Навіть у магазині найвіддаленішого українського хутора можна знайти речі з Китаю. Товари з позначкою Made іn Chіne (зроблено в Китаї) продаються, без перебільшення, у всіх куточках земної кулі. Секрет китайського економічного дива намагалася розгадати кореспондентка «Голосу України», подорожуючи однією з найбагатших провінцій Піднебесної — Чжецзян.
Товарообіг цього регіону з Україною 2006 року становив 1,285 мільярда доларів. До того ж експорт з Чжецзяну — 1,207 мільярда доларів, а імпорт з України — 77,75 мільйона доларів. Дисбаланс вражаючий. Ще прикріше від того, що ми купуємо в Китаї здебільшого одяг, взуття, вироби з пластмаси, а продаємо туди мідь, кольорові метали, хімічну сировину. Тобто купуємо товари, продаємо сировину.
Рецепти економічних див
Тим часом внутрішній споживчий ринок Китаю величезний і постійно зростає. За доступ до нього сьогодні активно змагаються європейські та американські компанії. Ще на початку 90-х більшість лідерів світової індустрії перенесли сюди своє виробництво. Причина — стабільна політична ситуація у КНР, сприятливі умови для інвесторів, дешева робоча сила. Сьогодні лише у столиці провінції Чжецзян місті Ханчжоу працює близько 500 іноземних компаній. З одного боку — це інвестори, які вклали гроші у китайську економіку, і досі сплачують податки. З другого — власники цих підприємств отримали і продовжують отримувати прибутки від роботи їхніх заводів у Піднебесній.
Як китайцям вдалося привернути до себе стільки іноземних компаній, розповів консультант з інвестицій зони економічного та технологічного розвитку Ханчжоу Джонатан Дженг: «На початку 90-х ми намагалися привабити іноземні компанії будь-якою ціною: перші два роки вони взагалі не сплачували податків, наступні три — лише 15 відсотків. Водночас китайські компанії платили аж 33 відсотки. Звичайно, це було несправедливо, але у такий спосіб нам вдалося привернути значну увагу іноземних інвесторів. Після вступу до СОТ та ухвалення нового законодавства рівень податків встановлено для всіх однаковий — 25 відсотків. Однак нас не лякає перспектива залишитися без інвесторів. Економіка КНР зростає так швидко, що її треба «уповільнити», щоб вона розвивалася гармонійно. Тому сьогодні, коли на нашому ринку працює стільки іноземних компаній, ми можемо вибирати кого пускати, а кого — ні. Приміром, якщо виробництво занадто енергоємне, або екологічно небезпечне, ми не допускаємо таких інвесторів».
Також, за словами Джонатана Дженга, якщо раніше інвестори були зацікавлені у Китаї, передусім, через дешеву робочу силу та низькі податки, то тепер найбільшим інтересом є внутрішній ринок Китаю. Отримати туди доступ дуже важко. Китайці вміють захищати свого товаровиробника. Приміром, якщо ви захочете купити автомобіль «Б’юїк» американського виробництва, то він обійдеться вдвічі дорожче, ніж такий самий «Б’юїк», тільки вироблений у Китаї. Щоправда, такий «подвійний» тариф стосується лише тих товарів, які продукуються одночасно і у Китаї, і за кордоном, аби місцевий споживач надавав перевагу китайському. Результат — навіть Євросоюз має від’ємне сальдо у торгівлі з КНР.
На власні очі ми побачили, як працюють два іноземні підприємства: «Staublі» та «Sіemens». Французько-італійсько-китайсько-швейцарська компанія «Staublі» виробляє верстати для ткацьких фабрик. Інвестувати 3,7 мільйона євро в будівництво заводу в Ханчжоу 1997 року ця міжнародна корпорація вирішила недарма. Провінція Чжецзян з давніх часів славилася виробництвом шовкових тканин. Сьогодні тут розташовано багато ткацьких фабрик, яким і постачають вироблене обладнання.
Як пояснив фінансовий директор підприємства Хуанг Чінг, здебільшого тут складають верстати з комплектуючих, які поставляють з інших заводів корпорації. Вироблена продукція орієнтована передусім на місцеві фабрики. Замовлень вистачає, тому що після вступу до СОТ китайські тканини отримали необмежений доступ на світовий ринок. Тож фабрикам знадобилося більше машин.
