СІРЧАНОКИСЛОТНИЙ ШОК

Нині в місті П’ятихатки вже відцвіли каштани й залишилися хіба що враження, як від їхніх красивих «свічок» чудова світла центральна вулиця ставала ще світлішою. Червнева спека «паралізувала» травневий людський неспокій, що недавно межував із панічною лихоманкою. Після «залпу» несподіваних викидів шкідливих речовин на села району сірчанокислотним цехом Жовтоводського гідрометалургійного заводу, що належить державному урановому підприємству «Схід ГЗК», був несанкціонований «залп» інформаційний — у місцевих та центральних ЗМІ. «Висвітили» хто як зумів, хто що почув, поговорили, покричали, пожурилися, поспівчували... і проблему, а точніше біду для людей, заговорили. За кадром так і залишилося невідомо, що ж було насправді: вибух у цеху, технологічний викид, штатна ситуація чи смердіння міського сміттєсховища, яке фігурувало в репортажах, разом із «алергійним» цвітінням каштанів? У коридорах влади пішла головна «думка» — такий шум навколо «Схід ГЗК» був вигідний (?) комусь...

«ТУМАН» ЯРОМ

Відтворимо події й замислимося над ситуацією, що сталася того дня. Сигнал про зловісний «туман» прозвучав від депутата райради, фермера з Богдано-Надеждівки Віктора Крамаренка та депутата сільської ради Тетяни Крамарової, котрі десь близько сьомої ранку 11 травня підняли всіх на ноги в районі, а потім ця хвиля надзвичайної стурбованості пішла вгору.

Голові райдержадміністрації Олександру Жарову, що також мешкає в одному з сіл, з’єднатися з начальством МНС у області не вдалося. Не з’єднували, мовляв, у них є інформація про аварію. Панічні настрої в селах спонукали до екстреного формування районної надзвичайної комісії та бригади з місцевих фахівців медицини, представників МНС і влади, які негайно виїжджають на забруднені території, що розкинулися в низинах річки Жовтої поруч із містом уранопереробників Жовті Води. Весь цей час не вмовкав телефон у райдержадміністрації, куди зверталися стривожені люди по допомогу.

— Ми з прокурором району Святославом Шинком виїхали в Богдано-Надеждівську сільраду, бо знали, що п’ять її населених пунктів накрила сірчанокислотна хмара, —розповідає нам перший заступник голови райдержадміністрації і голова районної комісії з питань техногенно-економічної безпеки та надзвичайних ситуацій Віктор Цукор. — Там на власні очі побачили весь цей рукотворний «туман» не лише над Веселоіванівкою та Миролюбівкою. Уявляєте, було не тільки не видно труб сірчанокислотного цеху, а й сільських хат обабіч асфальтівки, тому, рухаючись по дорозі, водіям доводилося вмикати фари...

Віктор Васильович додає, що за ті кілька годин перебування в зоні лиха вони на собі відчули і сльозливість в очах, і деріння в горлі, і «горіння» обличчя та відкритих частин тіла, а пізніше протягом трьох діб тріщала голова. Коли зустрілися з сільським головою Миколою Омелянченком, то в нього голос сів так, що було ледве чути, що він казав.

Реагуючи на подію, місцева влада доручила відділу освіти призупинити заняття у школах, які потрапили в зону забруднення викидами парів сірчаної кислоти. Учнів терміново розвезли по домівках шкільними автобусами. Попередили населення у телефонному режимі, бо проводового радіо в районі немає десятки років, щоб позакривали вікна та кватирки у домівках, щоб забрали худобу з череди, що паслася на тирлищах, щоб самі люди не перебували на відкритому повітрі. Протокольно районна комісія винесла рішення про надання пасажирського транспорту в разі евакуації населення до табору відпочинку «Орлятко», що знаходиться в селі Саксагань. Область в цей час до надзвичайної ситуації не підключалася — все виконував район власними силами. Пізно ввечері долучилися дві бригади лікарів з токсикологом, окулістом із Дніпропетровська на чолі з заступником начальника облуправління охорони здоров’я Володимиром Грищенком. Він керував організаційними питаннями, а підлеглі вели прийом громадян, які зверталися по медичну допомогу.

