«Учасник бойових дій» — той, хто брав участь у боях?..

У 1944 році я служив у полку, котрий переганяв літаки. Тільки на фронт я перегнав їх 27 штук, а на близькі аеродроми — не менш як півсотні. За перші 15 безаварійно перегнаних літаків нагороджений медаллю «За бойові заслуги». За бойові, а не трудові!

Складали літаки в Харкові на аеродромі Сокольники. Спочатку вони були не зовсім відрегульовані, тому з технічних причин, а також через метеорологічні умови траплялися втрати і літаків, і льотчиків. Треба врахувати і те, що в Новосибірську запчастини виготовляли робочі кадри, яким треба було підставляти ящики під ноги...

Про непродумані закони і постанови про учасників бойових дій і учасників війни декілька прикладів.

Мій «однокашник» по аеродрому й авіашколі служив у районі Архангельська. Майже поруч з їхнім аеродромом базувався інший такий само полк. На відбиття нальоту противника вилітали і ті, й ті. Але їхній полк вважається учасниками трудового фронту, а другий —учасниками бойових дій. А усе через те, що той полк входив у Карельський фронт, а цей, де служив мій товариш, належав до протиповітряної оборони країни.

Наш полк базувався переважно на аеродромі Рогань, переганяли літаки Як-9, ми були підпорядковані Москві. Цікаво, що й у Лебедині був теж перегінний полк, котрий уже входив у 1-й Український фронт. І ті, хто в ньому служив, — учасники бойових дій.

Після звільнення з армії я 23 роки працював викладачем у Кіровоградському льотно-штурманському училищі. Так наді мною іноді жартували, мовляв, ти переганяв літаки на фронт, а дехто дрова для кухні пиляв при якомусь штабі Воронезького фронту, живого німця не бачив, але має статус учасника бойових дій, і льотне училище після війни закінчив.

Або інший приклад. Після визволення Луганська один із моїх співробітників був призваний до армії польовим військкоматом фронту. На другий день його відправили в штурманське училище, яке він закінчив після війни. Але через те, що був зафіксований у складі фронту, вважається учасником бойових дій.

Знаю медсестру, котра всім набридла своїми вимогами уваги, допомоги і пільг як учасник бойових дій. А працювала вона в госпіталі, котрий зазвичай був розташований за 200—300 км від лінії фронту. Вона і боїв не бачила, і голоду, і поневірянь, як люди в глибокому тилу, не знала. Але ж були такі медсестри і санітарки, які перебували на передовій. Вони йшли вслід за тими, хто в атакував, надавали першу допомогу пораненим і на собі виносили солдатів з поля бою. А почесті й тим, і тим чомусь однакові.

Кіровоград.