Інша світова компанія, яка працює в Ханчжоу з 1995 року, — «Sіemens». Німецькі бізнесмени у виробництво високовольтних трансформаторів вклали загалом 29 мільйонів доларів. Завод «Sіemens» у Ханчжоу є лише одним із 50 підприємств, що побудували німці у Піднебесній. На них працюють 21 тисяча робітників.
Однією з найбільших проблем сучасного виробництва, на думку генерального менеджера цього філіалу Лутца Крафта, є недотримання у Китаї авторських прав. Проте якщо раніше боротися з цим не було жодної можливості, то тепер суди часто ухвалюють рішення на користь постраждалої сторони. Так, лише 2006 року влада Ханчжоу конфіскувала та наклала штрафи на 2 мільйони юанів (близько 270 тисяч доларів) за виробництво одягу з логотипами «Nіke» та «Adіdas». У місті Ніньбо за підробки відомих світових брендів торік компанії-фальсифікатори розпрощалися з 1 мільйоном 630 тисячами юанів (близько 220 тисяч доларів). Цю проблему нині особливо гостро обговорюють у китайських владних колах.
Лу Гуанкіу: «Ми зробили цей світ з нічого»
Однак значному економічному розвитку Китай завдячує не іноземним інвесторам, і тим паче не виробникам підробок, а власним людям. Китайці зуміли підняти економіку завдяки своїм особливим якостям. Насамперед працелюбству та патріотизму. Працювати тут починають з 6-ї ранку і, здається, не припиняють до пізнього вечора. Пити спиртне не заведено взагалі. За два тижні я не побачила жодного китайця напідпитку. Над водою часто будують мостики без перил. Це промовисто свідчить про те, що тут ходять, не похитуючись. Відпустки теж поки що не популярні. Відпочивають лише протягом трьох «золотих тижнів»: китайського Нового року, Першого травня та першого тижня жовтня (День створення КНР). Виходить, сьогоднішній Китай — це близько 1,4 мільярда осіб, які постійно працюють!
Одним з людей, які уособлюють успіх Піднебесної в останні роки, можна назвати Лу Гуанкіу. Він народився у сім’ї фермера. За тодішніми китайськими законами це означало, що до кінця життя цей чоловік повинен працювати на землі. Але сільське господарство його не приваблювало. Маючи дев’ятнадцять років, він вирушив до міста і влаштувався ремонтувати велосипеди. Нині Лу Гуанкіу володіє компанією «Ванксянг Груп» і є одним з найбагатших людей Китаю.
Як йому вдалося досягти цього? Сам Лу Гуанкіу сказав: «Я мусив діяти, як дракон». Це означає сміливо, енергійно та швидко. Щоб знайти прибутковий бізнес, він змінював сфери діяльності шість разів, сім разів починав з нуля. Назву своєї теперішньої компанії змінював десять разів. Проте він вистояв, і тепер прибуток від продаж його компанії становить близько чотирьох мільярдів доларів (з яких закордонна торгівля — 935 мільйонів доларів), на його підприємстві працює 20 тисяч чоловік.
«Ванксянг Груп» спеціалізується на виробництві автозапчастин. Основна маса продукції йде на експорт. Загалом, орієнтуватися на іноземні ринки компанія почала давно, через те, що, за словами Лу Гуанкіу, економіка Китаю в 60—80-х роках була плановою і його продукція не вписувалася в її рамки. Тому доводилося шукати вихід на клієнтів з-за кордону. Коли Китай почав розвиватися за ринковою моделлю, продукція «Ванксянг Груп» вступила у боротьбу за внутрішній ринок. До того ж, судячи з прибутків компанії, які постійно зростають, вдало.
