Нічну екскурсію до замку Любарта подарували журналістам у луцькому історико-культурному заповіднику «Старе місто».

Зустріч призначили на половину десятої вечора. Сонце ще не сіло. Ми чекали сутінків на замковому містку, спостерігали соколів, що шугали над В’їзною вежею. Ці рідкісні птахи жили тут, ще коли Луцьк був другою столицею Великого князівства Литовського. Таких соколів бачили і європейські монархи, які 1429 року зібралися в замку на свій з’їзд.

Після десятої стемніло, засвітилися вікна у фортечних вежах, відчинилися зі скрипом ворота, задзвонили дзвони. Заходимо в осяяне прожекторами замчище. Колір ліхтарів нагадує вогонь факелів, якими багато століть освічувалась фортеця над Стиром.

— Так колись зустрічали в замку найшанованіших гостей, — каже директор заповідника Тарас Рабан. — На жаль, поки що не можемо запросити вас у князівський палац. Його розібрали кілька століть тому. Зате можна оглянути підземелля замку. Така екскурсія проходитиме вперше.

Для читачів «Голосу України» нагадаю: минулого року з державного бюджету виділено чотири мільйони гривень для реставрації пам’яток історії та культури в старій частині Луцька. Більшість коштів витратили на облаштування замку Любарта. Ця екскурсія — ніби звіт заповідника про зроблене.

Тримаючись за дерев’яні поручні, намацуючи ногами сходи, спускаємося в накрите шатром підземелля. Без світла, кажуть господарі, цікавіше. На двометровій глибині зупиняємося, мов зачаровані: свічки, ліхтарі під стелею вихоплюють з мороку великої зали обриси раніше не баченої святині. Це залишки першої мурованої церкви Луцька — храму Іоанна Богослова. У середині 1980-х років їх розкопувала й досліджувала експедиція Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР на чолі з професором Мар’яною Малевською.

— Це давньоруський, ще ХІІ століття, храм, — пояснює заступник директора заповідника Валентина Будникова. — Збережено на двометрову висоту його абсиду і два підкупольні стовпи. На вівтарній перегородці виявили фрески XІV століття. За вісім століть утворився значний культурний шар, і підлога храму тепер — на глибині двох метрів від рівня замкового двору. У XVІІІ столітті церква почала руйнуватися. У неї слабкі фундаменти. Не рятували навіть підпірні мури. А ще невелика церква ставала тісною для тодішнього Луцька. Тому 1776 року греко-католицький єпископ Сильвестр Рудницький розібрав стару церкву Іоанна Богослова і почав будувати на її місці новий, більший, соборний храм. Через рік єпископ несподівано помер. Роботи припиняються. Збудували лише крипту і звели на кілька метрів стіни.

Підземним коридором переходимо у величезну крипту незавершеного храму. Це все, що лишилось від починання єпископа Рудницького. За його задумом, ці підземелля мали стати пантеоном для найвідоміших лучан. Може, колись так і буде. Адже під стінами замку лежить прах багатьох давніх городян. Перенесли їх сюди з соборного цвинтаря ніби тимчасово, а вийшло — на віки.

Ще трохи йдемо ледь освітленими коридорами і потрапляємо в досить простору підземну залу — льохи єпископського двору ХVІ століття. Ці давні мури ще пам’ятають різні соління, копченості, бочки з пивом, медом і вином, що зберігалися тут.

На цьому підземну частину маршруту завершено. Виходимо з прохолодного підвалу на тепле замкове дворище. З неба нас вітає тоненький серпик молодого місяця. Попереду мандрівка замковими мурами, музей дзвонів, старовинні страви у Свидригайловій (Стировій) вежі. Опівночі знов лунають дзвони. Треба залишати замок і розлучатися з прекрасною легендою...

Волинська область.

На знімку: В’їзна вежа замку Любарта.

Фото Віктора Легеньковського.