Ольга Левковська, пенсіонерка з села Богдано-Надеждівки зі сльозами на очах розповідала нам:

— 11 числа відразу звернулася до нашого фельдшера, що робити? Очі печуть, в горлі не продихнеш і в голові паморочиться. Фельдшер поміряла тиск, що «скакнув» —170 на 95, хоч за останні років десять я не зверталася з тиском до лікарів, а потім висипало тіло. 11,12, 13, 14 травня їздила по медичну допомогу в районну лікарню, але мене не госпіталізували й діагнозу не ставили. Рекомендували полоскати горло харчовою содою, пити мінеральну воду, носити ватно-марлеві пов’язки.

Ольга Лукашівна обурена, що в записах історії хвороби зникло її звернення першого дня, а всі наступні — є. Вона була у старшого слідчого Жовтоводської міської прокуратури Ярослава Дорошевича, що веде слідство в порушеній кримінальній справі, дала пояснення, там перекопіювали її історію хвороби. Жінка знає, що це все в неї від сірчанокислотних викидів.

Любов Гаца, листоноша із села села Миролюбівки, доповнює картину:

— Їхала велосипедом з пресою та грошима близько обіду, так мене тричі кислотний «туман» накривав, було так погано. Раніше також викидали, і на 9 травня нас труїли викидами. Багатьом людям стало погано, бо загострилися болячки. У моєї доньки Ані пекло обличчя, висипало дитину. У нашому селі є приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, але ні лікаря, ні фельдшера на посадах немає років із 10, одна медсестричка. Ми зустрічалися з багатьма людьми, і всі вони були переконані, що є потерпілими від сірчанокислотної аварії, але щоразу переживають таке горе без підтримки держави.

ЧИНОВНИЦЬКИЙ «БЛУД»

Директор державного підприємства «Схід ГЗК» під час аварії та після неї перебував у ближньому зарубіжжі й не з’явився в Жовтих Водах. Головний інженер підприємства Петро Куча в розмові не лише з кореспондентом «Голосу України» подавав «оптимістичну» інформацію, мовляв, що то технологічний збій, а ніяка не аварія, що вибухів ні на сірчанокислотному, ні на гідрометалургійному підприємствах не було. Мало місце незначне відхилення в технологічному циклі, який могли ліквідувати без зупинки роботи сірчанокислотного цеху. За його словами, під тиском Жовтоводської міської санепідемстанції він таки тимчасово зупинив його, щоб припинити «шумиху». В. о. начальника головного управління генерал Віктор Бутківський через кілька днів доповідав на сесії облради, що жодної загрози населенню немає, що то штатна технологічна ситуація, яка перебуває під контролем, що не слід «роздувати» панічні настрої.

Тільки приїзд заступника міністра Мінпаливенерго України Юрія Недашківського та його перебування на аварійному підприємстві з членами комісії з питань техногенно-економічної безпеки та надзвичайних ситуацій, зустріч на бурхливій сходці з громадянами сіл дещо «приструнили» оптимізм чиновників. Це від нього ми дізналися, що до Києва повідомлення про аварію надійшло від керівництва «Схід ГЗК» 11 травня о 21 годині. Хтось «піклувався» про чистоту власного «мундира», а не вболівав за чистоту здоров’я десятків тисяч мешканців району. Тож не турбували міністерське начальство через таку «дрібницю», щоб приховати справжній стан скоєного зла.

Нам не дозволили побувати в сірчанокислотному цеху. Нині там все «засекречено». Григорій Тараненко, громадянин із села Миролюбівки, що десь за півтора кілометри від сірчанокислотного цеху, переконував нас, що йому достеменно відомо, що під загрозою звільнення у робітників цеху взяли підписку про нерозголошення аварійної ситуації. Перебуваючи коло цеху через тиждень після біди, ми стали свідками, як із повітряних трубопроводів, по яких подається сірчаний «концентрат» з цеху до гідрометалургійного заводу для вимивання урану з рудної маси, витікала зі «свистом» із проіржавілих труб та сама кислотна суміш. Деякі технологічні споруди сірчанокислотного цеху, виглядали купами брухту.

