Студент Віталій Скобцов може похвалитися бібліотекою з власних творів. Перша книжка — збірка поезій «На крилах мрії», а далі його прізвище зачастило в збірниках...

Вищі навчальні юридичні заклади України (хлопець здобуває фах юриста в Хмельницькому університеті управління і права) щороку проводять у Харкові власну Шевченкіану і видають кращі твори, присвячені Кобзареві. Скобцов у цьому конкурсі вже двічі перемагав. Хвилюючим для Віталія стало й нагородження Фонду «Гранослов»: відзнаки вручала дружина Президента України Катерина Ющенко. Він з радістю демонструє фото з першою леді та альманах, де є і його проба пера.

Віталій спробував писати п’єси. І тут млинець не жужмом! Отримав нагороду обласного управління внутрішніх справ, яке провело конкурс. Узагалі його перша зустріч зі Словом була випадковістю. Хтось розповів керівнику дитячої літстудії Ларисі Масловій про Скобцова, і та зателефонувала хлопцю: принеси-но свої твори, подивимося. А за кілька місяців — звістка про перемогу на всеукраїнському конкурсі юних драматургів «Віримо!».

Та найголовніший його здобуток — остання збірка «Покажи мені свої сни». Вірші у прозі — це вже доросла річ. Жанр сивих філософів опинився у руках юного дослідника вічних істин та життєвих аномалій. Віталій каже, що в його розумінні вірші у прозі, мов полотно. Людина прочитала, наче увійшла поглядом у картину. І ще довго-довго думатиме про своє життя. Недаремно хлопець дібрав ілюстрації до своєї збірки — роботи художниці Надії Храмової, в яких побачив так багато свого!

Чи часто замислюємося над потоком власного буття? Автор делікатно нагадує «елементарні таємниці» (хочеш бути коханим — кохай), змальовує химерні ілюзії своєї уяви. А далі знайомить читача із сучасним містом, де є незвідані, потаємні комірки мислячих душ. Книжка розрахована на тих, каже автор, хто глибоко занурюється в текст, а як випірне — сам стає іншим. Найцікавіше те, що його читають не так ровесники, як люди за 35. Захоплюються Віталієвим мисленням його шкільні вчителі, університетські викладачі, ректор закладу Віталій Олуйко, котрий допоміг книжці вийти у світ.

Але найперший читач — бабуся. Галина Олексіївна буквально завчає напам’ять онукові рядки, цитує їх. Трагедія забрала в неї сина, онук став бальзамом-відрадою. Він і ріс у діда-бабці й найчастіше просив «катати і читати!». Дід возив його на велосипеді, а вечорами в домі ходили босоніж казки. Щоб не сполохати янгола майбутнього письменника.

Віталій має бути вдячний долі: рідні ліпили його душу, не перепочиваючи. Тож вона тепер багатогранна. Даєшся диву: «сухий» юрист — і раптом лірик. Посидючий трудяга письмового стола — і повний динаміки актор. Це я до того, що Скобцов ще й у кіно знімається, і вважає, що там би він теж прижився. Режисер Талалаєв покликав його одразу на дві ролі — Коваля та Верховного Божества, коли знімав стрічку «Свіча». А ще Віталій редагує університетську газету, керує студентським літературним клубом... І мріє про роботу в міській раді. Побувавши двічі на стажуванні в Польщі, в столичних органах самоврядування, розуміє: країні потрібні нові лідери. Не зашорені, відверті, грамотні, всебічно розвинені. Певен, що додасть до цих рис важливе, коли невдовзі поїде на практику до Конституційного Суду. Й обіцяє, що на вірші завше знаходитиме час.

На знімку: Віталій Скобцов з найпершим читачем — бабусею Галиною Олексіївною.

Фото автора.