Урок «Техно-НиколІ»,

Нещодавно в Росії видано книжку американського автора Донована Ріпкеми «Економіка історичної спадщини. Практичний посібник для керівників». Автор викладає спеціальний курс в Пенсільванському університеті. Він доводить, що збереження історичної спадщини —економічно вигідне. Перш за все користь у створенні нових робочих місць та наповненні бюджету від податків на доходи робітників та фірм, котрі займаються реставрацією, що сама по собі є дороговартісним виробництвом.

А далі введені в дію відроджені об’єкти тягнуть за собою створення потужної інфраструктури туризму. У Флориді в 2000 році було створено 123 тисячі робочих місць лише для реставрації історичної спадщини. А за п’ятирічний період розвиток цієї галузі привів до вливання в економіку штату додатково 560 мільйонів доларів. Зауважте, росіяни переклали і видали цю книгу через півроку після її появи в США.

А що ж ми? Начальник відділу планування і організації реставраційних робіт Міністерства регіонального розвитку й будівництва України Ольга Пламеницька наводить сумну статистику: за офіційними даними, в Україні сьогодні 60 відсотків пам’яток архітектури перебувають в незадовільному стані, 10 — в аварійному. Загалом Фонд цінних історичних будівель нараховує більш як 70 тисяч об’єктів, на державному обліку 16237 пам’яток, із них 3541 — національного значення. Подальша байдужість до цих цінностей призводить до дедалі прогресуючої руйнації. Вони гинуть на очах суспільства через неналежне водовідведення, пошкодження дахів, відсутність вимощення, техногенну діяльність. І не менш пекуча проблема — некваліфіковані ремонти.

В Україні з першого квітня цього року набула чинності Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи. В розвиток цього документа згадане міністерство розробило законопроект «Про збереження архітектурної та містобудівної спадщини». Три роки тому Верховна Рада України затвердила Загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004—2010 роки. Вперше вжито комплексний підхід до відродження пам’яток в таких історичних містах, як Львів, Одеса, Глухів, Батурин, Збараж, Кам’янець-Подільський. Лише в Кам’янець надійшло за два останні роки 11 мільйонів гривень. Та, як свідчать фахівці, хоч на державні кошти розгорнуто потужні роботи, все ж грошей замало. У 2007 році з державної скарбниці буде використано 125,5 мільйона гривень на відродження вітчизняних пам’яток, хоч у процесі підготовки бюджету замовлення по 230 об’єктах становило загальну суму 363,4 мільйона гривень. На думку Ольги Пламеницької та її колег, якби щорічно реставратори могли оперувати коштами в обсязі 400 мільйонів, то впродовж п’яти років удалося б мінімізувати відсоток поруйнованих цінних будівель.

Та навряд чи можна сподіватися, що сьогодні такі кошти в державі знайдуться...

Тож який вихід, і чи є він узагалі?! Видається знаковим те, що його знайдено саме в Кам’янці-Подільському, третьому в нашій державі місті за кількістю пам’яток архітектури та містобудування. Тут щойно завершено реставрацію Лянцкорунської вежі Cтарого замку за допомогою недержавної інвестиції. Меценатом виступила європейська корпорація «Техно-Николь».

Саме виробництво сучасних покрівельних та ізоляційних матеріалів розташовано на Дніпропетровщині, в Дніпродзержинську. Цю продукцію ось уже 11 років успішно використовують в різних куточках України та за кордоном, скажімо, широко застосували під час реконструкції столичного майдану Незалежності. Успішний розвиток «Техно-НиколІ» дав можливість для благодійництва в соціальній сфері. Вперше побачивши Старий замок у Кам’янці-Подільському, генеральний директор фірми Олег Ходаковський щиро перейнявся проблемою реставрації і вирішив допомогти, адже, на його думку, таке благодійництво корисне не для кількох конкретних людей, а для цілих поколінь.

Ясно, що відмінну сучасну покрівлю, яку виробляє підприємство, ніхто не дозволив би тут використати. Тобто реклами «Техно-Николь» на Заході України у такий спосіб не шукала. І все ж пан Олег прийняв виклик історії, бо перш за все вважає себе українцем. А соціальній сфері не зрадив, бо якщо відреставрована пам’ятка приноситиме в бюджет міста кошти від зростання кількості туристів, у громади буде більше можливостей вирішити й соціальні проблеми. Звичайно, відродженням лише однієї цінної будівлі не вилікуєш задавнену хворобу безгосподарного ставлення до історичних цінностей, але Олег Ходаковський вірить що цей перший проект стане гарним прикладом для всього українського бізнесу.

Вежа Лянцкорунська тепер «одягнута» в належне гонтове покриття, якого вкрай потребувала, інакше зазнала б незворотної руйнації. Гонт виготовлено та покладено за всіма вимогами, свідчить директор міської служби єдиного замовника Борис Кириченко. 18-метрова «шапка» з двохцентнерним мідним флюгером на верхівці над Лянцкорунською вежею закріплена спеціальними скобами та болтами, щоб, бува, не скинув вітер. Для виконання робіт запросили фахівців із Закарпаття, де на гонті розуміються. Трьохшарова, як риб’яча луска, дахівка є водонепроникною, на вологій погоді вона розбухає і «працює» як водяний замок, коли висихає — створює ефект вентиляції. Під гонтом взимку тепло, в спеку — прохолодно. А термін служби подібного даху, просоченого спеціальними розчинами, в тому числі й протипожежними, щонайменше 50 років. У даному випадку фахівці запевняють, що покриття вежі може прослужити понад століття. Тож працівникам історичного музею-заповідника можна упевнено розташовувати тут експозиції, які щорічно мають шанс побачити триста тисяч туристів, котрі прибувають до міста.

«Техно-Николь» вклала в проект 150 тисяч гривень і готова й надалі співпрацювати з міською громадою в цьому напрямі. Адже, як каже міський голова Олександр Мазурчак, треба в сотню разів більше, бо в третьому за кількістю історичних пам’яток українському місті є ще багато об’єктів, держава сама не впорається.

Широка увага до цієї події преси та громадськості свідчить про актуальність уроку «Техно-НиколІ». Її акція має «заразити» український бізнес, котрий повинен засвоїти принципи соціальної відповідальності не лише перед власними робітниками, а й у патріотичному підході до того, що є особливими цінностями України в цілому, на Сході чи Заході, Півдні чи Півночі, в столиці чи на околицях.

Фото автора.