Міст, що потрапить до Книги рекордів Гіннесса
Особливу увагу китайці приділяють розвиткові транспортної сфери. Так, у КНР є три порти світового значення — Шанхайський, Гонконгський та у місті Ніньбо. Останній, де мені вдалося побувати, у світовому рейтингу портів посідає 13-те місце. Найкращих показників підприємство досягло протягом останніх п’яти років. Прибуток за минулий рік становив близько 3 мільярдів доларів. 2006 року цей порт прийняв 300 мільйонів тонн вантажів, що на 14,2 відсотка більше, ніж 2005-го. Для порівняння: 1978 року тут було відвантажено 2,7 мільйона тонн вантажів.
Особливість порту в тому, що він здатен приймати надважкі судна місткістю від 50 до 250 тисяч тонн. Приміром, його найближчий конкурент — порт Шанхаю — через невелику глибину прийняти такі вантажні судна не може. А через рік порт отримає ще одну неоціненну перевагу — міст через Ханчжоуську затоку буде завершено, і вантажі до Шанхаю доставлятимуть удвічі швидше. Цей міст ввійде в історію людства як найдовший у світі. Його довжина — 36 км. Дорога з Ніньбо до Шанхаю скоротиться на 120 км! Крім того, цей міст стане частиною швидкісної траси, що пролягає з крайньої півночі країни на південь. Конструкцію мосту розробили китайські архітектори.
До того ж до Книги рекордів Гіннесса може потрапити не лише довжина мосту, а й час, за який його було збудовано. Таку величезну споруду китайці звели лише за чотири роки. І це при тому, що течія в цьому місці дуже сильна, хвилі високі й двічі на рік трапляються тайфуни, на час яких усі роботи доводилося припиняти. Тож робота здійснювалася за складних природних умов. При цьому, як розповів заступник керівника проекту Ту Яо Хонг, жодних серйозних нещасних випадків на будівництві не сталося.
Над зведенням мосту працювали від двох до шести тисяч робітників. Будівництво коштувало 11,8 мільярда юанів. Більшість коштів (90 відсотків) вклали підприємці Ніньбо. Причому 70,62 відсотка акцій належать двом державним компаніям (NіngboCommunіcatіon Іnvestment Holdіng Company Ltd. — 45 відсотків, The Sіnosteel Corporatіon — 25,67 відсотка), решта — приватним. Проїзд для легкової автівки коштуватиме близько 10,5 долара. На мосту буде дозволено розвивати швидкість до 100 км за годину.
У тому, що міст справді безпечний, журналісти змогли переконатися, заїхавши на нього. Довжина споруди вражає. Це навіть мостом складно назвати. Це — дорога над морем.
Китайський Діснейленд
Проте особливу увагу уряд Китаю надає виробництву, пов’язаному з високими технологіями. Уже зараз у Ханчжоу працюють заводи компанії «Тошіба», які виробляють ноутбуки, що стовідсотково йдуть на експорт. А наш ринок вже давно заполонило аніме з Китаю. Ігри на мобільних та приставках, мультфільми, програми підтримки для комп’ютерів та мобільних телефонів — усе це «Made іn Chіne». Мені вдалося побувати в одному з найзнаменитіших китайських центрів сучасних технологій — Індустріальному парку цифрових розваг у Ханчжоу — де, власне, виробляють багато з того, у що ми часто граємо.
Центр об’єднує 42 компанії, які лише за минулий рік виробили продукції на 26 мільйонів доларів. А податків за це держава взяла лише 1,8 мільйона доларів. Українські бізнесмени можуть мріяти про такий бізнес-клімат. За словами заступника місцевого комітету Компартії Ші Гінгшенга, інвестиції у цей Центр становлять загалом 100 мільйонів доларів, які, без сумніву, окупляться. А нині вони працюють на китайську економіку.
Замість висновку
Попри значну увагу до інвесторів та власних бізнесменів, у Китаї не будують ані капіталістичного раю, ані комунізму в радянському розумінні. Вони прагнуть створити «Сяо кан». Дослівно з китайської це означає «дрібний достаток». Тобто тут будують суспільство середнього достатку. Звичайно, складнощі є. Але те, що всього за кілька десятиліть їм вдалося вивести країну з населенням 1 мільярд з розрухи та голоду і стати одним з лідерів світової економіки, свідчить, що вони знайшли свій шлях до «Сяо кану».
Ханчжоу—Київ.
Фото автора.
