Інколи краще чогось не знати — тоді спиш спокійніше. Інформація, що не сприяла поліпшенню настрою, прозвучала на заході, який мав назву «нарада-семінар з керівниками хлібозаводів Житомирської області для розв’язання найгостріших проблем хлібопекарської галузі». Виявляється, регіон належить до тих, де ціна на головний продукт одна з найвищих. Попри те, що за рівнем зарплати Житомирщина серед тих областей, які замикають таблицю, а від Києва в оплаті праці вона відстає майже на 1090 гривень.

У червні в обласному центрі ціна популярних сортів хліба знову зросла, як і на Дніпропетровщині, нагадавши про те, що після тривалого протистояння між власниками, що розгорілося минулої осені, в обласному центрі хліб пече вже не ВАТ «Житомирхліб», а філія дніпропетровського ЗАТ «Золотий коровай». Естафету підхопив Бердичів, за ним Новоград-Волинський. Разом ці три структури випікають дві третини хліба в області.

Голова облдержадміністрації Юрій Павленко розповів, що він іще 2 лютого, тобто через місяць після того, як приступив до роботи на цій посаді, направив листа до віце-прем’єр-міністра Андрія Клюєва, попереджаючи про можливість такого розвитку подій в області, — вона ж бо не належить до хлібних. Затим було ще п’ять послань, в яких він наполягав на необхідності виділення дешевшого зерна із Держрезерву, щоб стримати зростання цін. Відповідь була стандартна: питання вивчають.

Коли ціна підскочила, міністр економіки Анатолій Кінах заявив, що керівництво п’яти регіонів, у тому числі й Житомирщини, втратило контроль за ціноутворенням на хлібобулочні вироби широкого попиту, а це стало головною причиною зростання в них ціни на хліб. Але те, на чому наполягав Юрій Павленко, таки зробили: уряд пообіцяв пекарям дешевше зерно з Держрезерву. У відповідь керівники житомирської філії та акціонерних товариств з Бердичева й Новограда-Волинського поставили свої підписи під спільним з обласною владою меморандумом про повернення на цінові рубежі початку червня. Після наради підписати цей документ погодилися й інші хлібозаводи.

Отже, все гаразд? Але 1600 тонн — це вісім днів роботи, якщо використовувати тільки борошно з цього зерна. А найголовніше, всі учасники розмови наголошували на тому, що в нинішньому збуренні більше політики, ніж економіки. Протягом цього року (хто — в січні, хто — в травні) підприємства області вже підвищували ціни, але тоді було тихо. Тепер ситуація політизується — пахне виборами. Погляньмо на реальну «ціну питання»: якщо пенсіонер купує за місяць 20 буханок, а кожна з них подорожчала на 20 копійок, це — 4 гривні... У цьому зв’язку голова правління ВАТ «Новоград-Волинський хлібозавод» Сергій Портянко привернув увагу і до так званого соціального хліба:

— Ніякого юридичного статусу ці слова не мають, — наголосив він. – Нам нав’язали виробництво соціального хліба, який ми продаємо за ціною, що нижча від собівартості. Частка його в загальному обсязі — півтора-два відсотки. Але ми не маємо права реалізовувати продукцію з мінусовою рентабельністю. Ще добре, що не застосовують закон, який карає за демпінгування цін. Адже й податки недоплачуємо. Це питання має бути чітко врегульоване державою. Або ми випускаємо продукцію за ринковими умовами, або хай компенсують збитки з бюджету. Соціальний захист — це не завдання хлібозаводу: ми повинні думати про те, як виробляти високоякісну продукцію.

Рентабельність продукції — 7—8 відсотків, а от булок — 15—20 відсотків. Виходить, що по хлібу вона символічна.

— Востаннє ми коригували ціни в січні цього року, — нагадав голова правління. — Відтоді більше стали платити за газ, електроенергію, воду, стоки, зросла мінімальна зарплата, а найголовніше — різко подорожчало борошно. Саме воно становить левову частку в собівартості хліба. Ми збиралися підвищити вартість буханки хліба на 4—6 копійок. Якщо протягом десяти днів не дочекаємося обіцяного дешевшого борошна із Держрезерву, вийдемо на економічно обґрунтовані ціни, і ніхто нас не змусить повернутися до нинішніх.

Голова облдержадміністрації теж вважає, що економічні підстави для підняття цін у виробників хліба є. Підтверджують це й цифри. В області діє 10 хлібозаводів та 11 хлібопекарень споживчої кооперації. Вісім із цих підприємств — збиткові. Причин багато. В тому числі й те, що потужності підприємств галузі не використовуються й на чверть. Найвищий показник їх використання на хлібозаводі в Новограді-Волинському — трохи більш як 40 відсотків. Найнижчий у Малині — 6,4 відсотка. Не дивно, що й середня зарплата на Малинському підприємстві найменша — 574 гривні. Та й загалом по галузі в першому кварталі вона становила 860 гривень. Тож доводиться говорити і про плинність кадрів, і про їх дефіцит.

Чимало хліба завозять із інших регіонів, зокрема з Києва. От і в Коростенський район його привозили із столиці щодня по 10 тонн — продавали на 25 копійок дорожче. Єдиний податок для підприємця, який займається таким бізнесом, — 200 гривень на місяць. То нащо виробляти, коли вигідніше торгувати?

Ускладнює ситуацію те, що борошно з яких тільки регіонів не доводиться завозити: заклики запустити Черняхівський комбінат хлібопродуктів уже й самі пекарі вважають нереальними.

Нині найголовніше — створити запаси цьогорічного зерна для стабільної роботи надалі. Як сказав один із промовців, реально вплинути на цінову політику держава зможе тоді, коли виділить хлібозаводам дешеві кредити для цього. Бо «політичні» методи — тимчасові.

А якщо поглянемо на багатші країни, переконаємося, що ціна хліба там нікого не цікавить, хоч він і дорогий. Просто частка витрат на нього із сімейного бюджету незначна — в людей високі доходи. Та й споживається його небагато. Але перш ніж доживемо до цього, пройдемо ще не через одне підвищення. Адже, з другого боку, дешеві ціни на зерно боляче б’ють по селянах...

На знімку: в Новограді-Волинському Юрій Павленко (ліворуч) придбав дві буханки хліба — дорогого й дешевого: вирішив порівняти якість.

Фото автора.