Де живе справжнє кохання?

Ті, хто думає, що щире кохання гніздиться в людському серці, глибоко помиляються. Британські вчені зуміли довести, що його «дім» (точніше, два «доми») — в мозку. Під час експериментів «піддослідних кроликів», якими виступили студенти одного з університетів, досліджували за допомогою магнітно-резонансного спектрометра і зробили два кольорові портрети їхнього мозку.

Перший портрет робився в той момент, коли випробуваний закохано дивився на фотографію предмета своєї пристрасті, а другий — коли він дивився на фотографію просто приятельки (або приятеля — в тому разі, якщо в якості піддослідного закоханого виступала дама). З’ясувалося, що споглядання коханої людини збуджувало в корі мозку дві області, котрі у другому випадку залишалися зовсім спокійні. Одна з цих областей відповідала за почуття ейфорії, а друга — за почуття, котре вчені назвали «gut Feelіngs», «нутряне» відчуття.

Команда дослідників переконана, що в експерименту, поки що чисто наукового, є велике комерційне майбутнє — він може бути використаний як тест на щире кохання. Щоправда, поки що він обійдеться бажаючим у кругленьку суму. Але так чи інакше, уже тепер істинність почуття можна перевіряти не часом або розлукою, як це було заведено в закоханих усіх народів і епох, а звичайним хоча й досить мудрим приладом.

Чи є у тварин культура?

Почасти це питання нагадує старий жарт про те, що курка — не птах. Так, вона не може літати, як альбатрос або сокіл. Проте і курка здатна лопотати крилами і навіть злетіти на дерево. У співтовариствах тварин, ми, звичайно, не знайдемо таких розвинутих форм мистецтва, науки і політики, як у людей. А що, як перестати міряти природу нашим власним аршином?

Культура насамперед має на увазі збереження і передачу нових учень і навичок. Чи можна знайти щось подібне у тварин? Уперше появу і поширення нового типу поводження серед диких тварин учені спостерігали півстоліття тому. Одна з японських макак впустила в пісок батат і потім вимила його у струмку. Через півроку вже майже всі мавпи в цій групі мили батати. Ця навичка збереглася в популяції й донині, хоча тієї мавпи-винахідниці давно немає серед живих.

А чи дуже поширене таке явище? Вчені різних країн узагальнили результати 30-річних досліджень життя шимпанзе в різних районах Африки. Вони виділили 65 особливостей поводження, таких, наприклад, як розколювання горіхів каменем або витягування кісткового мозку за допомогою тонкої палички, а потім вивчили, в яких із шести співтовариств вони зустрічаються.

Виявилося, що жодна з особливостей поводження не зустрічається в усіх співтовариствах. Приміром, гвінейські шимпанзе вивуджують термітів за допомогою гілочки, а добувати в такий спосіб мед із гнізд диких бджіл вони не вміють. Натомість це роблять мавпи з Уганди, Танзанії і Берега Слонової Кісти. Ці розбіжності зберігаються десятиліттями і передаються потомству — вчені спостерігали, як матері навчали дитинчат корисних навичок.

Цікаво, що схожі розбіжності стосуються не лише «виробництва», а й «мистецтва». Ще 1970 року було підмічено, що під час тропічних злив шимпанзе з Уганди й Танзанії починають розгойдуватися, начебто танцюють. Але такі «шаманські танці» рідко зустрічаються в мавп із Берега Слонової Кісти, а родичі з Гвінеї їх узагалі не знають.

Бах помер від...

Смерть композитора Йоганна Себастьяна Баха, можливо, настала через інфекцію, занесену під час операції з видалення катаракти.

Такий несподіваний результат досліджень, проведених фармакологом і токсикологом Рейнардом Людвігом з Лейпцига. Документів, що фіксували історію хвороби композитора, майже не збереглося, однак Людвіг провів графологічну експертизу почерку Баха в різні періоди його життя і дійшов висновку, що за два-три року до смерті він пережив інсульт. Однак фатальною для Баха, зважаючи на все це, була зустріч з офтальмологом Джоном Тейлором, який схилив його до операції, щоб видалити катаракту на обох очах. Уявлення про гігієну в ті часи перебувало в зародковому стані, і, швидше за все, хірург, роблячи наприкінці березня — початку квітня 1750 року дві операції, заніс інфекцію.