Ми живемо у великій аптеці, ім’я якій — Природа

 Вважає фітотерапевт міжнародної і провізор вищої категорій Парасковія Антонюк з Луцька

Бабусині «чорні» пиріжки

У свої 79 років лучанка Парасковія Антонюк жодного разу не зверталася до лікарів, у жодній з поліклінік обласного центру не має медичної картки, ще й досі вишиває і читає газети без окулярів, обходиться без ліків.

Далекого вже 1950 року після закінчення Львівського медінституту Парасковія Антонюк прийшла в Луцьку аптеку №3, понад три десятиліття очолювала її. Тепер це аптека-музей. Як і півтора століття тому, в ній поруч з іншими медикаментами пропонують відвідувачам і лікарські трави.

— Багато залежить від того, як людина харчується, в яких умовах живе, — розмірковує Парасковія Купріянівна. — Моє дитинство пройшло в селі Новофастів, що на Вінниччині. Їжу завжди вживали натуральну. Свій хліб, зготовлене на буряках варення. Такий цукор набагато корисніший за білий. Кілька разів на день пили щойно видоєне молоко. Не пастеризоване, не кип’ячене. Тепер пропонують молоко із терміном зберігання шість місяців. Його вже й кіт не хоче пити. Ці всі консерванти чужі нам. Колись інформація про лікувальні властивості рослин передавалася із покоління в покоління. Наша бабця часто пекла пироги з різними фруктами. Вибирала найкращі. Але пекла також з чорною бузиною. І то кожному тільки по одному. Не з’їси того пиріжка, не випустить на двір. У роті від нього чорно, противно. Та після такого лікування ні в кого в селі не було зобу. Я теж орієнтуюсь лише на фітотерапію. Природа є природа. Треба пам’ятати батька медицини Гіппократа, який жив за 400 років до народження Христа. Він казав, що живи так, щоб їжа твоя була твоїми ліками, а твої ліки — їжею. Що від природи перебрав — виведи, що недобрав — поповни.

Як кочегар лікарські помилки виправляла

У практиці Парасковії Антонюк чимало прикладів, коли вона ставила на ноги вже безнадійно хворих. Один з них стосується періоду, коли її, провізора вищої кваліфікації, одразу по досягненні пенсійного віку незаслужено звільнили з роботи. Не зважили навіть на те, що аптека, де вона була завідувачка, зайняла в області перше місце. Обласне аптекоуправління того самого року вийшло переможцем Всесоюзного змагання. Але верх взяли чиновницькі амбіції та заздрість. Тоді, щоб якось вижити, пішла працювати оператором котельні. Та і там доводилося допомагати людям:

— Приходжу в кочегарку, а там моя напарниця вся в сльозах. Питаю, що трапилося. Виявляється, що біда із її свахою. Ще влітку, а розмова відбувалася після Нового року, вона з внуком в неділю пішла гуляти містом. З’їли по 17 порцій морозива. Хлопчику на ранок нічого, а в неї вульгарна пухирчатка. Обсипало все тіло. Відвели в понеділок у шкіряний диспансер. Там почали лікування. Дали їй стільки гормональних препаратів, що вона не тільки ходити перестала, а й ворушити руками і ногами. Лежить, як колода. Через півроку кажуть: все, забирайте додому. Вислухала напарницю. Попросила принести виписку з лікарняної картки. Що ж відбулося в організмі? Коркова доля наднирковиків виробляє натуральний гідрокортизон, який регулює в організмі сольовий обіг. Якщо його норма, людина нічого не відчуває. Якщо не вистачає — солі осідають спочатку в нирках, жовчному міхурі, а потім по хребту і суглобах. Якщо ж його дуже багато, то солі розчиняються. В диспансері жінці давали три види гормональних препаратів. Кожна таблетка в сорок разів сильніша від натурального гідрокортизону. І так тривалий час. Це все одно, що той скелет багато разів заливати водою і варити. Варити і виливати доти, доки із нього нічого не залишиться. Так і кістки в цієї хворої розчинялися і виводилися з організму.

Запропонувала рідним зробити для хворої відвар польового хвоща. Він збуджує коркову долю наднирковиків на виробництво цього гідрокортизону. Нехай поп’є його сім днів. Якщо почне чимось ворушити, ваша мама буде ходити. Якщо ж поп’є десять днів і без змін, то значить, ця коркова доля наднирковиків атрофувалась. Там уже нічого не допоможе. Як попила жінка того хвоща, то приходить її син, обнімає мене, цілує. Мама, каже, трішки повернула плечем і на одній нозі пальці згорнула. Кажу, все, ходитиме. Розповіла, як дальше лікувати. Жодних медикаментів. Кістки, що розчинилися, треба поповнити кістками. Курячі не підходять, вони тверді. Замовила в магазині для них 30-кілограмовий ящик мойви. Потрібно накласти повну літрову каструльку і розварити. Мама перед кожним прийомом їжі повинна третину цього варива з’їсти. Тітка Ірина почала споживати цей навар 15 січня, а вже до 22 квітня, до першого дня Великодня, зуміла поприбирати в хаті, напекти пасок. І хоч вже мала понад 60 років, прожила після цього ще 21 рік нормально. У такий спосіб я вилікувала колишнього свого студента з Луцького медучилища. Він служив у Середній Азії санінструктором. У березні 1989 року захворів на важку форму вірусного гепатиту. Лікувався в госпіталі в Куйбишеві, центральному туберкульозному госпіталі й головному госпіталі Збройних сил СРСР імені М. Бурденка. Пересувався лише на інвалідному візку. Поїв відвару кісток, вилікувався. Давно вже працює лікарем. На дні народження мене завжди поздоровляє.

НП в авіачастині

Кар’єра оператора котельні тривала довгих сім років. Аж доки Парасковію Купріянівну не відшукав колишній її учень і запропонував посаду завідувачки аптеки в авіачастині, медслужбу якої він очолював. Тут теж знадобився досвід і знання відомого в Луцьку провізора.

— Приходжу якось після вихідних на роботу, — пригадує ще один випадок із своєї лікувальної практики. — Льотчик сидить на унітазі. Що з ним робити? Чи санавіацією відправляти у Львів, чи в інфекційну обласну лікарню покласти. НП для військової частини.

— Приходить мій колишній студент: «Парасковія Купріянівно, зробіть щось. Тільки не з медикаментів, а з того, що ви самі знаєте».

— Добре, але про це тільки льотчик і більш ніхто не повинен знати. Розміщуйте його в одномісній палаті. Роблю розчин марганцівки такий, що через нього лише контури дерев видно. Літр ділю навпіл. Це хай вип’є, а решту введіть через клізму. Щоб розчин цей з’єднався і там утворився атомарний кисень. А понос, як відомо, викликає золотистий стафілокок. Це мікрофлора безкиснева. За одну процедуру стільки його там знищиться! Так ми зробили ранком, в обід і ввечері. Іду додому. Бачу: він переживає. Кажу: давайте вам розписку напишу. Я так своїх дітей рятую. Вранці приходжу вже не на 9-ту, а на 8-му ранку. Назустріч мені начмед: обнімає, цілує. «Парасковіє Купріянівно, полетів наш пілот, я його навіть ніде не записував».