Політична доцільність чи економічна вигода

4 червня генеральний директор державного концерну «Укратомпром» Андрій Деркач і глава Федерального агентства з атомної енергетики Росії Сергій Кирієнко підписали протокол про наміри співробітництва в галузі використання атомної енергії в мирних цілях. Однак на останньому засіданні РНБОУ Президент Віктор Ющенко доручив Генпрокуратурі і СБУ перевірити його на предмет відповідності українському законодавству.

Реакція Банкової викликала у фахівців галузі подив.

По-перше, — протокол про наміри не має юридичних наслідків і цілком відповідає статті 181 Господарського кодексу і статті 635 Цивільного кодексу, а отже, сама постановка питання про його законність—незаконність є недоречною.

По-друге, — текст червневого протоколу практично повторює зміст численних україно-російських міжурядових угод та інших документів про співробітництво в ядерній сфері, що підписували сторони ще з початку минулого десятиліття.

Старт переговорному процесові було дано в 1992 році з підписанням угоди про основні принципи співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії в рамках СНД.

Як випливало з її тексту, співробітництво могло здійснюватися в сфері промислової діяльності, розвідки й розробки уранових родовищ, спільного володіння або експлуатації ядерних установок, координації і проведення спільних науково-дослідницьких і конструкторських робіт, а також всіляких інших напрямах, що мають відношення до ядерної галузі.

Документ надавав країнам максимально широкі можливості для інтеграції та кооперації в атомних енергокомплексах, що й не дивно, — ядерні галузі України і Росії за часів Союзу були єдиним виробничим комплексом.

14 січня 2003 року уряди України і Російської Федерації підписують ще один документ — двосторонню угоду про науково-технічне та економічне співробітництво в галузі атомної енергетики. В угоді є перелік пунктів, що деталізує і конкретизує напрями можливого співробітництва фактично з усього технологічного ланцюжка ядерної галузі.

Трохи пізніше, в середині дев’яностих, українська і російська сторони спробували реалізувати свої інтеграційні устремління в практичній площині, задумавши проект створення із залученням Казахстану спільного підприємства з виробництва ядерного палива. Паралельно Кабінет Міністрів України в 1995 році затвердив програму створення власного ядерного паливного циклу (ЯПЦ).

Задум із СП не увінчався успіхом через неплатежі за електроенергію і відсутність коштів у Фонді ЯПЦ.

Минав час, рівень розрахунків споживачів за електроенергію збільшувався.

У 2000 році, коли Віктор Ющенко очолював Кабінет Міністрів, народився проект створення ще одного, тепер вже україно-російського, СП з виробництва ядерного палива. Як випливало з протоколу наради між енергетичними відомствами України і Росії від 1 лютого 2001 року, на СП «УКРТВС» передбачалося покласти функції монопольного постачальника ядерного палива на АЕС України до кінця 2010 року. У разі, якщо «УКРТВС» не покривав цілком потреби вітчизняних станцій у паливі, нестачу мав покривати винятково російський постачальник. І це зобов’язання, як сказано в протоколі, за умови продовження визначених гарантій залишиться чинне після 2010 року.

Але й у рамках «УКРТВС» створення ЯПЦ в Україні запустити не вдалося.

Однак міжурядові переговори з налагодження кооперації між українськими і російськими ядерно-енергетичними підприємствами тривали. Підписували нові протоколи нарад, створювали робочі комісії.

Черговий пакет домовленостей з інтеграції України і Росії в атомній енергетиці був зафіксований, уже коли Президентом був В. Ющенко.

21 січня 2006 року відбулася нарада енергетичних відомств двох країн за спільним розпорядженням президентів.

Як випливало з протоколу робочої наради, «сторони погодилися, що консолідація зусиль організацій і підприємств України і Росії з розробки нових типів АЕС, виготовлення і постачання устаткування на них, а також кооперації з розвитку виробництва ядерного палива для АЕС, включаючи розвиток сировинної бази, має вибудовуватися на довгостроковій основі...».

Мабуть, єдина відмінність червневих україно-російських домовленостей від попередніх угод лише в тому, що сторони вперше наважилися перевести тему співробітництва у сфері мирного атома з площини чиновницьких розмов у сферу реальних справ. Це стало можливим багато в чому після створення «Укратомпрому» і формування такої холдингової структури в Росії.

