У 2008-му на території Південноукраїнської АЕС буде введено в експлуатацію комплекс з переробки рідких радіоактивних відходів. Таким чином, поряд з одним доволі небезпечним об’єктом з’явиться ще один, про безпеку якого практично нічого невідомо. Кладовище радіоактивних відходів!

Новина, либонь, із розряду неприємно-несподіваних. І те, що таке сховище взагалі будується, і те, що запускають його вже в наступному році, і, головне, — введення об’єкта в експлуатацію, виявляється, не потребує ніякого узгодження з місцевими органами влади. Тобто громадян, а також обрані ними органи самоврядування ніхто не запитає, будувати чи ні. Бо їхня думка нікого не цікавить. Не зможуть вони, нетямущі, розібратися в тонкощах технологічних процесів на АЕС.

У відповідь на запит депутата облради Олексія Гаркуші заступник голови облдержадміністрації Сергій Ісаков підтверджує і наявність технічного проекту з переробки рідких радіоактивних відходів, і введення об’єкта в експлуатацію наступного року. Як випливає з інформації С. Ісакова, установку бітумування радіоактивних відходів було передбачено проектом другої черги будівництва АЕС. Але «у зв’язку з недоліками цього методу (Авт. — бітумування) вирішили будувати комплекс з переробки рідких відходів на базі установки глибокого випарювання і комплексу переробки твердих радіоактивних відходів...»

Нефахівцю досить складно розібратися у специфіці атомно-енергетичних термінів, тому постають питання. Відомо, що проект другої черги будівництва розроблявся майже 30 років тому. Тоді ж, напевно, було запропоновано установку бітумування. Згодом з’ясовується, що цей метод має низку недоліків. Хотілося б довідатися, хто і яким чином встановив, який з методів кращий. На слух обивателя «випарювання» звучить більш загрозливо. Так само як і інформація про те, що замість однієї установки бітумування буде дві інші.

Викликає інтерес і згадування про якусь німецьку фірму «NUKEM», що розробила проект з переробки твердих радіоактивних відходів. Проект розроблений ще 1996 року. Чи не занадто затрималися в часі? Один проект — 30-літньої давності, другий —десятилітньої. А як же щодо нових технологій?

В інформації облдержадміністрації також містяться запевнення в тому, що вищевказані комплекси призначені для переробки тільки відходів Південноукраїнської АЕС. Але і з цього приводу сумніви цілком природні. Бо чутки про поховання у нас радіоактивних відходів інших держав періодично циркулюють у суспільстві. Розвіювати їх не поспішають.

А чутки мають властивість накопичуватися, і, з одного боку, шкодити репутації підприємства, а з другого – змушують сумніватися, чи це чутки взагалі. Тим більше дивне мовчання про радіоактивне сховище у зв’язку з недавнім інформаційним бумом навколо Південноукраїнської АЕС. Чомусь у практично щоденних «Информационных вестниках АЭС» про споруджуваний об’єкт жодних згадувань.

Може, справді, як заявляє заступник головного інженера з ядерної і радіаційної безпеки АЕС Д. Соколов, «удосконалення технологічного процесу... не потребує узгодження з місцевими органами влади». Можливо, якби йшлося, приміром, про новий цех льодяників на кондитерській фабриці, а не про сховище радіаційних відходів на стратегічному об’єкті.