Нова редакція Конституції служитиме народу і державі

У розділі І «Основи конституційного ладу» нової редакції Конституції з урахуванням того, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, пропонується включити до тексту Конституції кілька нових статей, які визначають засади політичного й суспільного життя, економічної та соціальної організації держави, гарантії її правового характеру, спрямованість і зміст зовнішньополітичної діяльності України.

Відповідні положення можна було б, на наш погляд, викласти так:

— «Основою економічної та соціальної організації суспільства в Україні є вільна праця людей та однакові правові можливості користування результатами власної праці. Економічна і соціальна організація суспільства має забезпечувати послідовну реалізацію принципів соціальної справедливості і захищеності, гідні сучасної цивілізації умови життя людей.

Держава забезпечує для всіх громадян рівні вихідні умови у всіх сферах життя суспільства».

— «Економічна організація в Україні грунтується на таких основних засадах:

виняткове право власності народу на її національні багатства і національний доход; забезпечення умов для вільного розвитку і захисту конституційно визнаних форм власності, що виключають привласнення результатів чужої праці, при пріоритетному значенні її колективних форм;

державне планування й регулювання економічних і соціальних процесів на основі економічних методів;

здійснення громадського контролю у сфері виробництва, розподілу та обміну;

господарська самостійність юридичних і фізичних осіб у виробничій сфері у межах, визначених законом;

постійне переоснащення промисловості й сільського господарства на сучасній високотехнологічній, інноваційній, наукоємній, ресурсозберігаючій основі;

цілеспрямована структурна перебудова економіки з урахуванням провідних тенденцій сучасного розвитку виробництва в інтересах зростання добробуту народу і зміцнення могутності держави;

пріоритетність розвитку галузей, від яких залежить насичення споживчого ринку, задоволення першочергових людських потреб;

запобігання монополізації виробництва, яка суперечить інтересам суспільства».

— «Суспільне життя в Україні грунтується на пріоритеті суспільства над державою і послідовному втіленні принципу «Вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх». Найважливішою умовою свободи і добробуту людей держава вважає формування і розвиток суспільства як асоціації вільних, рівноправних громадян, що функціонує на засадах самоврядування й саморегулювання з широким залученням громадян до управління справами держави і суспільства.

Держава створює умови для вільного розвитку і якнайповнішого розкриття особистих здібностей, творчого потенціалу кожної людини, всебічного розвитку демократії, реалізації принципів соціальної справедливості і захищеності, забезпечує поєднання інтересів різних верств населення, недопущення привласнення результатів чужої праці».

— «Відповідно до засад правової держави у діяльності органів державної влади в Україні забезпечуються:

законність, охорона конституційного статусу державних органів і службових осіб;

розмежування функцій і повноважень між різними гілками влади й різними ланками державного апарату;

обов’язковість рішень вищих органів для нижчих згідно з поділом їхніх повноважень;

виборність представницьких органів влади і органів самоврядування;

формування виконавчих органів відповідними представницькими органами;

підзвітність і підконтрольність, а також змінюваність виборних осіб;

поєднання різноманітних форм безпосередньої і представницької демократії, колегіальності і єдиноначальності в функціонуванні органів державної влади, відповідальність кожного державного органу і службової особи за доручену справу;

гласність, урахування громадської думки;

контроль з боку представницьких органів державної влади за використанням коштів на утримання управлінського апарату».

— «Україна є повноправним членом міжнародного співтовариства. Вона встановлює безпосередні дипломатичні, консульські, торгові та інші зв’язки з зарубіжними державами, укладає міжнародні угоди, бере участь у діяльності міжнародних організацій.

Україна як один із засновників і член Організації Об’єднаних Націй у зовнішньополітичній діяльності керується загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Вона відкидає війну як засіб вирішення міжнародних спорів, виступає за врегулювання їх виключно мирними засобами.

В Україні заборонено пропаганду і підготовку війни, а також будь-яку іншу діяльність, спрямовану на порушення мирних відносин між народами. Такі дії визнаються антиконституційними, і вони підлягають покаранню відповідно до закону.

