Доповідь Голови Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України

46 призначень суддів — без дотримання законодавчих норм. Тільки із середини травня до сьогоднішнього дня видано 36 указів з питань судоустрою і призначення суддів, які грубо порушують Конституцію.

У Конституційному Суді знаходиться на розгляді 24 звернення про визнання неконституційними актів Президента.

Усього майже 200 актів глави держави містять порушення Основного Закону, що не тільки недозволено для демократичної держави, але вже тягне на кримінальну відповідальність.

Усім розумним політикам і простим громадянам гранично ясно, що функції Президента чітко визначені статтею 106 Конституції України, у якій пункт 31 вказує, що повноваження Президента визначаються винятково Конституцією. Також у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року чітко сказано, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України. Незрозуміло це лише Президенту і його секретаріату.

Не зважаючи на набрання чинності конституційною реформою, Президент указами № 140 «Про Концепції розвитку законодавства про державну службу», № 187 «Про заходи розвитку зрошуваного землеробства в Україні», № 300 «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності» та іншими намагається регулювати господарську сферу держави, яка відповідно до статті 116 Конституції відноситься винятково до повноважень Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади.

Ігноруючи законодавство, глава держави, намагаючись повернути свої царські кадрові повноваження, 4 грудня 2006 року видає Указ № 1025 «Про перелік посад керівників військових формувань, призначення на які погоджуються з Президентом України», потім через 4 місяці його скасовує і видає інший Указ № 205 від 14.03.2007 р. «Питання контролю над Військовою організацією і правоохоронними органами держави». Таким чином, Президент намагається ввести процедуру погодження з ним посад перших заступників і заступників Міністра внутрішніх справ, Міністра закордонних справ, Міністра оборони, керівників структурних підрозділів МВС, МЗС і Міноборони. Внаслідок конституційної реформи й відповідно до статті 9 Конституції України, статей 20 і 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» створення і ліквідація центральних органів влади, призначення і звільнення його керівництва, координація їхньої роботи здійснюється вищим органом виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України. У даному разі незрозуміло, при чому тут Президент? І яким правом він перевищує свої конституційні повноваження?

Сьогодні Президент менш зв’язаний з органами виконавчої влади, ніж це було до конституційної реформи, тому в Основному Законі в пункті 10 частини першої статті 106 чітко передбачене його право саме на внесення кандидатур у Верховну Раду України з призначення міністрів оборони та закордонних справ.

Але навіть цю прописану норму Президент і його команда умудрилися проігнорувати, і 5 грудня 2006 року видано указ «Про продовження виконання Міністром закордонних справ України Б. Тарасюком своїх посадових обов’язків».

У цьому разі Президент проігнорував конституційну норму, проголосовану у Верховній Раді, про відставку Б. Тарасюка, тим самим порушивши принцип поділу влади, фундаментальний принцип демократичної організації держави. Крім того, варто наголосити, що поняття «продовження виконання обов’язків керівника центрального органу виконавчої влади» не має правових основ.

Але для Президента, мабуть, це не має жодного ні морального, ні юридичного значення, і він іде далі.

Указом №1164 від 29 грудня 2006 р. «Про тимчасове виконання обов’язків глав місцевих державних адміністрацій» він вирішив внести новацію в призначення глав адміністрацій. При цьому слід сказати, що новоспечений тимчасово виконуючий обов’язки глави місцевої адміністрації найчастіше був узагалі далекий від системи державного управління. Це міг бути керівник комерційного підприємства, учитель фізкультури, керівник партійної організації, безробітний і так далі. 33 таких розпорядження про призначення видав глава держави, при цьому йому байдуже, що ні Конституція, ні закон не містять положень, які передбачають призначення виконуючих обов’язки глав місцевих адміністрацій. Стаття 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» чітко говорить, що у випадку відсутності глави адміністрації його обов’язки виконує перший заступник або заступник. Стаття 40 цього само закону передбачає, що функції й обов’язки між главою адміністрації, першими заступниками, заступниками, іншими посадовими особами розподіляються відповідно до посадових інструкцій. Крім того, глави місцевих адміністрацій, відповідно до частини четвертої статті 118 Конституції, призначаються Президентом за поданням Кабінету Міністрів України. Тому в даному випадку, видаючи вищезгаданий указ і наступні розпорядження, Президент України грубо порушує всі можливі конституційні і законодавчі норми.

