Партнер чи узурпатор?

Як ви гадаєте, в які саме часи можна було почути: «Мало що цим приватним підприємцям наверзеться на думку! Держава не дозволить їм наживатися на людях. Губернатори в областях мають усі можливості для урегулювання цього питання»? Не ручаюся за достеменність, бо пролунав цей гнівний спіч з уст віце-прем’єр-міністра з питань аграрної політики Віктора Слаути під час прес-конференції. Йшлося також про обмеження рентабельності млинів, зобов’язання хлібопекарів встановити прийнятні ціни, регулювання їх державою.

Світ визнав Україну ринковою державою, а наші правителі чомусь укотре намагаються покермувати нею у ручному режимі.

Проблема з хлібом є. Але чи така несподівана, щоб у авральному порядку її долати? Начебто засухи чи повені — не таке вже рідкісне явище для нас. Тим паче що про можливий неврожай фахівці попереджали ще взимку. Але, як завжди, винен черговий «куркуль», тобто приватний підприємець.

У всі часи ті, хто мав борошно і торгував хлібом, заробляли на цьому великі гроші. Згадаймо: три роки тому врожай був низький, і проблему розв’язали за рахунок імпорту, відкривши безмитне ввезення пшениці. Що зумовило зростання цін на хліб. Утім, тоді рентабельність мірошників не обмежувалася, як це хоче зробити уряд нині.

Але 2005—2006 року врожай був високий, ціни на пшеницю низькі, а вартість хліба не поменшала. До слова, де пшениця, котру трейдери торік і на початку цього року скуповували в селян по 600 грн. за тонну —завдяки запровадженому урядом квотуванню та ліцензуванню у вересні 2006-го? Неважко здогадатися: у травні квоти зняли, відкривши ворота для продажу зерна, але вже за цінами, мало не вдвічі вищими...

Нині урядовці запевняють, що в держрезерві є дешева пшениця. І навіть закликають хлібопекарні підприємства її купувати. Але не таємниця, що до державних засіків допускаються лише структури, наближені до держави: комунальні та великі хлібопекарні підприємства. Крім того, що таке сталося, що пшениці з нового неврожаю ще ніхто не бачив, а ціни на неї уже зросли з 700 до 950 гривень? І уряд заговорив про дотації для хлібопекарної промисловості та регулювання цінами, пояснюючи, що це — задля людей.

Аграрники теж переконані, що для людей, але... не для всіх — лише для тих, хто має доступ до державних засіків, а намагання держави дотувати хлібопекарів не що інше, як запуск відпрацьованої схеми вимивання з держбюджету великих грошей...

Я запитала давнього знайомця — керівника сільськогосподарського підприємства з Вінниччини, як він ставиться до таких кроків держави. Якби виробники сільськогосподарської продукції і держава були партнерами, сказав він, то й проблеми розв’язувалися б без великих втрат. Біда в тім, що держава нині — не партнер, а узурпатор. Мені відносини селянина і держави нагадують фільм про Спартака, котрого утримували в неволі, даючи йому трохи хліба та зрідка — жінку. За що він щодня мав битися на смерть. Селянина доведено до такого стану, що він уже не лише «битися» — працювати не може, а й жити не хоче. Нема гарантії, що як тільки він, тяжко виростивши хліб чи будь-який продукт, захоче продати їх відповідно до вкладеної праці, прокурор не скаже йому: «Зась! Тільки за ціну, яку встановить держава...»