Головними цілями і принципами зовнішньої політики України є:

зміцнення миру і міжнародної безпеки;

здійснення і захист прав і свобод людини;

забезпечення соціального прогресу і підвищення рівня життя людей в умовах вільного розвитку;

активна участь у загальноєвропейських процесах і європейських структурах, рівноправному співробітництві держав світу з метою розв’язання проблем, що стоять перед людством;

поглиблення всебічного співробітництва з Росією та іншими членами Співдружності незалежних держав, з якими народ України пов’язує багатовікова спільна доля.

У міжнародній діяльності Україна виходить із необхідності ефективного забезпечення власних національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, науковій, технічній, інформаційній, культурній сферах.

У питаннях забезпечення колективної безпеки, боротьбі з організованою злочинністю, іншими загрозами міжнародному миру і безпеці Україна співробітничає з зарубіжними країнами і міжнародними організаціями.

У разі звернення до системи міжнародного арбітражу при розв’язанні міжнародних спорів Україна визнає зобов’язуючу силу його рішень».

«Україна урочисто проголошує, що вона є постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати і не розміщувати на своїй території ядерної зброї.

Україна самостійно вирішує питання про вступ чи приєднання до будь-яких міжнародних політичних та економічних союзів і вільний вихід із них».

«Відносини держави і громадянина в Україні грунтуються на їх взаємній відповідальності»;

«Усі органи держави і посадові особи підпорядковують свою діяльність інтересам усього суспільства, а не якоїсь окремої її частини»;

«Ніхто в Україні не може узурпувати державну владу»;

Спроби використання Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів та спеціальних служб держави для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення законних органів влади чи перешкоджання їх діяльності «є злочином проти держави і народу»;

«Правові акти, які не були офіційно оприлюднені, не мають юридичної сили»;

«Подвійне громадянство в Україні допускається лише на підставі міждержавних угод».

— «Власність в Україні виступає в таких формах:

власність громадян (приватна (особиста));

колективна власність (власність трудових колективів, об’єднань громадян);

комунальна власність (власність територіальних громад);

державна (загальнонародна) власність.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є об’єктами права власності Українського народу, матеріальною основою державного суверенітету України і використовуються з метою забезпечення його матеріальних і духовних потреб».

— «Власність зобов’язує і є недоторканною».

— «Відносини власності встановлюються та регулюються Конституцією і законами України».

— «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, і не може належати іноземним громадянам та юридичним особам, а також особам без громадянства. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Землі сільськогосподарського призначення не можуть бути об’єктом купівлі і продажу».

— «Забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження й використання природних ресурсів в національних інтересах, турбота про їх відновлення, відшкодування втрат, заподіяних здоров’ю і майну громадян неправомірними діями у сфері природокористування, що призводять до забруднення навколишнього середовища, є обов’язком держави.

В інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь, збереження генофонду народу Україна здійснює програму охорони і науково обгрунтованого, раціонального використання її надр, водних ресурсів, рослинного й тваринного світу, для збереження чистоти повітря й води, забезпечення відновлення природних багатств і поліпшення навколишнього середовища.

В Україні забороняється будівництво будь-яких підприємств, інших об’єктів, які створюють загрозу екологічній безпеці».

— «Україна виходить з того, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Держава визнає і гарантує природні, невідчужувані й непорушні права людини і громадянина, закріплює їх у законах, що відповідають міжнародним зобов’язанням України.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Права і свободи громадян, закріплені Конституцією та законами України, не можуть бути скасовані іншими нормативними актами і діями.

Не мають чинності акти, які погіршують становище громадян...

Забезпечення охорони і здійснення прав і свобод громадян, захист їхньої честі та гідності як найвищих соціальних цінностей є обов’язком всіх органів державної влади, громадських організацій, посадових осіб».

— «Здійснення прав і свобод несумісне з діями, які завдають шкоди інтересам держави, державній і суспільній безпеці, громадському порядку, здоров’ю і моральності населення».

«Особам, позбавленим волі за рішенням суду, забезпечується гуманне поводження з ними і повага їхньої гідності».

