В усьому цивілізованому світі найвищою суспільною цінністю вважається людське життя та здоров’я. Ця ідеальна норма закладена і в основу Конституції України, але реалізується хіба що символічно. Уже не кажу про підступність різних хвороб, викликаних безпрецедентним техногенним навантаженням на населення великих міст і прилеглих до них сільських територій. Це, так би мовити, розплата за колосальний промисловий потенціал країни та хронічну технологічну відсталість наших заводів, але ще є чинник ризику через незахищеність людей перед різними несприятливими обставинами для їхньої життєдіяльності. Про що красномовно свідчить статистика. За офіційними даними, в Україні в результаті нещасних випадків щороку гинуть майже 70 тисяч чоловік і більше 2 мільйонів отримують травми різної тяжкості. Такі втрати можуть спричинити хіба що активні воєнні дії... проти самих себе.

Небезпека чатує на кожному кроці, незалежно від того, де перебуваємо — вдома, на вулиці чи на роботі. Щодо цього Запорізька область має сумну репутацію, «лідируючи» і за рівнем вуличної злочинності, і за рівнем виробничого та побутового травматизму. Так, торік на підприємствах загинуло 46 чоловік, причому сім родин залишилися не тільки без годувальників, а й без належної у таких випадках матеріальної допомоги. Бо загиблі під час виконання трудових обов’язків отримували за свою роботу зарплату в «конвертах» і не сплачували внесків у державні фонди соціального страхування.

Однак рівень травматизму невиробничого характеру торік перевищив виробничий більш ніж у сто разів. Тільки подумати — у побуті травмувалися 84 тисячі чоловік, що на 5 відсотків більше, ніж у 2005 році. Причому зросла кількість тих, хто спіткнувся на вибоїні чи посковзнувся на стежці, яку двірники не посипали піском, хто випадково опинився під колесами автотранспортних засобів, «нарвався» на зуби бродячих собак або отримав вогнепальне поранення, замерз на морозі або задихнувся в диму під час нічної пожежі у власному домі.

Фатальна випадковість, але вже другий рік поспіль 464 чоловіка покінчили життя самогубством... Якщо раніше такі випадки шокували громадськість, то нині до них уже звикли, і в кращому разі сусіди лише поспівчувають бідолахам. Та й чого дивуватися — такого собачого життя без будь-якої надії на краще не було навіть у роки війни. І все-таки кілька днів тому навіть зачерствілі від життєвих негараздів запоріжці були приголомшені трагедією, що сталася в Ленінському районі міста. Там молода мама перед тим, як повісилася на кладовищі, задушила маленьку доньку, а в своїй передсмертній записці пояснила, що взяла тяжкий гріх на себе тільки заради того, щоб урятувати кровиночку від нестерпних мук, котрі на неї чекали в житті. Божевільна? Не скажіть! У таку глибоку депресію потрапила цілком нормальна жінка, як вважалося, з благополучної сім’ї. Просто нікому чи ніколи її було морально підтримати на грані душевного зриву. А що вже говорити про тих, хто втратив роботу і під тиском життєвих обставин або спився, або почав вживати наркотики!

До речі, про алкоголь. Тільки торік в області у результаті отруєння переважно «самопальною» горілкою та різними сурогатами померло майже 400 осіб, але це «пійло» як лилося з-під поли, так і ллється в людних місцях, навіть на ринках, і ніхто з цим по-справжньому не бореться, за винятком хіба що податкової міліції, яка час від часу прикриває бурхливу діяльність підпільних ґуралень.

Іще більш як 400 чоловік загинули в автотранспортних пригодах, більшість яких зумовило алкогольне сп’яніння водіїв. А протидіяти наростанню лавини злісних порушень правил дорожнього руху фактично нікому. Автоінспекцію, як відомо, розігнали, а адміністративна відповідальність лихачів за скоєне стала більше ніж символічною, бо вони можуть роками не з’являтися в суд. Тобто сама держава руками своїх високопосадовців і створила умови для розгулу трагедій на шляхах.

Хоча кількість загиблих за різних трагічних обставин у 2006 році в Запорізькій області і скоротилася в порівнянні з попереднім роком на 14 відсотків, це аж ніяк не може втішати. Адже з кожним роком суспільство зазнає щораз тяжчих втрат. Тільки в одному регіоні в мирний час за 365 днів загинуло більш як 2,5 тисячі чоловік! Як правило, це діти, молодь, люди працездатного віку, життя яких несподівано обірвалося в розквіті сил.

— Проблема травматизму в побуті різнопланова і вимагає комплексного підходу до свого розв’язання, — вважає заступник начальника головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації Ірина Разуваєва. — А відповідальність за профілактику та попередження такого загрозливого суспільного явища належним чином не персоніфікована. Всі міністерства та відомства нібито потроху й займаються цією проблемою, але результат їхніх зусиль просто мізерний, якщо не сказати більше. Питання, пов’язані з запобіганням побутовому травматизму, прямо чи опосередковано регулюють більш як 200 нормативно-правових актів, але в Україні немає єдиної системи управління у цій сфері, зате є багато протиріч та «білих плям». І в результаті ні держава, ні суспільство не готові створити умови для безпечної життєдіяльності своїх громадян, особливо незахищені перед впливом різних несприятливих обставин діти. Справді, ситуація дуже тривожна. Тільки в першому кварталі в області травмовано 1714 дітей, що на 8 відсотків більше, ніж у відповідному періоді минулого року. Це в першу чергу результат кричущої бездоглядності, адже не всі батьки мають змогу влаштувати чи оплачувати утримання своїх малюків у дитсадках, і вихованням із самісінького пуп’янку займаються вулиця з її дикими правилами й «телеящики», де цілодобово показують всяку гидоту. Та й нікуди дітям подітися, бо в розважальних центрах за дозвілля треба платити, а дворові ігрові майданчики у більшості випадків або ж «з’їли» автостоянки та різні офіси, або ж розтрощили вандали. Прищепленню культу розбещеності та вседозволеності сприяє й раннє долучення підлітків до розпивання спиртних напоїв і куріння, яке починається з тютюну, а закінчується «травкою». Результат відомий: «Ожидает малолетку небо в клетку, в кле-точ-ку!».

Для всіх давно стало аксіомою, що надмірне вживання алкоголю значною мірою підвищує ризик у житті, але ніхто на це не зважає. Якщо врахувати, що середньостатистичний українець споживає вдвічі більше алкоголю, ніж європеєць, то чи варто дивуватися, що «зелений змій» у нас забирає втричі більше життів, ніж у країнах Європейського союзу! Та це лише квіточки. За кількістю вбивств, скоєних у нетверезому стані, ми випереджаємо європейців у 10 разів, а за кількістю випадкових отруєнь алкоголем — у 31 раз. Чи не час подумати, куди ми котимося, якщо, звичайно, ще не пропили останні мізки?