Нинішня капіталізація нашого суспільства породила безліч проблем. Середньостатистичний українець не тільки став більше працювати, менше заробляти, гірше жити, а й не вірить, що в сучасному світі можуть бути вже інші економічні відносини, гуманніші, людяніші. Однак навіть за сьогоднішньої нашої повсюдної дикої капіталізації подеколи зустрічаються острівці цивілізації, куди і приємніше їхати в журналістське відрядження, і на тлі загального розвалу радісніше говорити про те, що ми щось іще можемо, чогось варті. На одному з таких підприємств побував наш кореспондент.

Караванський спиртзавод на Харківщині — підприємство з майже двовіковою історією, котре, на відміну від багатьох своїх побратимів, не тільки не спочило в Бозі, а й успішно працює і розвивається, та так, що, побувавши там, багато хто не без ноток заздрості каже: так, для нашого часу це явище унікальне.

Судіть самі. У сільській місцевості середня зарплата — за тисячу гривень і регулярно підвищується. На заводі постійно йде реконструкція, установлюване обладнання — найсучасніше. У цехах, службових кабінетах та інших приміщеннях не тільки сучасні інтер’єри, ідеальна чистота, але навіть якась домашня доглянутість. Підсобне господарство заводу забезпечує працівників м’ясом за символічною ціною — кілька гривень за кілограм. Соціальна сфера, від якої нинішні директори відхрещуються, наче від чуми, також навіває ностальгічні спогади: підшефна школа і лікарня, заново відбудований клуб для молоді, путівки на морське узбережжя для співробітників. У черзі на житло — одиниці.

Директор Караванського спиртзаводу Михайло Іванович Захаренко, людина, з усього видно, життям навчена, кажучи про формулу успіху, лише хитро всміхається: у праці, у дружному колективі, у бажанні завжди робити свою справу краще за інших.

А втім, хіба інакше можна досягти передових позицій у будь-якій справі?

Державне підприємство «Караванський спиртовий завод» — найстаріше підприємство України з виробництва спирту типу «Люкс». Висока якість досягається впровадженням нових технологій, автоматизацією виробництвом, підбором висококваліфікованих фахівців. Продукція спиртзаводу систематично демонструється на престижних міжнародних і вітчизняних виставках харчової промисловості. Завод відзначений багатьма міжнародними і вітчизняними дипломами, нагородами і пам’ятними знаками. 2003 року — Почесною грамотою Харківської облдержадміністрації за високу якість продукції; 2004 — дипломом і пам’ятним знаком «Лідер харчової промисловості України»; 2005 — дипломом учасника Всеукраїнського конкурсу якості продукції «100 найкращих товарів України»; 2006 — дипломом концерну «Укрспирт» за впровадження сучасних технологій і високу якість продукції...

Вже далекого тепер 1837 року місцевий поміщик на прізвище Духовський у селищі Караван заснувало невеличкий спиртзавод, який називали гуральнею. Він тоді працював тільки в осінньо-зимовий період в одну зміну і виробляв 80 дал спирту-сирцю за добу. А сьогодні, у рік свого 170-річчя, сучасне державне підприємство «Караванський спиртовий завод» — це високорозвинене промислове виробництво, що випускає 3000 дал спирту за добу. Причому випускає колектив високоякісну, екологічно чисту продукцію із зернової сировини, що має у споживачів найвищий попит. На заводі впроваджена і працює система керування якістю згідно ДСТУ ІSO 9001-2001 і «Система керування безпеки промислових продуктів. Вимоги».

Розповідаючи про досягнення заводу, директор не приховує і неприємні моменти.

— Скільки разів заявляв уряд про пріоритетну підтримку вітчизняного виробника. Та все це лише слова. Як не було, так і немає чіткої політики розвитку промисловості в Україні. Ми у своєму колективі поставили мету — зі зростанням виробництва підвищувати працівникам середню заробітну плату. І слово дотримаємо. Тільки торік заплатили державі податків 3 млн. гривень.