У проекті наголос робиться на гарантіях соціально-економічних прав — прав на працю, на відпочинок, достатній життєвий рівень та ін. Закріплюється право «передавати у спадкування майно, набуте на законних підставах», об’єднуватися в кооперативні, акціонерні та інші форми спільного ведення господарства. При цьому зазначається, що «права трудових колективів охороняються законом». У чинній редакції Конституції про права трудових колективів не згадується.

Особливого значення надаємо таким положенням, які пропонується включити до розділу ІІ Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»:

— «Будь-яке обмеження права на працю не допускається. Ніхто не може бути звільнений чи переведений на іншу роботу без його згоди чи на підставах, встановлених законом».

— Максимальна тривалість робочого часу «не може перевищувати 40 годин на тиждень».

— «Кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці, що відповідають установленим державою вимогам безпеки та гігієни, на забезпечення особливих умов охорони праці жінок під час вагітності й після пологів, праці неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також осіб, зайнятих на особливо важких роботах, і тих, що працюють на шкідливих для здоров’я або небезпечних для життя виробництвах».

— «Винагорода за працю встановлюється відповідно до її кількості та якості, суспільної значимості і не може бути нижчою за офіційно встановлений прожитковий мінімум. Чоловіки й жінки, дорослі й підлітки мають право на рівну оплату за рівну працю. У випадках тимчасової незайнятості з не залежних від громадянина причин йому гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

Держава регулює в інтересах трудящих питання праці і заробітної плати, професійної підготовки кадрів, соціального захисту громадян, у тому числі від безробіття, права та обов’язки державних органів і трудових колективів у цих питаннях. Вирішення цих питань узгоджується з профспілками, яким гарантується свобода дій на підприємствах, в установах і організаціях».

— «Ті, хто працює, мають право на страйк, тобто на повне або часткове припинення роботи на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форми власності, для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, політичних прав і свобод...

Заборона страйку можлива лише на підставі закону у випадках, коли він може становити загрозу для життя і здоров’я людей або дестабілізувати функціонування служб, які забезпечують життєдіяльність суспільства чи регіону».

Щодо людей похилого віку держава зобов’язана надавати їм «можливість посильної участі в суспільному житті, допомогу в подоланні самотності й соціальної ізольованості».

Враховуючи гостроту житлової проблеми, ми пропонуємо встановити в Основному Законі, що «держава, розвиваючи й охороняючи державний і громадський житловий фонд, реалізуючи державні програми будівництва житла, надаючи допомогу кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, забезпечуючи справедливий розподіл житлової площі під громадським контролем, створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати впорядковане житло або придбати його у власність чи взяти в оренду», а також зазначити, що «в державі реалізується програма пільгового кредитування будівництва житла для молодих сімей».

Суттєво уточнюються положення Конституції стосовно права на охорону здоров’я, безоплатну (це поняття слід зафіксувати в Основному Законі) медичну допомогу та медичне страхування. Існуюча мережа закладів охорони здоров’я, в яких медична допомога надається безоплатно, не може бути скорочена і «має забезпечувати потреби населення в медичній допомозі». Розвитку лікувальних закладів різних форм власності держава має сприяти лише «за умови доступності медичних послуг для населення». Окремо виділяється необхідність розробки і здійснення не тільки медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних, а й відновлювальних програм. В контексті турботи про здоров’я людей наголошується на забороні дитячої праці, не пов’язаної з навчанням і трудовим вихованням.

Для реального забезпечення права на освіту пропонується зазначити в Конституції, що «мережа державних і комунальних навчальних закладів не може бути скорочена», а також, що «громадянам, які закінчили державні вищі та професійні навчальні заклади, гарантується надання роботи за фахом».

— «Усі в Україні мають право користуватися здобутками культури, що забезпечується загальнодоступністю надбань вітчизняної і світової культури, культурно-освітніх закладів, засобів масової інформації, у тому числі книговидавництва і періодичної преси, безплатних бібліотек, культурного обміну з зарубіжними країнами.