У найближчих планах «Укратомпрому» і Росатома — підготовка й узгодження списку конкретних проектів співробітництва. Вивчається можливість створення спільних підприємств у галузі видобутку і збагачення урану, а також виготовлення ядерного палива на підприємствах України та Російської Федерації.

Зокрема, Україна одержала пропозицію про участь у міжнародному центрі збагачення урану в Ангарську (Росія), а також налагодження на українських підприємствах виробництва комплектувальних до ядерного палива. У свою чергу, російська сторона має намір інвестувати розвиток Новокостянтинівського родовища і прилеглої інфраструктури.

Як випливало із заяв Андрія Деркача та Сергія Кирієнка на підсумковій прес-конференції, співробітництво здійснюватиметься на прозорій публічній основі.

По суті, червневий протокол став логічним завершенням тривалих багаторічних переговорів двох країн про кооперацію в ядерній галузі.

До речі, урядовий комітет з розвитку реального сектора економіки на своєму засіданні 18 червня дійшов до висновку, що підписаний протокол про співробітництво не суперечить законодавству, а виконання його положень залучить в українську атомну галузь інвестиції в розмірі 550 мільйонів доларів.

Не розділяють фахівці й звинувачень на адресу атомників про нібито недостатньо активну роботу з диверсифікованості постачань ядерного палива, що пролунали минулого тижня з боку РНБО.

По-перше, — нині здійснюється кваліфікація ядерного палива американської Westіnghouse на одному з енергоблоків Південно-Української АЕС, у реакторі якого знаходяться 6 тепловиділяючих збірок. У 2007 році пройшов тендер на закупівлю уранової сировини, що Україна має поставити Westіnghouse для виготовлення ще 42 ТВЗ. Завантаження першої партії американського палива намічена на 2009 рік, але тільки у тому разі, якщо воно відповідатиме вимогам Державного комітету регулювання ядерної енергетики України.

По-друге, — перспективи використання палива Westіnghouse на українських АЕС надто туманні, бо американці в якості і ціні своєї продукції росіянам поки що програють. Зокрема, Westіnghouse програв російському ВАТ «ТВЭЛ» недавні тендери на постачання палива в Чехії і Фінляндії. До того ж чеські атомники на АЕС «Темелин» і взагалі мають намір вивантажити паливо Westіnghouse ще до його вигоряння, щоб замінити російським, бо воно стало причиною частих інцидентів на станції і це призвело до економічних збитків.

По-третє, — крім «ТВЭЛ» і Westіnghouse, інших постачальників палива для реакторів ВВЕР-1000 на світовому ринку сьогодні немає.

І, нарешті, по-четверте — російське паливо цілком задовольняє українських атомників у співвідношенні ціна—якість. А переведення вітчизняних АЕС на модернізоване паливо ТВСА з тривалішим терміном служби і низкою інших поліпшених характеристик безперечно підвищить ефективність роботи наших енергоблоків.

Сьогодні ядерна енергетика має мультинаціональний характер. Тут не можна мислити категоріями «схід—захід», «чорне—біле» і намагатися політизувати галузь. Говорячи про диверсифікованість, потрібно пам’ятати, що світовий глобальний ядерно-енергетичний ринок поділений між кількома найбільшими гравцями, що тісно інтегровані між собою.

Westіnghouse об’єднався з японською Toshіba, французька АRЕVА створює альянс із Mіtsubіshі. У своїх міжнародних проектах, пов’язаних з уранодобуванням, ядерним паливом або проектуванням і спорудженням нових енергоблоків, дедалі тісніше інтегрується з іншими країнами і світовими корпораціями Росія. «Атомстройэкспорт» бере участь у спорудженні болгарської АЕС «Белене» разом із французькою групою AREWA, «ТВЭЛ» у підмосковному місті Електросталь виробляє ядерне паливо за замовленням AREWA для західноєвропейських АЕС. Та й Міжнародний центр в Ангарську, створення якого нещодавно привселюдно підтримали Сполучені Штати, — теж приклад що не припиняються інтеграційні процеси.

Напевно, наведених аргументів більш ніж досить, щоб зрозуміти: розв’язувати питання диверсифікованості знаскоку ні в якому разі не можна. Адже головною умовою розвитку ядерної енергетики є її безпека.