45-річний киянин Олександр Лащ здає кров з 1992 року. В міському центрі крові його цінують і бережуть. Каже, що донором став з гуманних міркувань — хотів допомогти людям. Потім утягнувся. Мовляв, донорство спричиняє певне звикання. Утім, часто це робити теж не можна. Заборонено забір крові раніш ніж через 60 днів після останньої здачі. Завідувачка відділення комплектування донорських кадрів Київського центру крові Світлана Утвенко вважає: кожній людині, крім як побудувати будинок, посадити дерево і виростити сина, для повноцінного життя не завадило б здати кров. Це справа благородна.
Через відділення Світлани Утвенко ідуть великодушні люди. Тут донорські кадри проходять детальне обстеження, в них беруть аналіз крові на ВІЛ-інфекцію, гепатит і т. д., проводять співбесіди, заповнюють спеціальні анкети і навіть перевіряють по комп’ютерній базі даних, щоб не була прихована інформація, яка може нашкодити людям.
До кабінету заходить медсестра. Запитує пошепки Валентину Анатоліївну:
— А що, і його по комп’ютеру пробивати?
— Що за питання? — обурюється відповідальна за донорські кадри. — Він для мене не політик Кличко, а донор.
Цього дня до центру крові звернути увагу громадськості на нестачу донорів прийшов Віталій Кличко з командою свого блоку депутатів Київради. Звернув, але погоди не зробив.
Операційна центру розрахована на прийом 150 донорів на день. А приходять 30—40 осіб. Світлана Утвенко вважає, що нині немає достатньої агітації і пропаганди благородної справи донорства. Щоправда, після того як підняли розцінки за літр зданої крові до 160 грн. (оптимальна доза здачі — 450 мл), донорів побільшало. В авангарді — студенти. Тут їх годують сніданками — солодким чаєм з печивом і видають 13 гривень на обід. А ще донору належить два вихідних. От, мабуть, і весь стимул. Тому важко не погодитися з лікарями і донорами, що ділитися своєю кров’ю з тими, хто її потребує, — справа благородна, навіть благодійна.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ (з архіву
«Голосу України»).