Держава гарантує вільний розвиток і взаємозбагачення культур усіх національностей, що населяють Україну, створює умови для збереження й розвитку національних традицій і звичаїв, заохочує діяльність національно-культурних центрів, асоціацій та інших громадських формувань, що не суперечить законодавству України.

Держава, громадські об’єднання, а також громадяни зобов’язані дбати про розвиток культури, збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що мають культурну цінність».

— «Громадянам, які проживають на території України, забезпечується відповідно до закону право користуватися рідною або будь-якою іншою мовою, вільно обирати мову навчання і виховання дітей і молоді, а також мову міжнаціонального спілкування. Громадяни зобов’язані дбайливо ставитися до рідної мови як до духовного надбання народу, поважати мови інших народів».

— «Громадяни України самі визначають свою національну приналежність. Обмеження цього права не допускається. Незаконними є вимоги до громадян вказувати свою національність при прийомі на роботу чи на навчання».

Це ж можна сказати про положення, якими пропонується збагатити статтю Основного Закону, де йдеться про шлюб, сім’ю, як основний осередок суспільства, охорону державою дитинства, материнства і батьківства. Зокрема зазначається, що батьки зобов’язані утримувати до повноліття дітей, «народжених як у шлюбі, так і поза шлюбом, якщо їхнє батьківство визнане ними самими або судом». «Держава, — зазначається у проекті, — піклується про забезпечення здоров’я матері і дитини, виховання дітей.

Забороняється втручатися в особисте і сімейне життя громадян, окрім передбачених законодавством випадків, коли це викликано потребою захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів дітей, батьків та інших членів сім’ї».

Окремо слід сказати про гарантії політичних прав громадян. Ми вважаємо за необхідне наголосити в Основному Законі, що «ніхто не може піддаватися переслідуванням за свої переконання», «переслідування за критику карається законом», що «громадянам України, політичним партіям, громадським організаціям гарантується свобода висування і обстоювання альтернативних програм соціального розвитку», а «права політичної опозиції і порядок їх реалізації визначаються законом».

«Політичні партії, профспілкові, молодіжні та інші громадські організації створюються громадянами на основі добровільного членства і самоврядування і виконують функції, передбачені їх програмами і статутами, діючи в рамках Конституції і законів України. Вони не можуть перебирати на себе функції органів державної влади. Втручання у внутрішні справи об’єднань громадян з боку держави, а також інших партій і об’єднань не допускається», а заборона діяльності політичних партій та інших об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Є потреба внести деякі уточнення в положення Конституції щодо свободи світогляду і віросповідання. Держава не повинна віддавати перевагу будь-якій релігійній конфесії. Має бути гарантовано право громадян вести як релігійну, так і атеїстичну діяльність, яка не суперечить Закону. Водночас потрібно чітко вказати, що «релігійні об’єднання, діяльність яких завдає шкоди здоров’ю людей, створює загрозу їх життю, на території України заборонені.

Порядок реєстрації релігійних об’єднань та їх відносин з державними органами визначаються законом».

— «В Україні, відповідно до засад гласності, забезпечуються свобода діяльності засобів масової інформації, врахування громадської думки. Монополізація засобів масової інформації державними органами, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, групами чи окремими особами, а також використання засобів масової інформації в антиконституційних цілях не допускаються.

Державні засоби інформації є незалежними від політичних партій і громадських організацій.

Цензура забороняється.

Порядок заснування засобів масової інформації, їхні права, обов’язки і відповідальність встановлюються законом».

— «Громадяни України мають право на одержання від державних органів, громадських об’єднань і посадових осіб та поширення достовірної інформації про стан справ у всіх сферах державного, економічного, суспільного і міжнародного життя, про екологічний стан, а також з питань, що стосуються прав, законних інтересів та обов’язків громадян. Не допускається поширення інформації, яка містить державну таємницю, що охороняється законом.

Відповідальність за перешкоджання реалізації права громадянина на інформацію встановлюється законом».

