Щоб краще бачити минуле, треба старанніше протирати шибки у вікнах історії. Саме з цього виходили на Вінниччині, запровадивши свято «Подільські світлиці».

Воно стало однією з форм відтворення минулого і сьогодення окремо взятого району чи села. Це театралізоване дійство з елементами фольклору, характерного для конкретної території, а також подій сучасності, із залученням до його виконання, крім учасників художньої самодіяльності, шанованих людей. Детальніше розповідає начальник Вінницького обласного управління культури Анатолій Левицький:

— Ми взяли за основу модель сільської хати, світлиці, як у нас ще називають гарні помешкання. Саме в оселі споконвіку творилася своя історія. З традиціями, звичаями. Тут ми і наші предки пізнавали перші уроки життя. Тут нас навчали людяності, доброті. Звідси ми йшли у світ. Батьківська хата мене особисто дотепер притягує, як магніт. Це найдорожчі спогади у моєму житті. Як сказав один поет, вона — центр мого всесвіту.

На першу річницю незалежності нашої держави управління культури спільно з обласним будинком народної творчості запропонувало кожному району створити свою світлицю й показати, як кажуть, чим хата багата, на обласному огляді-конкурсі «Подільські світлиці». Ті перші враження від побаченого дотепер хвилюють душу. Яке чудове вийшло дійство! Який пласт історії, звичаїв і традицій підняв кожен район!

Свято відбувалося в Центральному парку культури і відпочинку обласного центру. Гості мали можливість зазирнути до будь-якої з них. Як кажуть, двері були відчинені для всіх. Кожен на свій лад облаштовував обійстя. Хтось обгородив місце розташування плетеним з лози парканом, хтось змайстрував фрагмент солом’яної стріхи тощо. З кожної оселі линули пісні, а на символічному подвір’ї демонстрували майстерність танцюристи. Господині в народних вбраннях частували гостей стравами української кухні (навіть деякі рецепти можна було переписати). Усі райони презентували виставки майстрів народних промислів і народного мистецтва.

Елемент змагальності додавав інтриги. Кожен район намагався якнайкраще показати себе і сподобатися журі. Але не про це мова. Відтоді «Подільські світлиці» стали в області постійним атрибутом під час відзначення видатних подій. «Ми навіть у Києві під час звітних концертів областей демонстрували «Подільську світлицю», — продовжує А. Левицький. — Облаштували її безпосередньо на площі перед палацом «Україна». Гості в чергу шикувалися, щоб бодай краєм ока побачити, якою була колись сільська хата.

Співрозмовник звертає увагу на дуже важливий елемент свята. Воно згуртовує людей у прагненні відтворити минуле. Ті, хто бере в ньому участь, приносять зі своїх домівок не лише старі речі, фотознімки тощо, а й включають у програму спогади своїх рідних. Наприклад, згадують пісні, які виконувала бабуся чи прабабуся. Співають їх і називають імена тих, від кого прийшла пісня. У «світлицях» кладуть на стіл страви, приготовлені за старими рецептами. «Мені це нагадує своєрідну естафету поколінь, — додає пан Анатолій. — Що характерно, все відбувається у невимушеній формі. Не доводиться змушувати людей заспівати пісню чи приготувати борщ за бабусиним рецептом. Вони самі прагнуть цього. Бо це їхнє. Бо їм воно близьке. Бо хочуть показати на що здатні вони і що вміли їхні предки».

«Подільські світлиці» стали традиційним святом. Воно проводиться й нині. Приурочили його до 75-й річниці з дня створення області. Дату відзначали у лютому нинішнього року. Але заходи на честь ювілею триватимуть до кінця року. Починаючи з травня щосуботи в Центральному парку культури і відпочинку, біля концертної зали «Райдуга», вінничан запрошують до своєї «світлиці» представники одного з районів. 27 субот поспіль (в області — 27 районів) бажаючі матимуть можливість доторкнутися до традицій рідного краю. У минулу суботу в гості до своєї ошатної оселі запрошували земляки Степана Руданського — представники Калинівського району.

Сільський голова Хомутинців, села, де народився Руданський, Оксана Мудрик на якийсь час перевтілилась на акторку. Так цікаво повідала присутнім про маловідомі подробиці з життя поета, що всі слухали, затамувавши подих. Учениця Іванна Костащук із села Уладівка, яка перемогла в четвертому республіканському конкурсі з українознавства, у фольклорному дослідженні під назвою «Дзвони батьківських криниць» переповіла факти, які присутні почули вперше. Мати сільського голови із Широкої Греблі — 77-річна Марія Слюсар представила на огляд величезний килим ручної роботи з візерунками різних стилів вишивки. Бабуся старанно розповідала зацікавленим, як саме виготовляла килим. Може, хто й запам’ятає... Гончар Володимир Томчук з села Гущинці на очах у всіх виготовляв макітри та глечики. Бажаючим давав можливість спробувати самому попрацювати з глиною. Виступ учасників художньої самодіяльності (у районі 18 художніх колективів мають звання народних), що проходив у концертній залі «Райдуга», тримав усіх у полоні зачарування до останнього номера програми.

Любов Спірідонова, заступник голови Вінницької облдержадміністрації:

— На збереження традицій краю спрямована ще низка свят. Майстри з різних регіонів держави беруть участь у щорічних пленерах каменотесів під назвою «Подільський оберіг». Запровадили його ще у 1985 році в героїчному селі Буша Ямпільського району. Воно й стало місцем традиційних зібрань тих, хто працює з каменем. День закриття пленерів перетворюється на велелюдні свята народного мистецтва з виставками, виступами учасників художньої самодіяльності. З робіт майстрів створено парк кам’яних скульптур. Він найбільший в області.

Продовженням традицій гончарного мистецтва служить свято «Бубнівська кераміка». Його проводимо в Гайсинському районі. Воно теж збирає майстрів з різних куточків держави. У селі є музей гончарного мистецтва. Ще одне хвилююче свято народної пісні імені Гната Танцюри також народилося у цьому ж Гайсинському районі. Відомий шанувальник народного співу записав з уст подолянки Насті Зуїхи тисячу пісень (!). Вони видані окремою збіркою. У цьому році ми провели перше всеукраїнське свято писанкарів, на яке теж з’їхалися майстрині з багатьох регіонів, навіть зі сходу держави — Луганської, Донецької областей.

Прийнятий закон «Про народні художні промисли» вселяє надію на їх подальше відродження. Зокрема, на рівні індивідуальних майстрів. Адже не секрет, що дехто з них, як кажуть, живе з цього. Плануємо розробити обласну програму відродження народних художніх промислів. Вона передбачатиме створення шкіл-майстерень у колишніх осередках народного мистецтва. Поки що навчання подеколи здійснюється з власної ініціативи окремих майстрів. Але вони потребують підтримки на державному рівні. Не зайве згадати, що, скажімо, у ХІХ столітті органи влади широко створювали на Поділлі школи гончарства, килимарства, ткацтва, організовували виставки, відкривали музеї народного мистецтва. І все це робилося за кошти земств. Не дивно, що роботи подільських майстрів демонструвалися далеко за кордоном — в Англії, Німеччині, Франції, де їх відзначали преміями і дипломами, а самі вироби мали великий попит. Ми маємо йти далі. Майстри подають ідею створення музею народного мистецтва Східного Поділля, де можна проводити науково-дослідницьку роботу. Така ініціатива теж заслуговує на увагу.

Вінницька область.