Безсмертна ідея про адміністративно-територіальну реформу сьогодні, схоже, відійшла на задвірки. Тому варто про неї поговорити. Тим паче слушна нагода — мій співрозмовник пережив не одне «розкроювання» країни. До того ж активно в ньому брав участь.

Анатолій Загній, сільський голова Михайлівки (на знімку), не став згадувати хрущовські експерименти, а повернув мене в 1994-й. Тоді Михайлівка належала до Бабайківської сільради, що за 15 кілометрів. Загній загорівся створити її в рідному селі. Непроста справа, виявилося, змінити кордони в окрузі — не один місяць знадобилося для оформлення документів, поїздок-походів інстанціями. У 1994-му домігся-таки свого — в доморослу сільраду, крім Михайлівки, увійшли ще три сусідні села. Вдячні й задоволені земляки, зрозуміло, обрали Загнія головою. З часом на центральній садибі з’явився фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок культури і дитсадок обновили, восьмирічна школа стала середньою, дороги впорядкували.

— І що тепер — все це поламати? — спересердя запитує сільський голова з 13-річним стажем. — Наші перспективи за задумом чергових укрупнювачів — бути під Царичанкою чи Магдалинівкою, що за 30 кілометрів.

Трохи полагіднішавши, Анатолій Васильович з посмішкою додає: «Я односільчанам завжди кажу: за мною в чергу не ставайте — товар закінчиться на мені. Я був останнім парторгом, потім головою колгоспу, а тепер можу стати першим і останнім головою».

Звичайно, Михайлівка вже не та. З трьох сотень працюючих у 90-х сьогодні трудяться в двох приватних господарствах півсотні. Дитсадка немає — за два роки населення поповнилося аж однією дитиною. Але це не означає, що ситуація не зміниться. Молодь постарається, народить діток — відкриють дитсадок при школі. Її, до слова, на дев’ятирічку переводити не збираються.

Ремонт другого поверху БК, ФАП планують. Після зустрічі громади з головою райдержадміністрації дороги залатали. У першому кварталі поповнили бюджет на 105,8 відсотка, машину (вперше!) купили сільраді, караоке для дискотеки. У прямому розумінні слова земля годує — її орендують господарства Шеремета і Ткача, які не тільки справно платять за годувальницю, а й істотно допомагають. То пальне придбають, то ветеранам підсоблять, то...

От якби ще й підприємство «Полтавагазпром», мріють селяни, на буксир узяло. А то ж користуються дев’ять років безплатно майже двома гектарами, а хоч би для сміху чим-небудь громаді допомогли. Чи школі, чи ФАПу, чи клубу з бібліотекою. Сільський голова не раз просив, а якось поїхав навіть до Полтави на уклін. Але його далі прохідної не пустили, начальник не вийшов... Сказано — монополіст, що з нього, бідного, візьмеш...

А дружба з газовиками ой як здалася б. Будинок культури не опалюється енний сезон. А газ-то є!

Що ще тривожить голову сьогодні? Річка Оріль, одна з найчистіших не лише в країні. Була. Як побудували канал, змінили русло, так біди й почалися. Щорічно, стверджує Загній, півгектара землі змивається в річку, у воді раки не водяться...

— Просимо Міністерство з питань надзвичайних ситуацій знайти розв’язання проблеми, а воно, мабуть, у тому, щоб повернути річку в рідні береги, — припускає сільський голова. — Чи відгукнеться МНС?

Сподіватимемося, там не повторять стиль спілкування полтавських газпромівців...

Царичанський район

Дніпропетровської області.

Фото автора.