— «Громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, у здійсненні відповідно до Закону громадського контролю за діяльністю державних органів, у вирішенні всіх питань життя трудових колективів, в яких вони працюють...

Вимоги, що ставляться до кандидатів на службові посади, можуть обмежуватись лише характером службових обов’язків».

В. Ющенко, виборюючи пост Президента, серед горезвісних «10 кроків назустріч людям» передбачав негайне (після обрання) видання указу про утворення Комітету народного контролю. Відтоді минуло три роки, однак указ так і не з’явився. Чи забув Президент, чи не дозволили олігархи і кримінальні авторитети з числа «любих друзів»... А комітет конче потрібний.

Сприятимуть зміцненню демократичних засад державного життя і пропоновані доповнення до розділу ІІІ «Вибори. Референдум», зокрема зазначення того, що «важливі питання життя держави, області, міста, району, селища, села можуть виноситись на народне обговорення», а також, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання не лише про зміну території України, а й про «характер суспільно-політичного ладу, форму державного управління, державну символіку, входження України чи приєднання її до політичних і економічних союзів з іншими державами».

За 16 років після проголошення незалежності в Україні випробувано різні моделі організації державної влади — парламентська, президентська, президентсько-парламентська, парламентсько-президентська. Цей досвід засвідчив, що при будь-якій моделі існування інституту президентства не сприяло забезпеченню стабільності в суспільстві, ефективного управління державою. Навпаки, незалежно від того, хто був главою держави: Л. Кравчук, Л. Кучма чи В. Ющенко, — всі минулі роки позначені протистоянням президента і парламенту, яке особливо гострих, потворних і цинічних форм набуло після президентських виборів 2004 року. Прагнення зазначених «керманичів» зосередити в своїх руках необмежені повноваження, узурпувати владу призвело до встановлення в Україні диктаторського, неототалітарного режиму, який виражає інтереси тієї чи іншої групи кримінально-олігархічних кланів, до порушення конституційних прав і свобод.

Сьогодні ми дійшли до того, що В. Ющенко, який спирається на найреакційніші проамериканські, пронатовські праволіберальні й націонал-шовіністичні кола, на «любих друзів» у своєму оточенні, підбурюваний ними, видав кілька указів, якими припиняв — за відсутності конституційних підстав — повноваження Верховної Ради, вчинив антиконституційну, по суті злочинну спробу знищити в Україні парламентаризм, заблокував роботу Конституційного Суду, ігнорує судові рішення, брутально порушуючи Конституцію, закони України, намагається перетворити свій секретаріат, Раду національної безпеки і оборони України, місцеві держадміністрації, Збройні Сили, органи державної безпеки, Внутрішні війська МВС, всі силові структури на знаряддя у протиборстві з парламентом і сформованим Коаліцією національної єдності урядом. Це розколює наше суспільство, політикум, створює загрозу силового конфлікту і кровопролиття. Це особливо показали недавні події навколо Генеральної прокуратури, коли Україна опинилася за півкроку до прірви. На щастя, до трагічного розвитку подій не дійшло. Але які є гарантії, що це не станеться у майбутньому? Особливо якщо врахувати агресивну налаштованість В. Ющенка, лідерів «помаранчевих» домогтися будь-що реваншу.

Звичайно, дається взнаки те, що найвищу в державі посаду всі ці роки обіймали люди з гіпертрофованими амбіціями, яким, однак, бракувало якостей справжніх державних діячів. Та справа не тільки в цьому. Президентська модель не притаманна українському суспільству, тим паче, коли вона сформована за протиприродним принципом: Президент формально, за Конституцією, виконавчу гілку влади не очолює, але намагається підім’яти під себе уряд, всі органи виконавчої влади, силові структури, судову систему, диктувати свою волю парламенту, ні за що не відповідаючи. Непотрібність інституту президентства стає все більш очевидною.

Тому наш проект виходить з необхідності зробити черговий крок у державному будівництві — перейти від парламентсько-президентської республіки до парламентської, в якій відсутня посада Президента. Найвищим органом державної влади буде єдиний законодавчий орган — Верховна Рада, уряд — Рада Міністрів — стане вищим колективним органом у системі виконавчої влади. Буде відновлено повновладдя рад усіх рівнів — справжніх органів самоврядування. Скасовується система державних адміністрацій, а виконавчу владу в регіонах здійснюватимуть виконавчі комітети відповідних рад.

