Вийшов у світ червневий номер журналу
«Віче»Усі люблять собак. Вічани скористалися цим і видали новий номер журналу із псом на обкладинці. Безпрограшний варіант. У кадрі: пещена німецька вівчарка з червоним язиком, міцний чоловік середньостатистичної зовнішності, мармурові сходи, застелені бузковою доріжкою, і колони в стилі
«сталінський ампір». Так, це вони, рідні кулуари Верховної Ради. Приємно. Але до чого тут волохата морда і роззявлений писок? Незвично. Інтрига.Одразу заспокою: жодної містики. Ніхто із завсідників будинку під куполом не обернувся вовкулаком. І в кадрі не зображено, як бідака ведуть на медекспертизу. Все набагато прозаїчніше. Щоправда, з сюрреалістичним відтінком. Хто забув, нагадаю.
30 травня пильний чоловік зателефонував куди треба й повідомив, що храм народовладдя заміновано. З’ясувалося, жарт. Але фотокор
«Віча» Микола Білокопитов устиг піймати в об’єктив цю кумедію. А може, й не кумедію? Кажуть, усе набагато серйозніше. Того дня в парламент мав завітати якийсь чоловік, якого не всі хотіли бачити. Тож декого, цілком можливо, собачий язик до цугундера доведе. А втім, у попередньому реченні слово «можливо» на своєму місці.Україна — країна можливостей. У нас багато речей можливі. До того ж таких, за які в інших країнах точно приходить цугундер. Розгорнімо
«Віче». У ньому згадується про приліт (чи все ж наліт?) «Беркута» в ГПУ. Прохання не пов’язувати цю абревіатуру із відомством достопам’ятного Лаврентія Павловича. Мова про Генеральну прокуратуру України. Але Берія згаданий не всує. Рейвах у прокураторі він оцінив би гідно.І як після цього з дуже серйозним обличчям міркувати про верховенство закону, про владну вертикаль і все таке інше, що передбачено статтями, артикулами та здоровим глуздом? Певно, недарма в журналі з’явилася і стаття
«Історичні витоки правового нігілізму». Можливо, розгадка політичних фантасмагорій у тексті «Депутат депутатові не товариш?». Автор пише, що колегіальність ухвалення рішень — це найкоротший шлях до безвідповідальності. Чуття ліктя натирає мозоль на совісті та мозкові. Чи не звідси політичне інтриганство всіх наших комітетів, фракцій і партій? Для прикладу подивімося на матеріал, присвячений розміщенню в Європі американських систем ПРО. Маємо ретельні міркування народних депутатів із різних фракцій. І суперечливе колективне рішення Верховної Ради з цього приводу, яке мають обстоювати всі владні інститути.Але в журналі можна знайти не тільки певні підстави для мігрені. Світлий і розмірений, наче плин подільських річок, текст Миколи Славинського про Кам’янець-Подільський. У цьому місті на Смотричі зійшлися дві України-Руси, які пасують одна до одної, як половинки розламаного яблука. Це пишна й гонорова шляхетська Русь. Це свободолюбна до навіженості Русь козаків і опришків. Не треба забувати, що Вишневецькі й Потоцькі, Чорторийські й Острозькі — такі само українці, як і Хмельницькі та Дорошенки. Пишатися історією — означає робити конструктивні висновки, прочитавши кожну її сторінку.
Історія пишеться і нині. Сьогодення теж стане минулим. Не утруднюймо життя майбутніх читачів, які міркуватимуть над цим днем в історії.
