«28 червня 1996 року Верховна Рада, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державного будівництва, виявляючи піклування про забезпечення прав і свобод людини, прагнучи розвивати та зміцнювати демократичну, соціальну й правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю і грядущими поколіннями, ухвалила Основний Закон України — Конституцію».

Це — цитата із привітання з нагоди всенародного свята голови міської державної адміністрації мешканцям одного з великих міст. Щоправда, він усе-таки обумовив його ще дуже символічність у житті нашої країни, й висловив надію на те, що всі демократичні норми, зазначені в Конституції, стануть реальністю.

Отож — свято: в урочистій частині виступатимуть можновладці та політики, де напевне переконуватимуть, що торжество демократії у нашій країні вже настало, потім — концерт, а після нього місцева влада пульне у небо феєрверками тисячі гривень. А уряд, як заведено, переніс робочі дні, тож гулятимемо. Досвіду щодо цього в нас — як ні в кого іншого...

Тим часом не лише напередодні свята, а й упродовж останніх кількох років політики, на всі заставки лаючи наш «не такий» Основний Закон, вимагали його «змінити, переписати, доповнити, вдосконалити, поліпшити, гармонізувати, ревізувати, уточнити, оптимізувати, скасувати». Ці дієслова вживали політики мало не всіх партій, а Президент Віктор Ющенко під час засідання національної комісії зі зміцнення демократії заявив: «Конституцію потрібно відшліфувати та максимально наблизити до європейських стандартів».

Оскільки мало не всі учасники останніх політичних подій сприймають Конституцію як недосконалу, то й не вважають за потрібне її дотримуватися, висунувши на перший план політичну доцільність і політичні домовленості лідерів. Водночас чомусь гадають, що за Конституцією правильно повинні жити ми, громадяни України. Такі наївні? До слова, більшість з тих, хто вимагає «препарувати» Основний Закон, самі його й ухвалювали. То що так пишно відзначатимемо: криве, недолуге, недороблене, погане, неприйнятне, чи те, чого немає, — свято демократії?

«Погортала» сторінки українського ділового Інтернету, де оприлюднюються опитування його користувачів. Вкотре переконалася: вони не перестають дивувати дослідників громадської думки своєю громадянською несвідомістю. Лише для 30 відсотків День Конституції — державне свято, що знаменує джерела української державності. Серед респондентів чимало таких, котрі навіть не знають, що це таке — День Конституції України? Для половини опитаних байдуже, чи це державне свято: головне, що не працюватимуть у цей день. Значна кількість громадян відзначали, що поки в Україні Конституція не працює на повну силу, то й відзначати немає що: «Як можна відзначати свято того, чого немає?» — щиро дивувалися вони.

Але хто їх чує?