У зв’язку з цим уточнюються повноваження Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органів регіонального і місцевого самоврядування. Відновлюється Президія Верховної Ради, на яку покладається організація роботи парламенту та здійснення інших передбачених Конституцією і законами функцій.

Реалізація наших пропозицій дозволить відновити чітку, струнку, позбавлену паралелізму, умов для протистояння, ефективно діючу систему органів влади і управління.

Ми пропонуємо радикально переглянути положення Основного Закону про депутатську недоторканність, яка сьогодні є гіпертрофованою і слугує щитом для тих, хто прийшов у парламент, прагнучи реалізувати свої бізнесові, що нерідко межують з криміналом, інтереси. Цьому сьогодні сприяє норма чинної Конституції, згідно з якою навіть порушення кримінальної справи відносно народного депутата України можливе лише за згодою Верховної Ради.

Звичайно, народний депутат не повинен нести юридичну відповідальність за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах — за винятком відповідальності за образу чи наклеп. На наш погляд, кримінальна справа стосовно народного депутата має порушуватись Генеральним прокурором України, а дозвіл на арешт давати Верховна Рада. У разі затримання народного депутата на місці вчинення злочину має негайно сповіщатись Президія Верховної Ради для вирішення — у дводенний строк — питання про давання згоди на арешт.

Ми вважаємо також необхідним позбавляти депутатського мандату народних депутатів, які перебігають з однієї фракції до іншої, по суті, зраджуючи ту політичну силу, від якої вони були обрані до парламенту, і виборців, які проголосували за неї.

V.

Зміцнення демократичних, правових засад державного життя неможливе без наявності в державі справді незалежного, справедливого суду, ефективно функціонуючої судової системи.

На жаль, здійснення судової реформи (як і реформування Служби безпеки, інших правоохоронних органів) невиправдано зволікається. Багато нагальних питань, від яких залежить нормальна робота судів, не вирішуються. Десятки тисяч судових справ роками не розглядаються. Корупція глибоко проникла в цю систему. Винесення неправосудних судових рішень стало мало не системою. Як наслідок, громадяни, юридичні особи фактично позбавлені судового захисту своїх законних прав і інтересів. Положення Конституції про захист прав людини і громадянина судом у багатьох випадках залишається декларацією.

Розмов про реформування судової сфери, силової сфери взагалі точиться багато, однак на ділі мало що робиться. Створюється враження, що таке становище влаштовує Президента В. Ющенка, який обіцяв покласти край корупції, відділити бізнес від влади, утворити чесну владу «з чистими руками». Влаштовує тих, хто живе за принципом, сформульованим видатним російським сатириком М. Є. Салтиковим-Щедріним: «Порядка будет много — обилия не станет»...

Життя показало, що відмова від обрання суддів районних і міських судів безпосередньо населенням, від обмеження перебування суддів на посадах певним строком була передчасною. Судді фактично виведені з-під контролю мас. Обрання суддів Конституційного Суду за квотою Президента, Верховної Ради, З’їзду суддів (так звана «трихвістка») створило передумови для політизації єдиного в державі органу конституційної юрисдикції, а зрештою — до заблокування його діяльності у найвідповідальніший момент.

З урахуванням цих обставин ми пропонуємо повернутись до практики обрання суддів на певний строк. При цьому судді районних і міських судів мають обиратися населенням відповідного регіону, а судді Конституційного суду — Верховною Радою за пропозицією З’їзду юридичної громадськості України.

* * *

Законодавча ініціатива депутатів-комуністів має на меті зміцнити демократичні засади державного і суспільного життя, покласти край правовому безладдю і свавіллю в державі, надійно захистити конституційні права і свободи людини і громадянина.

Сподіваємось на широку всенародну підтримку наших пропозицій.

12 червня 2007 року.