Визволяти з тенет брехні

Так, шановні пані та панове, нас може врятувати тільки правда. Бо поєднатися можемо, лише визнавши правду. Тому що правда завжди одна. Двох чи трьох правд не буває. А коли хтось каже, що «у кожного своя правда», той фактично погоджується з фактом існування брехні.

У лоні матері дитина починає утворюватися з однієї заплідненої клітинки, яка виростає і ділиться на дві, що виростають, і кожна з яких знову ділиться на дві, кожна з яких знову виростає й ділиться на дві... І так потім з клітинок формуються органи, системи органів, організм, котрий починає набирати розмірів, маси, інформації, свідомості...

І весь цей процес творення, народження і формування людської істоти відбувається згідно з чітким матеріально-фізіологічним, інформаційно та енергетично усталеним технологічним порядком, у повній відповідності з конкретною генетичною програмою даної особи. В основі цього порядку лежить інформація про Вічну Істину, про суть Правди, яка пов’язує все суще у світі в єдину функціонуючу систему.

Цей встановлений Богом-Творцем порядок розвитку й існування світу є абсолютною істиною, вічною правдою, головною умовою збалансованості, яка утримує в житті не лише кожну людину, горобця чи мурашку, а й родину, суспільство, Націю, людство.

Бо й Нація твориться, народжується, росте, набирається усвідомлення й мудрості так само, як людина, згідно з тим самим порядком, часом хворіючи, переживаючи кризи й одужуючи. Якщо лікується. Лікувати Націю можна так само, як людину — пігулками, хірургічними операціями, електрофорезом, екстрасенсами і костоправами...

Проте, якщо йдеться про оздоровлення суспільства, Нації, то найкращим засобом лікування є Слово Правди. Бо й спочатку було лише Слово Правди і нічого, крім Слова Правди. Правди, яка залишається однією, незмінною, безмежною, вічною і чітко визначена в рекомендації Ісуса Христа: «Пізнайте правду і правда вас визволить».

Брехні, яка викинула на вулицю людей працьовитих і посадила у високі державні кабінети вчорашніх трієчників у школі, а нині — очевидних злодюг, для яких мораль — це об’єкт для глузування, а фальсифікація виборів — це нормальний метод досягнення мети. Бо їх мета — тримати в руках бюджет країни і мати «законне» право його використовувати у власних інтересах.

Тому нагромадження неправди в Україні на тлі глобального розвитку демократії й світової економіки рано чи пізно мусило вилитись у хворобу суспільства, яке відійшло від правди, від нормального порядку життя, від збалансованого розвитку й існування.

Кожна хвороба — це відхід від істини буття, а водночас —результат інфекції. І треба нарешті визнати правду: Україна інфікована комуністичним паразитом у формі його північно-східного імперсько-шовіністичного штаму.

Вимога комуносоцрегіоналів надати офіційний статус російській мові на теренах Української Нації — це лише один із багатьох проявів загострення антиукраїнської хвороби, викликаної вказаним вірусом.

Хвороба ця називається манкуртизм, і в людей проявляється як брак патріотизму, атрофія любові до власної Батьківщини-України і, як наслідок, повна відсутність поваги до себе. Яскравим психологічним проявом цієї хвороби на політичному тлі було радісне збудження депутатів-регіоналів та їхніх комуністично-соціалістичних підспівувачів під час виступу члена Держдуми Росії гаспадіна Гризлова, який наголосив, що указ Президента України є неконституційним.

Високий посадовець іншої держави — держави, яка тримає в Україні окупаційне військо, — фактично закликав українських парламентаріїв саботувати виконання указу глави нашої держави. Тобто у казан із киплячою брехнею додав ще й свою ложку неправди і за допомогою брехні закликав до антидержавних дій. Класична провокація, яку «коаліціянти» проковтнули, як цукерку.

Натомість високий посадовець нашої правоохоронної системи, тобто вже не гаспадін-провокатор, а міністр внутрішніх справ України Василь Цушко взяв на себе повноваження лікаря-психотерапевта і охарактеризував намагання української національно-демократичної опозиції відстояти правду, як «весняне загострення політичної шизофренії».

Після оголошення такого діагнозу охоронці права взялися «лікувати» Юрія Луценка методами залякування, відомими з часів кагебешної інквізиції, у пошуках компромату перевернувши догори дном все в його помешканні. На що Юрій Луценко відреагував точно і вичерпно: «Влада стала на шлях використання правоохоронної системи як системи придушення демократичної опозиції».

Підтвердженням цього вердикту була провокація зі зброєю, яку «охоронці права» підкинули в підвал будинку під приміщенням офісу організації «Антикримінальний вибір» та залякування членів цієї організації і членів їх сімей. Цю провокацію лідер «Народної самооборони» назвав «черговим фактом використання державної силової структури як репресивного апарату».

Одночасно з активізацією провокацій і репресій, спрямованих проти опозиції, урядова більшість у Верховній Раді, ігноруючи результати виборів і вибір громадян, активізувала «роботу» з перетягування до свого табору членів опозиційних фракцій, не приховуючи свого прагнення шляхом маніпуляцій набрати 300 голосів.