Але це не одиничний випадок таких порушень, кількість яких, на жаль, збільшується в геометричної прогресії. 75 актів Президента видані без дотримання конституційної норми частини четвертої статті 106 Основного Закону — контрасигнації. Завважте, у лютому, коли комісія робила свою першу доповідь, таких актів було 34, а за чотири наступних місяці їх кількість збільшилася вдвічі.

Президент і чиновники секретаріату у своїх висловленнях настійно переконують нас у відсутності законодавчого механізму контрасигнації, хоча це норма не нова, вона діє з 1996 року, з часу прийняття Закону України «Про Конституційний Суд України». Стаття 6 цього закону чітко і ясно говорить, що призначення суддів Конституційного Суду проводиться за результатами консультацій Президента з Прем’єр-міністром України і призначеним суддею вважається кандидатура, про призначення якої видано указ Президента, скріплений підписами Прем’єр-міністра України і Міністра юстиції. Але грішний Президент не тільки контрасигнацією.

Не зупинив Президента і рівень Конституційного Суду. Такого не знала ні європейська, ні світова практика.

Він видає укази № 369, 370, 390 про звільнення суддів Конституційного Суду Пшеничного, Станік, Іващенка. Жодна норма Конституції і закону при створенні цих «шедеврів» не дотримана, статті 126, 149 Конституції, стаття 23 закону про Конституційний Суд, стаття 69 Регламенту Конституційного Суду. Всупереч законодавству глава держави не дав можливості почути пояснення суддів, яких звільнювали, не обговорено це питання на спеціальній комісії, не розглянуто у самому Конституційному Суді і нарешті — в парламенті.

У такий же спосіб ігноруючи законодавство, Президент поспішив призначити нових суддів — Гавриша і Костицького.

Йому мало окремих суддів Конституційного Суду. Він починає тероризувати сам Конституційний Суд — єдиний орган конституційної юрисдикції — з метою не допустити скасування антиконституційного указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Своїми діями Президент фактично знищив Конституційний Суд.

Крім диктатури над Конституційним Судом, Президент сьогодні намагається встановити диктатуру в інших державних органах. Фактами цього є укази № 56 від 30 січня 2007 р. «Питання Фонду державного майна України» і № 512 від 7 червня 2007 р. «Про Представника Президента України в Центральній виборчій комісії».

Як уже зрозуміло з назв указів, Президент розпорядженнями вводить своїх представників у Фонд держмайна і Центральну виборчу комісію. Але найцікавіше те, що за відсутності законодавчих основ для таких дій глава держави їх мотивує частиною другою статті 102 і положеннями статті 106 Конституції. Це — вдумайтеся! — «гарантія державного суверенітету, територіальної цілісності України». Абсурднішої підозри за те, що у Фонді держмайна і ЦВК може існувати загроза суверенітету і територіальній цілісності України, знайти неможливо. Ні Конституція, ні закони України не передбачають права Президента здійснювати керування об’єктами державної власності. Додатковим доказом цього є рішення Конституційного Суду України від 1998 р. Для керування держвласністю пункт 5 частини першої статті 116 Конституції і Закон України «Про керування об’єктами державної власності» уповноважує Кабінет Міністрів України і Фонд держмайна.

Те само відбувається й у Центрвиборчкомі. Президент усупереч законодавству вводить туди свою людину для здійснення, по суті, контролю і тиску на незалежний орган. Такі дії не відповідають статті 106 Конституції і суперечать статтям 2 і 3 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», які говорять, що Центральна виборча комісія є колегіальним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб.

Крім того, Положенням про Представника Президента в ЦВК, затвердженим указом, передбачені досить широкі права цього представника. Він може користатися базами даних, комунікаційними системами центральних органів влади, одержувати необхідну інформацію, бути присутнім на засіданнях ЦВК, вносити пропозиції тощо. Варто підкреслити, що представник Президента у ЦВК здійснює свої повноваження на громадських засадах, тобто на нього не поширюються закони України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», «Про інформацію». Одне слово, такий представник може робити все, що завгодно, а відповідальності нести ні за що не буде.

Утім, відповідальність за вчинки в нашій державі зобов’язані нести всі, крім Президента і його секретаріату. Про це свідчать три укази Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, де в жодному не дотримано норм Конституції і законів України.