Три роки тому завантаженість потужностей підприємства була 30%, торік — 72%. Цього року планується досягти завантаження 80%.

Попри всі політичні, економічні, соціальні катаклізми на підприємстві збереглися трудові династії, висококваліфіковані кадри. Особлива гордість підприємства — підсобне господарство.

— Створюючи такий підрозділ, — каже директор, — ми прагнули забезпечити робітників основними продуктами харчування, передусім м’ясом. Зараз у господарстві чимала ферма. І добре, що робітники можуть придбати м’ясо за собівартістю. Дуже важливо і те, що всі заходи в селищі також проходять за особистої участі заводчан. До речі, дітей у дитячий садок селища привозять з усієї округи, бо дошкільна установа має високий авторитет серед населення.

Завод є не тільки флагманом галузі в Харківській області, а й увійшов у десятку найкращих по Україні. І не лише за продуктивністю і темпами росту, за заробітною платою. Тутешні фахівці дуже пишаються тим, що випускають один із найкращих спиртів в Україні. І усвідомлюють, що сьогодні, в умовах ринкових відносин, потрібно працювати на перспективу і щодня трошки краще, ніж учора. Тоді продукція продаватиметься, і буде заробіток, розвиватиметься селище.

Особливо добре попрацював колектив для реконструкції заводу із впровадження нових технологій, поліпшення умов праці протягом кількох останніх років. Поміняли так званий апарат на мідний — мрія кожного спиртовика. Тому сьогодні якість спирту стабільно висока. Традиційно спиртовики щороку стають на так званий плановий ремонт. Він іноді триває по півтора місяця. А тут от уже третій рік ремонтуються «на ходу». Ні на день, ні на місяць за три роки підприємство не зупинялося.

— Щороку традиційно ми підвищуємо заробітну плату, — наголошує Михайло Іванович. — Сьогодні політики говорять про мінімальну 410, а ми з 1 березня 2007 року перерахували робітникам з розрахунку 510, і вийшло, що проти минулого року ми різко зросли — на 22%. Але це не межа. Торік середня заробітна плата по заводу в нас була 1400 грн. Для такого селища це гідна платня. Але до кінця року виходимо на середню зарплату 1600 гривень. Я вже казав: щоб людей якось підтримати в цей важкий час, ми тримаємо підсобне господарство, хоча воно не завжди виходить для нас рентабельним. Але ми пишаємося тим, що кожний робітник може собі дозволити 5 кг яловичини на місяць придбати по 8 гривень. Допомагаємо у такий спосіб не тільки робітником, а й усім пенсіонерам. Адміністрація підприємства розділяє з працівниками і дні радості —весілля, хрестини, і сумні години поховання рідних. Торік на поховання близьких родичів ми виділяли кожному по 300 грн., цього року — по 500. У нас кожен робітник, ідучи у відпустку, отримує додатково середню зарплату. Існують 13-а, 14-а зарплати. За інтенсивну працю даємо робітником ще 7 днів додаткової відпустки, багато хто бере грошову компенсацію. У нас, на жаль, немає свого піонертаборру, але виділяємо гроші, і кожного робітника на тиждень відправляємо автобусом до моря. Люди задоволені, їздять родинами.

Своїм підходом до справи, працею ми довели, що державна власність має право на існування, і вона може прекрасно, ефективно працювати. Державне підприємство за правильного підходу, організації праці, розуміння завдань колективу може вирішувати багато питань не гірше, а часом і набагато краще, ніж приватне підприємство.

За сумлінне ставлення до праці, за патріотичний підхід до справи директора Михайла Захаренка удостоєно звання почесного громадянина Люботина, у якому він проживає, він обраний депутатом місцевої ради. Каже, що найбільше цінує і любить своє невеличке містечко, його людей, заради них готовий багато чим пожертвувати. Адже найприємніше — це вдячні обличчя.

Фото автора.