А це означало б перетворення кланового донецького угруповання в українському парламенті на конституційну більшість, яка реалізовуватиме всі раніше заявлені плани донецьких: надати російській мові статус офіційної, ліквідувати інститут президентства, ввести Україну в ЄЕП і, таким чином, фактично ліквідувати незалежність України як держави.

Треба нарешті чітко визнати правду: громадяни України, котрі так гаряче піднімають і обстоюють вимогу надання російській мові в Україні офіційного статусу другої державної, не приймають факту нашої державної незалежності.

Вони не хочуть погодитися з тим, що Україна є суверенною державою; державою, незалежною від Росії. А тому, не без підтримки російських офіційних чинників, колаборанти у вищих ешелонах влади в Україні всіляко сприяють намаганням кремлівських верховодів утримати, продовжити і поширити російську присутність в Україні.

Ці намагання здійснюються відкрито: засобами масової інформації, «спільними» підприємствами, консорціумами і фінансовими установами, «спільними» економічними просторами, військовою присутністю на українській території, політичними провокаціями лужкових, затуліних, жириновських та їм подібних, захопленням державного майна, гастролями культуртрегерів типу кобзонів та кавеенів, боротьбою проти української книжки і мови силами мови російської, виступами різноманітних проросійських політичних організацій відверто антиукраїнського спрямування тощо.

Також не без підтримки російських офіційних чинників упродовж 2006—2007 років на наших очах відбувався повзучий державний переворот, здійснюваний начебто парламентськими методами, а по суті — за всіма правилами PR-технології, тобто за технологією інфікування суспільства брехнею.

У цій ситуації відвертого політичного рейдерства Президент України підписує і оприлюднює указ про припинення повноважень цього деформованого складу Верховної Ради і призначення нових виборів.

Ой, ой, ой, що тут почалось!!!...

До хору захисників брехливої системи невдовзі приєдналися панове колишні парторгопрезиденти. Виступаючи на «Інтері» на тему указу, Л. Кучма, повторюючи виступ іноземного гаспадіна Гризлова, заявив: «Жодних підстав не було для прийняття такого рішення... Я переконаний, що внаслідок указу зростатиме нестабільність в економіці».

П’ять копійок до неправди доклав також Л. Кравчук, який виніс свій вердикт, так охарактеризувавши указ: «Це неповага до влади і марна спроба одним документом змінити ситуацію... Де в Конституції написано, що Президент може відправляти уряд у відставку?!»

Вочевидь панове колишні й нинішні узурпатори увірували у вигадки про те, що В. Ющенко ні на що більше не здатний, як тільки збирати «круглі столи» і про людське око підписувати ялові меморандуми та універсали, що їх жодні януковичі не збиралися виконувати.

Але ж Президент багато разів попереджав, що дії так званих «антикризовиків», котрі нині називають себе «коаліцією національної єдності» (яку в народі називають КоНаЄ), суперечать національним інтересам держави і являють собою пряму загрозу її існуванню. Проте коаліція, що поєднала брехливу ідеологію оскаженілого комуносоціалізму з гангстерською, на ці попередження, як кажуть в Одесі, — «облокотілась».

Справжнє обличчя правлячої узурпації ми побачили після опублікування указу, коли біло-блакитних охопив шок, а потім — хто з переляку, а хто з дуже характерного нахабства — почали «грати у парламент». Ця сумнівна забава, так само як і їхня пародійна «гра у майдан», по-своєму цікаві тим, що чим довше тривають, тим яскравіше демонструють очевидність брехні, на якій будується вся діяльність «коаліціянтів».

Тільки-но комуносоцрегіонали оговталися, пані Богатирьова, виступаючи на телеканалі «1+1», винесла вердикт правлячої коаліції. Вердикт, за яким причина суспільно-політичної кризи в Україні полягає не в узурпації влади донецьким кланом, а в трьох помилках Президента, серед яких головною, як вважає ця пані, — це залежність В. Ющенка від Ю. Тимошенко, котра, на переконання червоно—малиново—біло-блакитних, має «непомірні амбіції» і є «джерелом нестабільності».

Як бачимо, історія повторюється у вигляді фарсу. Свого часу ярлик «джерела нестабільності», що має «непомірні амбіції», навішували на Жанну д’Арк, Лесю Українку, Олену Телігу, Славу Стецько, інших видатних осіб жіночого роду, яким, на думку тодішніх «коаліціянтів», годилося б сидіти вдома біля сімейного вогнища, гратися з дітьми і не рипатись у жодний суспільний рух, а тим більше його очолювати.

Отже, віднині в Україні нарешті набуває прав громадянства «Джерело нестабільності» — почесний титул, яким упродовж історії нагороджували тих, хто в тяжкі часи торжества брехні, хаосу і безладдя брав на себе обов’язок згуртувати Націю на боротьбу проти злочинних поводирів і сказати народові Правду.

Тому що тільки Правда визволить з тенет брехні, корупції й підступної політики, яка підриває основи державної незалежності та самодостатності України.

Лише Правда дасть можливість Україні, Українському Народові, Нації жити і діяти самостійно, без зовнішньої інфекції, а, отже, й без хвороби.

Можна допустити, що наразі в українському суспільстві знайдеться достатня кількість російськомовних осіб, котрі вміють існувати виключно за рахунок чесних і сумлінних громадян, називаючи їх «лохами» і «козлами».