Докладно зупинятися на аналізі цих шедеврів немає сенсу, оскільки він викладений у попередньому звіті і публікувався не один раз у засобах масової інформації, були доповіді і з трибуни парламенту. Але дивним здається те, що обґрунтування указів щораз нове. У першому указі посилання на одну статтю Конституції, в другому указі — на іншу, а в третьому взагалі підставою для дострокових виборів парламенту є домовленості.

Дуже сумно усвідомлювати, що Президент переконаний: самим лише своїм підписом на указі він може вершити долю народу. Статус гаранта дотримання Конституції України він використовує на власний розсуд, вважаючи, що ніхто не сміє йому суперечити, при цьому видаючи укази, розпорядження, даючи доручення на будь-яку тему, що зайде йому в голову.

І це не голі слова, а реальні факти. Указом № 970 від 15 листопада 2006 року Президент затвердив Положення про порядок підготовки і внесення проектів актів Президента України, яким передбачається доручення Кабміну, міністерствам та іншим органам центральної влади розробляти і вносити проекти актів Президента. Крім того, це Положення передбачає, що проекти подаються Президенту прямо, без узгодження з Кабінетом Міністрів.

Головний аргумент, на який посилається Президент, видаючи укази і розпорядження, це дотримання прав громадян, територіальна цілісність, дотримання суверенітету і національна безпека. Хоча в останньому випадку глава держави одноосібно видає укази з посиланням на національну безпеку і оборону, не обговорюючи такі проблеми навіть на Раді національної безпеки й оборони. Таким яскравим прикладом є указ № 105 від 12 лютого 2007 року «Про Стратегію національної безпеки й оборони», у якому наскирдовано всю життєдіяльність держави, хоча до більшості згаданих питань Президент не має жодного конституційного відношення. Навіть за процедурою ухвалення рішення не дотримано ані пунктів 1 і 17 частини першої статті 106, ані статті 107 Конституції України, ані Закону України «Про Раду національної безпеки й оборони України». Президент одноосібно, усупереч законодавству, видав цей указ. Доводиться констатувати, що гарант дотримання Конституції України систематично нехтує Конституцією, керується лише політичною, а точніше, опозиційною доцільністю.

Давно не новина, що глава держави використовує в своїй діяльності подвійні стандарти.

Щоб не бути голослівним, наведу кілька прикладів.

1. Президент не виконує конституційну норму контрасигнації (частина четверта статті 106 Основного Закону), переконуючи усіх у відсутності законодавчо прописаного механізму, а в іншому випадку, з імперативним мандатом, посилаючись на пункт 6 частини другої статті 81 Конституції, не скаржиться на відсутність законодавчого механізму і вимагає беззастережно застосувати норму Конституції;

2. Рішення суду з поновлення Жовтяка на посаді Президент фактично зігнорував, а програючи багатоходову комбінацію, Піскуна за рішенням суду поновив.

3. Генерального прокурора Піскуна звільнив у зв’язку з поєднанням посади більше двадцяти днів з депутатським мандатом, а те, що Безсмертний кілька місяців сполучає посаду в секретаріаті Президента і депутатство, вважається нормальним.

4. Люди Держ. охорони Гелетея не дають суддям Конституційного Суду пройти на роботу, чинять тиск на суддів, захоплюють Генпрокуратуру, і це вважається нормальним, а те, що Цушко, діючи строго за законом, у Генпрокуратурі запобіг силовим діям і кровопролиттю, це вважається злочином.

Шановні колеги! Через обмеженість часу в попередньому звіті висвітлено лише частину порушень у діяльності Президента. Подробиці ви знайдете в розданих матеріалах.

Що стосується Кабінету Міністрів України, то комісія змушена лише звернути увагу на наші попередні рекомендації зі скасування деяких постанов і розпоряджень уряду, хоча вони і були прийняті попереднім Кабміном.

Це стосується постанови № 950, якою всупереч Конституції і законам України встановлюється особливий порядок призначення на посаду і звільнення з неї заступників Міністра закордонних справ і Міністра оборони.

