Унепокорений Шаталов

Це було в далекі радянські часи. Москвичі мені розповідали: коли Віктор Шаталов (на знімку) виступав у телецентрі «Останкіно», вулиці столиці ставали безлюдними.

А нещодавно президент АПН України Василь Кремень про Вчителя сказав: «Це особливий тип педагога. Він був серед тих, хто розбудив педагогічно безграмотне суспільство, закликав любити дітей».

«Вчителям слід ламати сотні стереотипів, щоб не випускати в життя закомплексованих, неповноцінних дітей. Працюємо в складні часи, і саме тому педагогіка має бути ніжною», — це вже слова Віктора Федоровича Шаталова.

Безумовно, серед сучасних освітян він стоїть у першій елітній шерензі. А чи знаєте, що його опорні сигнали — височінь у світовій педагогіці й методиці одночасно — визнавали скрізь, окрім України? Не встигав Шаталов запропонувати щось нове, а вже опозиція кричала: «Це що — всі мають переходити на ієрогліфи? (опорні сигнали. — Авт.). Або: «Якщо не ставити двійок, то як же утримувати дисципліну?». Та він своє: «Невже авторитарність — це наш учительський ген, тип, фатальна приреченість?».

У кінці 2006-го на розширеному «круглому столі» виступаючі вчителі й поважні вчені називали Шаталова великим дитиноцентристом, національним багатством країни. Запитували також, чи є захищені дисертації по творчості Шаталова і чому він сам навіть не кандидат наук? Чому радіо й телебачення не пропагують його методику?

Як потрапити в некомфортне середовище

Це зовсім нескладно, якщо ти наважишся сказати «ні» загальноприйнятому. Сотні років з часів Яна Коменського урок лишався незмінним — опитування, оцінка, новий матеріал, повторення. Віктор Федорович зламав стереотип. Він об’єднав усі компоненти так, що учні й не помітили. Навчання йшло блоками, учитель принципово відмовився від подрібнення матеріалу, подачі «краплями». Опорні сигнали допомагали учням одразу зануритись у велику тему.

— У кінці 50-х я працював у школі робітничої молоді, — згадує Віктор Федорович. — Щоб якось полегшити їхнє життя (вдень робота, ввечері навчання), я й розпочав пошук. Подавати матеріал великими блоками мене наштовхнули роботи вітчизняних психологів з неординарною точкою зору. Вони доводили: ознайомлювати учнів з матеріалом від простого до складного «крапельками» — легкість ілюзорна. Треба навпаки. Слово «сигнали» запозичив у академіка Івана Павлова. Ну а всю систему навчання в 60-х вибудував сам. 40 років експерименту підтвердили її перевагу. Саме тоді прийняли закон про обов’язкову середню освіту. Навчати доводилося і тих, хто хоче вчитись, і тих, хто ні.

Сьогодні важко уявити, що закони й правила складання опорних сигналів, розроблені Шаталовим, раніше були невідомі школі. Ця система подобається учням, які вчаться підкоряти висоти за короткий час. А міцність знань — надзвичайна. Трирічний курс математики й фізики Шаталов вивчав зі своїми восьмикласниками в Донецькій СШ № 5, а потім і в СШ № 13 спершу за два роки, потім — за один.

— А на що витрачали вивільнений час?

— У нас щодня були уроки фізкультури. Діти не хворіли.

— Свого часу ви мріяли про авторську школу...

— Там працювали б мої послідовники — фахівці різних дисциплін. За рахунок вивільненого часу ми б увели конче потрібні в дорослому житті людини такі предмети, як риторика, сценічна майстерність, фехтування, танці, хоровий спів від 1-го до випускного класу, краєзнавство. І щодня уроки фізкультури. Але так не сталося. Я багато років керував Донецькою науковою лабораторією інтенсивних методів навчання Академії педагогічних наук СРСР. Коли розпався Союз, перестала існувати й лабораторія. Однак мої колеги, спеціалісти інших дисциплін, встигли зробити чимало. Ми, фізики, математики, довели, що практично всі предмети можна «перевести» на опорні сигнали. Граматичні правила і навіть винятки «просилися», щоб їх закодували в опорні сигнали, що й зробили вчителі української та російської мови. Те саме з біології, хімії, історії, географії — інші вчителі.

— Вікторе Федоровичу, ті, хто відпрацював у школі 25 років, побувавши на ваших курсах на початку 90-х, зізнавалися: їм складно переходити на кардинально нову методику.

— І з цим треба рахуватися, бо ламати себе, відмовившись від традиційного, в 50 років нелегко. Але той, хто відчув перевагу роботи з опорними сигналами, не захоче вже працювати по-іншому.

