор кудись телефонував по «мобілці», гаряче розповідав про нашу змістовну розмову, скаржився на нахабність журналіста «Голосу України», який єдиний, кажуть, за останні роки переступив поріг прохідної.

Балега — не Савка, він нікого не вбивав. Та чи не з його легкої руки загинули підприємство і виноградники? Що з ними робити тепер?

Про це говоритимуть на черговій сесії депутати Берегівської міськради. Її комісія, створена для з’ясування ситуації, висловить свою позицію щодо вилучення 720 гектарів землі, яка стільки років не використовується. Земля має працювати на громаду, впевнені народні обранці. І з цим погодиться будь-хто, крім, зрозуміло, тих, хто, упевнений, облюбував безцінний завод (підвали тут довжиною чотири кілометри, машини в них розвертаються), який хочуть придбати, мабуть, за безцінь.

Славетні колишні директори радгоспу-заводу В. Ваш і Й. Жупан, головні агрономи М. Задорожній, В. Перевала і Ю. Микулець, начальник виробництва Г. Майданевич письмово попросили Іштвана Гайдоша і депутатів міськради не допустити продажу підприємства тим, хто спить і бачить його банкрутом.

«... Просимо звернутись до Президента, Прем’єр-міністра, МінАП, Фонду держмайна з пропозицією якщо й продавати комплекс, то тільки через аукціон», — пишуть у зверненні фахівці, які десятиліттями плекали лозу.

Слушна, вважаю, пропозиція, яку підтримують берегівчани. Вони давно сказали «Ні!» варягам і бачать відродження заводу та виноградників тільки місцевими патріотами.

Хай буде так!

Закарпатська область.

Фото автора.