А між тим бригади медиків ще продовжували надавати допомогу постраждалим, заспокоюючи їх, мовляв, це прояв ваших хронічних захворювань, а не наслідок сірчанокислотних викидів. Любов Лобода, заступник головного лікаря райлікарні ділилася з нами думками, що регіон екологічно не дуже спокійний. Він систематично потерпає від кислотних дощів, після яких не лише огірки не родять, а й вся городина пропадає. Люди звикли до цього, якось адаптувалися, живуть і психоемоційний фон їхній дуже чутливий. Який саме радіаційний фон на П’ятихатщині, досі невідомо.

— Ми зараз не мовчимо, щоб при якихось подальших надзвичайних подіях не було страшнішої біди, ніж ця, й не говорили, а де ж були лікарі, де була влада району? — каже Любов Олексіївна.

Особисто вона працювала в зоні лиха три дні й знає правду не з чиїхось слів. Микола Шинкаренко, обласний токсиколог, що також навідувався сюди у короткотермінове відрядження, пропагував свою версію, що викиди не викликали отруєнь. Коли ми попросили першого заступника начальника облуправління охорони здоров’я Володимира Грищенка дати оцінку реальному стану захворювань у П’ятихатському районі, пов’язаних із забрудненням території шкідливими викидами, то він відмовився від спілкування, зіславшись на своє керівництво. Дивний медичний «діагноз» у віднайденні істини.

Сьогодні на терезах — доля понад сто тисяч людей, які живуть у місті і районі. Влада й громадяни району не можуть надалі миритися з тим, що їм не кажуть правди державні чиновники. Бо дезінформація ще сильніше збурює людей. Голова райдержадміністрації Олександр Жаров, який опинився в епіцентрі владних подій, був учасником засідання обласної комісії з питань техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій. Він розповів нам, як на запитання першого заступника голови облдержадміністрації Григорія Вербицького щодо кількості шкідливих речовин, які за нормативами має викидати в довкілля урановий комплекс «СхідГЗК», так ніхто не назвав величину допустимої концентрації. Аналогічне запитання ставив на нараді в сірчанокислотному Юрій Недашківський. Проте й там конкретика не зазвучала. Знайомлячись із цеховим «допотопним» устаткуванням, члени комісії дивувалися технічним станом такого грізного виробництва.

Через такі грубі порушення технологічного процесу міський головний санітарний лікар і призупинив роботу цеху, а прокурор міста порушив кримінальну справу. Після від’їзду заступника міністра півтора тижні аварійну ситуацію вивчала міжвідомча комісія на чолі з заступником директора департаменту ядерної енергетики та атомної промисловості Мінпаливенерго України Леонідом Громком.

Під час нашого спілкування Леонід Іванович підбив підсумки:

— Факт викиду в повітря шкідливих речовин на сірчанокислотному виробництві не викликає жодного сумніву, його встановлено, й фахівці вивчають кількісні та якісні характеристики від порушення норм технологічного регламенту, але вибухів насправді не було...

У висновках щодо аварії, одностайно підписаних членами міжвідомчої комісії, зазначених у акті, йдеться про те, що потенційно небезпечне сірчанокислотне виробництво ДП «Схід ГЗК» опинилося без належної уваги дирекції; що до міністерства було передано неправдиву інформацію з неадекватною оцінкою аварійної ситуації, яка створила соціальну напругу в регіоні; що порушення норм технологічного регламенту були не адекватно оцінені і обслуговуючим персоналом, і керівництвом; що понаднормативні викиди забруднюючих речовин 11 травня на 14 год. 10 хв. були значними. Сірчаного ангідриду — 2603 тонни при нормативі — 0,856, сірчаної кислоти — 0,239 тонни при нормативі — 0,078, а викиди СО2 перевищували допустиму концентрацію у п’ять разів. Зазначено й інші неприпустимі порушення в роботі сірчанокислотного цеху. Зокрема, те, що не всі фланцеві з’єднання трубопроводів мають захисні кожухи. Комісія запропонувала розглянути доцільність перебування на займаних посадах керівників підприємства «Схід ГЗК», гідрометалургійного заводу та сірчанокислотного цеху.

