Уже кілька років користуюся кавовим сервізом, який подарували мені друзі-березнівчани на день народження. Щоразу милуюся ним — робота ж ручна, копітка. І ось нарешті на фольклорно-етнографічному святі «Музейні гостини», яке відбулось у Рівному, познайомилася з автором цієї ексклюзивної роботи — гончарем Віктором Андрощуком з міста Березне.

Він якраз демонстрував гурту цікавих рівнян свою майстерність біля гончарного круга. Навіть дітям давав можливість відчути себе творцями простеньких глиняних речей. Тим часом його дружина Олена демонструвала гостям свята уже готові вироби. Чимало людей хотіло придбати і собі щось на пам’ять: кухоль, турку для кави, підсвічник, горщик...

— А це для чого? — цікавиться хлопчик, показуючи на два з’єднані глиняні горщики.

— Колись у таких спарених горщиках, яких у народі називають «близнюками», носили гарячі страви женцям, косарям. А отвори заліплювали тістом, щоб і температура трималась, і страва не розлилася, —пояснив підлітку керівник «Рівнеоблводоканалу» Володимир Хомко, який теж у вихідні на обминув виставку чорнодимної кераміки Віктора Андрощука.

Тим часом, у невеличких перервах дружина майстра Олена — технолог швейної фабрики за посадою і помічниця свого чоловіка за сумісництвом (жартує), розповідає про захоплення Віктора, яке тепер уже стало і справою його життя:

— Чорнодимною керамікою чоловік займається п’ятнадцять років. На Львівщині жив народний майстер Мар’ян Бокусевич, на жаль, нині вже покійний. Свого часу він приїхав до нас у Березне на відкриття фірми з гончарства. Старий майстер показав, як виготовляє глиняні вироби. Віктор спостерігав за цим — йому сподобалося. А щоб вивчити гончарну справу глибше, до тонкощів, поїхав до майстра на Львівщину. Дідусь жив у селі в горах, зручностей — жодних, умови спартанські: Віктор три місяці спав на дерев’яній лаві, харчувався простою селянською їжею — молоком, хлібом, салом. Але таки не відступився — багато перейняв від старенького, у якого, звичайно ж, були свої маленькі таємниці, котрі він не завжди охоче відкривав. Тож Віктор сам методом спроб і помилок осилив це ремесло. І вже тепер має свої невеличкі секрети.

— Повернувшися додому, Віктор переобладнав хлів під майстерню, — продовжує Олена Андрощук. — Побудував піч, поставив гончарний круг і почав гончарювати. Спочатку не все виходило, але поступово прийшов досвід.

— А де бере глину? — цікавлюсь.

— У Закарпатті.

Згодом Віктор Андрощук став визнаним майстром чорнодимної кераміки. Його роботи виставлені у престижних магазинах-салонах, до нього звертаються з ексклюзивними замовленнями. Так, він виготовляв сувенірні кухлі з рельєфом місцевого замку для Кам’янця-Подільського. Вийшло дуже гарно. Ексклюзивні вироби березнівського гончара є навіть у Франції.

— Я так зрозуміла, що ваш чоловік виготовляє старовинний ужитковий посуд і навіть сучасні речі. А чи ваша сім’я користується його виробами у побуті? — цікавлюсь у Олени.

— Віктор зробив горщики, в яких його мама (визнаний у Березному кухар-фахівець. — Авт.) готує страви, — розповідає жінка. — Вони набагато смачніші, ніж ті, що готуємо у звичайних каструлях. Вікторові горщики годяться і для звичайної, і для мікрохвильової печі. До того ж хімічний склад натурального продукту в такому посуді не змінюється. Нарешті відійшов від гончарного круга, долучається до розмови і сам Віктор Андрощук:

— У глині немає жодних хімічних штучних добавок. Змішується пісна і жирна глина. А блиск, який ви бачите на виробах, досягається завдяки поліруванню їх камінчиками. Це дуже трудомістка робота. Скажімо, якщо на виготовлення виробу мені вистачає до десяти хвилин, то для полірування потрібна година. Виріб випалюється без доступу кисню — це процеси відновлення. У глині є природні мінерали заліза, вони під час відновлення — десь при температурі 600 градусів — починають окислюватися. А коли зменшується доступ кисню, відбувається процес ферментації — глина сама по собі при цьому змінює колір на чорний. Отож у виробах немає жодних фарбників. Абсолютно екологічно чистий посуд.

— Чи тягнуться ваші діти до гончарства? — запитую майстра.

— Доньці п’ятнадцять років, у неї інші захоплення. А ось дванадцятирічний син Роман інколи намагається щось виготовити з глини. У такому віці він дуже непосидючий, а тут потрібне терпіння, — каже Віктор.

— Але я вважаю: якщо працю любиш — терпіння не треба, а якщо не любиш — потрібне терпіння, щоб її робити. Можливо, з часом Роман теж долучиться до гончарства. Але до цього він повинен прийти сам.

Рівне.

На знімку:  дружина Віктора Олена тим часом демонструє і продає його вироби — чорнодимну кераміку.

Фото Миколи ФОМЕНКА.