Луганська писанкарка Тетяна Коновал зображує не просто орнамент, а тривимірний малюнок. Цю техніку художниця шукала кілька років

Успіхом свого художнього промислу вона завдячує чоловікові й... телевізору

З Віктором Таня навчалася в художньому училищі. Покохали одне одного, одружилися. Як це буває, узи родини зміцнювали загальні професія, захоплення. На той час, наприклад, молоде подружжя захоплювалося лозоплетінням, виготовленням керамічного посуду. Одного разу перед Великоднем Віктор запропонував розписати яйця. Для Тетяни, котра народилася і виросла на Донбасі, це заняття було зовсім новим. У східній частині України цей вид народного промислу не розвинений і не популярний такою мірою, як на батьківщині писанкарства, скажімо, на Гуцульщині чи Буковині. А Віктор саме був гуцулом. Ще в п’ятдесятих роках минулого століття його батьки приїхали із Західної України на Донбас працювати на шахтах, так тут і залишилися. Техніку розпису крашанок Віктор не пам’ятав, але десь на генетичному рівні в пам’яті все-таки щось залишилося. Ті, перші, можливо, не зовсім вдалі крашанки і започаткували велике захоплення, що переросло в промисел.

— У цей період я перебувала в декретній відпустці, —розповідає Тетяна. — Чоловік і запропонував: час, мовляв, у тебе є, спробуй освоїти писанкарство. Почав він мене всіляко спонукати до цього заняття. Шукав в Інтернеті матеріали на цю тему, записував телепередачі. Сину на той час було три роки, однак він уже виявляв цікавість до нашого заняття. «Уроки писанкарства» по телевізору ми дивилися всією родиною, а потім робили «розбір польотів». Одне слово, техніку і технологію я освоїла за підручниками і телепередачами, без наставників і вчителів. За цей час зібрала велику бібліотеку спеціальної літератури, а також матеріал для своєї книжки. Я не пам’ятаю, коли в моїй душі народилося почуття ніжної любові до писанкарства. Просто одного разу я дійшла думки, що, нарешті, знайшла своє духовне зерно, яке мене збагачує.

Це змусило Тетяну подивитися на свій край іншими очима. Стало прикро за Донбас, зокрема за Луганщину, яку в західних регіонах України вважають безкультурним краєм. Причина того, вважає Таня, —російський вплив, який за багато років витравив і скалічив національні традиції.

Відомості про розвиток писанкарства на Луганщині були мізерні, але тим цікавіше було працювати в цьому напрямі. Наприклад, з’ясувалося, що на території регіону було кілька стилів розпису яєць. Зокрема, у північних районах області, які межують з Харківщиною і належать до Слобожанщини, малюнок писанки здебільшого становили зображення рослин, листя з характерним приглушеним зеленим кольором. Фарбу отримували з трави, яка росте в цих краях. Та територія області, що межує з Російською Федерацією, називається Причорномор’ям. Тут свій стиль, свої символи. Наприклад, символ води, сонця, тому переважають жовті, білі, блакитні тони. Що стосується основної, центральної, частини Луганщини, то відомостей про розвиток писанкарства Тетяна не знайшла. Це приводить до думки, що два останні століття писанки тут не розмальовували. Хоча такі припущення малоймовірні.

Методом проб і помилок

На одній з виставок Тетяна побачила гусяче яйце, малюнок на якому було виконано незвичайною для неї технікою. Воно здавалося різьбленим. Художниця вперше побачила об’ємний малюнок, що складається з двох площин. Верхню частину було наче піднято над нижньою. Автор роботи не розкрив секрети своєї майстерності, натякнув лише, що застосував давно забуту стародавню технологію. Яку саме? Художниця почала шукати відповідь. І знайшла.