Також необхідно переглянути розпорядження № 572 і № 20, якими посади працівників секретаріату Президента й апарату Ради національної безпеки і оборони відносять до підвищених категорій посад державних службовців. У такий спосіб деякі службовці секретаріату Президента й апарату РНБО підтягнуті до І і ІІ категорій держслужбы, що є сумнівним і ставить у нерівні умови роботи такі само посади в апараті Верховної Ради України і апараті Кабміну.

Ми сподіваємося, що ці нормативні акти будуть скасовані.

За короткий час роботи комісії ми спробували охопити найважливіші сфери нормотворчої діяльності органів державної влади і, найголовніше, дотримання законодавчих норм.

Про існування безлічі проблем у питаннях відповідності Конституції і законів України свідчить інформація, що надійшла з Конституційного Суду України. За період з 1 січня 2006 року до сьогодні у Конституційний Суд надійшло 1811 звернень, з них 44 конституційних представлення і 326 конституційних звернень на предмет відповідності Конституції положень нормативно-правових актів України.

В отриманих матеріалах від Ради національної безпеки й оборони України звернено увагу на відсутність закону, який детально регламентував би порядок підготовки проектів, процес затвердження і державної реєстрації підзаконних актів, підстави для використання і межі відповідної компетенції державних органів і посадових осіб, що негативно позначається на реалізації принципу верховенства права, не забезпечує створення необхідних перешкод появі нормативних актів, які не відповідають Конституції і законам України, порушують права громадян і юридичних осіб.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим звертає увагу нашої комісії на розбіжність і відставання виборчого законодавства Автономної Республіки Крим від виборчого законодавства України. Основною пропозицією з урегулювання вказаної проблеми є нагальна потреба створення єдиного кодифікованого законодавчого акту. З огляду на необхідність таких дій комісія звернулася до Центральної виборчої комісії з відповідною пропозицією і надала всі отримані й напрацьовані матеріали для використання.

У свою чергу Верховна Рада автономії звертає увагу на потребу врегулювання земельних відносин у Криму, питання правового режиму майна, проблеми бюджетних відносин Автономної Республіки з Державним бюджетом. Особливу увагу парламентарії Криму звертають на питання функціонування і розвитку державної мови, російської, кримськотатарської та інших національних мов в автономії.

Важливі пропозиції, на думку комісії, подані Національним банком України, що стосуються розвитку кредитних відносин, стабільності банківської системи, запобігання відпливу капіталу за кордон.

Без уваги не залишилися пропозиції Фонду державного майна, який чітко позначив порушення і недотримання законодавства суб’єктами його застосування. Одними з основних завдань Фонд називає необхідність законодавчих змін у сфері додаткових гарантій фінансових інтересів держави, державних закупівель, врегулювання діяльності в акціонерних товариствах.

Знайшли своє відображення проблеми, викладені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, де головний наголос робиться на захисті прав і свобод громадян. Зокрема, висловлено пропозиції про необхідність приведення до європейських стандартів Конституції і законів у сфері кримінально-процесуальних норм, призначення суддів, надання громадянам права на конституційну скаргу у випадках, коли захист їхніх прав і свобод напряму залежить від відповідності Конституції законів і підзаконних актів.

Також звертає нашу увагу на конституційні проблеми Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, який визначив одну з головних проблем чинної Конституції — невідповідність існуючої системи базових адміністративно-територіальних одиниць поняттям, визначеним у статті 133 Конституції України. Проблемою також є непогодженість норм XІ розділу Конституції України про організацію місцевого самоврядування на районному і обласному рівнях з положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування.

Шановні громадяни!

По усіх вищевказаних і інших проблемах наша комісія зробила глибокий аналіз, систематизувала їх і направила у відповідні органи влади для прийняття рішень. Комісія одержує численні звернення громадян, які висловлюють своє бачення проблем у законодавчій сфері і шляху їх розв’язання.

І сьогодні в нас на розгляді знаходиться велике кількість нормативно-правових актів, що вимагають юридичного аналізу і реагування.

Комісія констатує, що порушень у цій сфері неймовірна кількість і головним порушником в Україні є Президент, який своїми антиконституційними діями і правовим нігілізмом тероризує всю країну. Так нескінченно тривати не може. Не повинні страждати народ і вся країна через примхи однієї непередбачуваної з хворою уявою людини. Нам потрібні зміни — повернення країни у правове поле і дотримання законів не тільки простими громадянами, а й Президентом України.