Треба було замінити сушилки для рушників. Зателефонувала до ЖЕКу. Майстер відповіла, що два сантехніки зайняті, а ще один... п’яний і надовго: запій лише розпочався. Втім, співчутливо порадила вона, зверніться до когось з них особисто, може, домовитеся...
Мешкаю у відомчому будинку, тож наш ЖЕК ніяких інших сантехніків до підвалів будинку не допускає. Довелося
«домовлятися». Щоправда, сантехнік прийшов не в суботу, як обіцяв, а в понеділок, та ще й з великим запізненням. За дві з половиною години роботи заплатила цьому фахівцю 400 грн. — така такса, сказав він. Як для нормальної людини, то ситуація цілком дика. Але хіба не натрапляємо на таке щодня, щогодини?Недавно отримала лист від нашої читачки, вчительки із Запоріжжя Нінель Покотило.
«Шановна пані Писанська, — пише вона, — не розмінюйтесь на побутові теми, адже ми ніколи не позбудемося обважування на ринках і в магазинах, безсовісного здирства там, де начебто клієнта мали б усіляко ублажати. Ви пишете правильно. Але чи варто витрачати на це зусилля? А от ваші коментарі до політичних подій, рішення, ухвалені нашою владою, для мене, і я переконана, також для багатьох читачів, не лише одне з достовірних джерел інформації. Рубрика «Тема» допомагає нам збагнути, що насправді відбувається на горішніх щаблях влади. Ви пишете так, як думаю я та багато інших людей. Але ми не маємо змоги ці думки висловити. Тому вважаємо вас нашим голосом. Будьте ним!»Тож: чи поєднуються мої приватні стосунки з сантехніком ЖЕКу, черги до інспекторів у районних відділеннях пенсійного забезпечення, безсовісне хабарництво на всіх рівнях державної влади (перелік того, що псує нам життя, можна продовжувати до безкінечності) з подіями, котрі відбуваються у сфері політичній? А точніше, чи бачать цей зв’язок громадяни України? Мабуть, що ні, бо навіть інтелігентна пані Покотило, з котрою я спілкувалася телефоном, як, до речі, й багато інших наших читачів, вважає, що ці проблеми можна залишити
«на потім». Тільки ж живемо ми зараз, щодня...Мабуть, коли б я звинуватила міністра нашого комунального відомства в тому, що в ньому працюють тисячі таких здирників, як
«мій» сантехнік, то він вочевидь дуже здивувався б, мовляв, до кожного не приставиш міліціонера. Тож винен усе-таки стрілочник, чи то пак — сантехнік? Якщо так, то навіщо нам міністри, за керівництва яких плодяться такі «сантехніки»?Тим часом політичні
«баталії» тривають: чи видали народним депутатам трудові книжки, чи правильно вони написали заяви про складення депутатських повноважень, чи всі це зробили, хто обіцяв, а якщо ні, то чому? Партійні лідери заполонили такими дискусіями радіо- й телеефір — начебто це і є наші найважливіші життєві потреби. Ще деякі з них цілком серйозно підраховують, скільки відсотків голосів кому дістанеться у разі перемоги на виборах, і, відповідно, вже навіть ділять владний пиріг. А дехто обіцяє безкінечні суди у разі, коли перемога на виборах дістанеться не йому. І роблять це цілком щиро, відвойовуючи для себе якомога більше життєвого простору. Але який стосунок маємо ми в нашому повсякчасному житті до їхніх клопотів?