Як з’ясувалося, у старовину після нанесення воском малюнка яйце опускали в сік квашеної капусти чи в огірковий розсіл. Поверхня, не захищена воском, частково руйнувалася, що і робило зображення рельєфним. Але скільки часу потрібно тримати яйце в розсолі і якої міцності він має бути? А якщо його замінити оцтом? За два роки пошуків художниця, нарешті, знайшла потрібний склад. Цей успіх започаткував новий стиль, напрямку в її занятті, який у масштабах України отримав назву «луганська писанка». А історія тут така.

Був певний період, коли в області перестали продавати білі яйця. Мимоволі Тетяні довелося перейти на руді. Почала вона окислювати малюнок і раптом побачила, що залежно від товщини шкарлупи і ступеня окислювання тон бежевого кольору поступово переходить у білий. На контрасті тонів художниця і будувала малюнок, в основу якого поклала сюжети з життя українського села: від хатинки під солом’яним дахом, а це стежина, що веде до млина, і тин, обліплений соняшниками, над ними — бджола як символ працьовитості й достатку. Писанку створено без застосування фарб, а тривимірний малюнок забезпечує ефект глибини й обсягу. Така робота не може не захоплювати.

Своє ноу-хау художниця не тримає в секреті й охоче ділиться своїми знаннями з колегами. Нещодавно, наприклад, повернулася із Західної України, де читала лекції з писанкарства. Авторства на тривимірний малюнок Тетяна не домагається. Людина вона скромна і своєю заслугою вважає відновлення втраченої технології.

— Я гадаю, що майстри такого розпису в старовину були, але їх кількість була дуже обмежена. Адже технологія дуже складна. Доказів про її існування до нашого часу дійшло мало. Яєчна шкарлупа — тендітна речовина, зберегти її протягом сотень років просто неможливо. Я постаралася відродити втрачену технологію, для чого запропонувала свої прийоми. Для мене не важливе авторство. Важливий сам процес відродження культури предків, у якому я беру участь.

Без збільшувального скла і лінійки

Роботи луганчанки широко представлено в музеях країни, їх можна побачити в колекціях відомих в Україні персон. Віктор Ющенко, наприклад, зацікавився творчістю Тетяни Коновал і придбав багато її писанок. Її роботи часто передають в інші країни як оригінальний національний сувенір. А оскільки розпис кожного яйця має свою історію, то вважатимемо, що «луганська писанка» незабаром стане не тільки відомою, а і дуже затребуваною серед закордонних колекціонерів.

Але пишається Тетяна не тільки цим. Є ще дві речі, які певною мірою роблять її щасливою. У Музеї писанки в Коломиї виставлені роботи її учнів, яким лише 4—5 років.

— Свого часу, — розповідає Тетяна, — я працювала в дитячому садку. Мою ідею навчити дітей розписувати яйця спочатку не сприйняли ні батьки, ні керівник садка. Скажу, чому. Для виготовлення писанок потрібно працювати з вогнем і гарячим воском. Небезпека, звичайно, є, тому я, зрозуміло, ризикувала. Але, як виявилося, дарма. Несподівано для мене самої діти чудово справлялися із завданням, працювали швидко, акуратно. Їм подобався сам процес. Кращі роботи і були відправлені в Коломию. А я побачила необхідність написати методичний посібник «Писанкарство для всіх». Матеріали готувала протягом десяти років, і ось недавно книжку було видано. Презентація відбулася в секретаріаті Президента, викликала інтерес.

З особливим почуттям гордості та любові Тетяна розповідає про свого сина Дмитра. Писанкарством він займається, мабуть, з трьох років. Сьогодні Дмитрику 15 і він досконало володіє майстерством. Його писанки важко відрізнити від робіт матері. Єдине, що може підтвердити його авторство, — символи. Дмитро любить малювати зірки, а Тетяна — рослини. Працюють майстри без збільшувального скла і всіляких додаткових премудростей. У руках тільки писанок і яйце. Здавалося б, його невелика площа значно обмежує поле думки художника. Аж, ні! На те він і майстер, щоб одним штрихом розповісти цілу історію.

Луганськ.

На знімку: луганська писанкарка Тетяна Коновал.

Фото Людмили СОКОЛЕНКО.