Сьогодні, гадаю, немає вчителів, які не використовували б моєї методики. Та щоб створити школу, в якій всі працювали б на один результат, —потрібне рішення міністерства.

— А як складалася доля ваших учнів?

— Вони всі як один вступали до університетів, інститутів, військових училищ. Серед моїх послідовників — 12 докторів, 62 — кандидати наук.

Опорні сигнали. Опорні конспекти

Повторимось і ще раз підкреслимо, що унікальним відкриттям Шаталова в педагогіці стали опорні сигнали (експериментував у рамках державних навчальних програм). Що ж то за знахідки? Це образний, трохи незвичний короткий конспект до кожного уроку із символами, знаками, ключовими словами, цифрами, що дає змогу вивчати тему цілісно, до того ж зі значним випередженням.

Це знімає напруженість. Не всі ж задумуються, що, приміром, червона позначка — небезпека, зелена —життя. Дорожні знаки, які зберігають нам життя, —опорні сигнали. Термометр, що вимірює температуру тіла, рябіє опорними сигналами. А бензоколонки зі своїми відмітками?

— Але тут треба сказати, — зазначає Віктор Федорович, — що в опорних сигналах і в опорних конспектах багато спільного, але є й різниця. Якщо в записах ми все розуміємо, це свідчить про те, що перед нами опорний конспект (він більший і за змістом). В опорних конспектах містяться окремі одиниці інформації, зв’язки між ними. В опорних сигналах це зроблено з допомогою графіки і кольору. Червоним фарбується найбільш значуще. Із словесної форми викидається все зайве. Лишаються найістотніші слова або малюнки, які самі за себе говорять.

Сьогодні Віктор Федорович, як і кілька років тому, стверджує: «Моя методика навчання учнів, студентів не менш гуманна, ніж школа Монтессорі, яка існує більш як 100 років. Для неї спеціально готують учителів з різних країн світу. У нас на курсах у Донецьку в 80-х було поставлено навчання не гірше, ніж у Прістоні (США). Але ми такі вже є. Погоджуємося з думкою: «Немає пророка у своїй Вітчизні». А проте Україна дала світові найбільше видатних педагогів-гуманістів. І пошук триває. От тільки б цих людей розуміли».

До студентів звертається як до колег. Культивує кращі якості в них, наводячи яскраві приклади. Застерігає: «Не заздріть у майбутньому колегам, не займайтеся пліткарством, не мстіть і не висміюйте нікого. Тільки м’який гумор. Спопеляючий сарказм — то мова злих людей. Любіть тих, хто поруч, навіть коли вам здається, що вони гірші за вас. Вони не гірші. Вони інші, як казав Януш Корчак».

...Розповідь про видатного педагога закінчую словами світлої пам’яті Валентина Шеймана, фізика однієї з Краматорських шкіл: «Новаторство Шаталова виросло з нелюбові до канонів. Він відкидав їх один за одним. З маси ідей відбирав найфантастичнішу, бачив її в перспективі. Тому досвід Шаталова витримав іспит на методологічну зрілість і довготривалість. Але ми, послідовники і друзі, думаю, теж дещо внесли в його скарбницю».

Довідка «Голосу України»:

Він легкий на підйом. Його не так просто застати вдома, в Донецьку. «Останніми роками працюю на російську освіту — Москва, Санкт-Петербург, Далекий Схід, Татарстан... Невже я не потрібен Україні?»...

Удостоєний багатьох нагород світу. Вражають написи в дипломах, грамотах цих країн: «Великому учителю-гуманісту XXІ століття»; «За примноження добра на Землі»; «За нову гуманну педагогічну культуру».

Із загальноприйнятим у нього завжди були негаразди. Ерудований, насмішкуватий, не вміє гнути спину. Непоступливий і жорсткий, коли йому щось заважає. Ні, не йому, а дітям, яким віддав своє життя. В його практиці було багато чого не те що вперше, а часто й не схоже ні на що інше. Ішов на ризик і вигравав, бо творив нову, гуманну педагогічну культуру. І хоча його основна знахідка — опорні сигнали — успішно крокують планетою з початку 80-х, в Україні він сприймався неоднозначно, щоб не сказати вороже («Хвалько», «Вискочка»). Розумного пояснення цьому немає. Можливо, суспільство тоді ще не готове було сприймати його. Точніше, не готовим був педагогічний український олімп, керований партійними функціонерами.

Хвалити Богові, нарешті, відбулася зустріч видатного педагога з широкою українською громадськістю. Йому на Батьківщині говорять слова, яких він не чув десятиліття.

Доземний уклін вам, великий Майстре!

З роси і води!

Київ—Донецьк—Київ.