«Тут працюєш, як біла людина. А за кордоном ти — людина третього сорту», — каже будівельник із Закарпаття, який заробляє гроші в Донецькій області

Приморське село Безіменне Новоазовського району — типовий курорт місцевого значення з особливим колоритом. Незвичного вигляду вулицям надають будівлі, оздоблені в гуцульському стилі. То вигулькне півник на даху, то — фасад із різьбленого дерева, то —оригінальна арка. Впадає в око велика табличка: «Провулок Карпатський». Усе це — заслуга вихідців із Західної України, а нині — працівників агроцеху № 18 дочірнього підприємства «Ілліч-Агро-Донбас» Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Ось уже кілька років приїжджі робітники працюють в агроцеху на спорудженні та оздобленні будівель.

Почалося все з того, що одного разу тодішній голова районної держадміністрації Володимир Вдовенко поїхав на Закарпаття і запросив звідти робітників. Пізніше Володимир Андрійович очолив сільськогосподарське підприємство. І щороку їздив на Західну Україну шукаючи майстрів: мулярів, столярів, слюсарів. «Були часи, коли ми розраховувалися з ними зерном, потім — металом, борошном, — пригадує начальник агроцеху. — Після того, як господарство ввійшло до складу агрокомплексу комбінату імені Ілліча, справи налагодилися. Зараз виплачуємо гроші, всі робітники зараховані до штату підприємства і оформлені, як належить».

Тимофій Красняник приїхав із Міжгірського району Закарпаття. Вдома в нього дружина і четверо дітей. Із них лише старша донька заробляє сама — влаштувалася в барі. Інші діти ще ходять до школи. «Мій друг тут працює довше і забрав мене сюди, — розповідає будівельник. — Мовляв, поїдемо, заробиш нормально. У нас такої можливості немає. Справді, тут усі умови: зарплата вчасно, гуртожиток дали, харчування тричі на день безплатно». Єдине, чого не вистачає, зізнається мій співрозмовник, — родини. З рідними вдається побачитися під час поїздок додому: така нагода випадає раз на кілька місяців.

В’ячеслав Клапін зі Сваляви — бригадир, в Новоазовському районі вже чотири роки. «Директор агроцеху бував у нас, кликав на роботу. Ми і приїхали, адже вдома роботи немає, — пояснює майстер. — Коли їхав сюди, нічого не знав ані про Маріуполь, ані про Донецьк. Роботи багато, але не скаржимося. Щоправда, в морі не купаємося — зараз дуже багато бруду. Працюю офіційно, є договір. Тут два місяці, потім тиждень-два вдома. Раніше вісім років працював у Чехії, але тут краще».

У залі засідань головної контори агроцеху висить стенд із фотографіями: робітники із Західної України на важливих для господарства об’єктах. «Закарпатська область, Воловецький район, село Нижні Ворота», «Міжгірський район, село Колочава», «Тячівський район, село Буштина», «Свалявський район, село Стройне», «Івано-Франківська область, село Старий Лисець» — за адресами, звідки приїздять бригади робітників, можна вивчати географію. Така практика спричинила велику цікавість і в газетярів, які відвідали господарство в рамках акції «Україна очима редактора», організованої Журфондом Національної спілки журналістів України.

— Приємно, що робітники із Західної України вміють робити те, чого не можемо ми, особливо роботу по дереву, — каже майстер будівельно-монтажної дільниці Тетяна Лихоносова. — Ми цінуємо цю красу. Ось, наприклад, зараз майстри оздоблюють ззовні будиночок, із якого сто років тому починалося місцеве зерносховище. Будиночок не впізнати. Майстри живуть у гуртожитку, там є туалет, душ, як належить. Харчуються в їдальні. Зараз, улітку, починають працювати рано: і о четвертій, і о п’ятій ранку. Лізуть на дах, поки не жарко. Я поруч живу і чую: тук-тук. Хто хоче заробити, той заробить. А якщо хтось їде без заробітків, це вже не наша провина.

До того, що в селі Безіменному і сусідньому селищі Сєдове живуть і працюють західноукраїнці, місцеві мешканці вже звикли. За словами Тетяни Лихоносової, до майстрів звертаються, приміром, якщо потрібно швидко і якісно поміняти замок, скласти меблі. В дитсадках і пансіонаті з’явилися дитячі майданчики із дерева в «карпатському» стилі. А в Сєдовому — цілий готельний комплекс «Карпати», на фасаді якого трьома мовами — українською, російською та англійською — написано: «Ласкаво просимо». Перед воротами — величезне гасло: «Схід і Захід — навіки разом!». Комплекс, на подвір’ї якого — мальовничий струмочок, романтичні місточки, тин, фігури волів, коней тощо, споруджували будівельники із Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської областей. Видно, що керівник агроцеху Володимир Вдовенко закоханий у гуцульський край: в господарстві навіть вимпели «Кращому слюсарю» чи «Кращому лідеру» виконані як гобелени.

«З місцевими ми легко спілкуємося, — розповідає Іван Івась із Міжгірського району Закарпаття. — Проста людина із простою ніколи сваритися не буде. Це все політики. А ви до нас приїздіть у гості. Відпочинете, наберетеся сил, чистим повітрям подихаєте». «До нас тут нормально ставляться, поважають. Ми разом, схід і захід. А інше — просто політика», — майже так само висловлюється В’ячеслав Клапін.

Щодо заробітків: у майстрів вони починаються від 1000 гривень і вище. Нагадаю, що за проживання і харчування приїжджі робітники не сплачують ані копійки. Багато це чи мало?

— Я працював і в Чехії, і в Словаччині, і в Москві, і в Санкт-Петербурзі, і в Києві, — зізнається Ігор Цогла з Хуста. — Від друга почув, що можна приїхати сюди. В чому відмінність? Тут працюєш, як біла людина. Оформлений, як належить. А в Росії постійно ходиш, озираєшся, кожного міліціонера боїшся. За кордоном ти —людина третього сорту. Та і про пенсію треба думати, хоч я і молодий. Адже все життя по шабашках не працюватимеш.

На знімках: готельний комплекс «Карпати» споруджувався силами робітників Західної України.

Фото В’ячеслава ВОДОРЄЗА.