Таким виявився відомчий фінал шокуючої драматичної ситуації. Понад сто мешканців П’ятихатського району, які зверталися по допомогу до лікарів, ще не позбулися свого панічного страху. Жовтоводська міська прокуратура ще розслідує кримінальну справу, вживаючи заходів, щоб винні у скоєнні злочину були покарані згідно з чинним законодавством.

РАЙОННИЙ ВИМІР: НАС НЕ ЧУЮТЬ

У 20-х роках минулого сторіччя селище П’ятихатки підпорядковувалося Криворізькому округу. А урочище Жовті Води в долині річки Жовтої було ще невідомим поселенням. Пізніше, коли виникне аграрний П’ятихатський район, то він опиниться в географічному трикутнику між потужними індустріальними Криворізьким, Дніпродзержинським та Олександрійським басейнами. Якщо сюди додати ще й видобуток та переробку природних уранових руд на своїй території, то екологічна «картина» стає надто крихкою.

— Місто Жовті Води після війни створювалося радянськими ув’язненими, полоненими німцями як засекречений центр видобутку уранової руди під особистою орудою Лаврентія Берії, створювався в густо населеному краї, — розповідає нам голова райдержадміністрації Олександр Жаров. — Тоді ніхто дуже про людей не думав, а сьогодні — П’ятихатський район має екологічне навантаження, яке повинно б хвилювати державу, бо понад сто тисяч громадян проживає в зоні кар’єрів, хвостосховищ для видобутку та переробки уранової руди. Місто має свій статус, а район — ні...

Сесія Богдано-Надеждівської сільської ради оголосила свою територію зоною екологічного лиха. До таких кроків готуються й інші територіальні громади. Керівника району можна зрозуміти, адже наприкінці 2004 році в. о. прем’єр-міністра України Микола Азаров підписав постанову Кабміну за №1691 «Про затвердження державної програми сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини на 2006—2030 роки». В ній значиться й П’ятихатський район, якому з держбюджету тільки на 2006 рік передбачалося виділити майже 18 млн. грн., на 2007 — понад 16 млн. на активну роботу зі зменшення екологічного навантаження на територію району. «Схід ГЗК» розташований у місті Жовті Води, але всі його хвостосховища — на території Мар’янівської сільради, під умовно-секретними назвами — балка «Щ» та балка «Р». Ці накопичувачі відпрацьованих відходів під час переробки уранових руд зберігаються без дотримання відповідних елементарних технологій. Наприклад, улітку вони повинні заповнюватися водою, але її там не буває, що є неприпустимо. Правдою є й те, що від кислотних дощів у П’ятихатському районі не вирощують огірки та інші овочі, бо «роза вітрів» розкидає шкідливі речовини виробництва саме по його території та інших районах області.

— Ми й досі не отримали жодної копійки по державній програмі, — розповідає Олександр Миколайович. — Жовтим Водам капають мільйони, а П’ятихаткам — ні, бо не передбачили наші урядовці в державному бюджеті.

Громадська думка в районі стійка: на Печерських пагорбах місцеву владу не чують, як і непомітно рішучих намагань навести еколого-технологічний лад за сучасними стандартами на сірчанокислотному виробництві та на урановому підприємстві «Схід ГЗК». Можлив, хоч ця аварія таки чомусь навчить і змусить згадати про вкрай занехаяну п’ятихатську зону екологічного лиха.

П’ятихатський район

Дніпропетровської області.