Це засвідчило велелюдне свято проводів отар на полонини, яке відбулося на Синевирському перевалі Міжгірського району

На початку дев’яностих років минулого століття ця традиційна для Верховини професія була на межі зникнення. Нині кількість овець та кіз вже досягла 130 тисяч. Їх поголів’я в сільськогосподарських та фермерських господарствах зросло на 24 відсотки. Уже торік ними вироблено 202 тонни вовни. Це результат того, що до відродження галузі повернулася лицем і влада. В області затверджено програму розвитку та підтримки тваринництва на 2007—2010 роки. Для відродження племінного вівчарства проведено державну атестацію господарств. П’ятнадцять із них отримали статус племінного репродуктора з розведення тонкорунних овець породи прекос та овець української гірсько-карпатської породи. На реалізацію цієї програми поточного року з обласного бюджету виділено близько 500 тисяч гривень. У селі Луг Рахівського району на базі фермерського господарства «Банський» відкрито міні-цех із виробництва бринзи.

Вагомішою стала й державна підтримка. 616 тисяч гривень господарствам та газдам виплачено за приріст маточного поголів’я, а за наявне та збережене — 950 тисяч гривень. Загалом торік з державного бюджету на розвиток вівчарства на Закарпатті було виділено 1 мільйон 776 тисяч гривень.

Під час ушанування людей цієї професії теплі слова подяки висловили їм голови Міжгірської райради та райдержадміністрації Іван Ярема та Роман Костюк, перший заступник голови обласної держадміністрації Іван Балога, заступник голови обласної ради Михайло Мартин, уродженець села Колочави народний депутат України Станіслав Аржевітін. Десятьом найкращим газдам, в господарствах котрих є від 46 до 90 овець, вручено кольорові телевізори. До слова, на імпровізовану сцену Станіслав Аржевітін відлучився лише на кілька хвилин. Торік свою відпустку народний депутат провів разом із колочавськими чабанами на полонині, тож нині, розклавши ватру на узбіччі дороги, власноруч виготовляв сир, жентицю та вурду, варив вівчарський суп, щоб пригостити ними учасників свята.

— Ми й надалі всіляко підтримуватимемо традиційну для області галузь і людей, котрі в ній працюють, — сказав в ексклюзивному інтерв’ю «Голосу України» Іван Балога. — А робота ця пов’язана з ризиком і суворими умовами гір. Для того, щоб чабани під час літування почувалися комфортніше, сьогодні вручаємо їм своєрідні чабанські набори — намети, спальні мішки, радіоприймачі, аптечки, ліхтарики, казанки для приготування їжі, предмети особистої гігієни тощо. Не обійдено увагою й чабанів інших районів області, де вівчарство — галузь традиційна. Прилучився до справи і керівник секретаріату Президента України закарпатець Віктор Балога.

...Ще однією родзинкою від Станіслава Аржевітіна було відкриття єдиної в Україні Школи вівчарства. Цей проект він презентував господарям та гостям свята. Дислокуватиметься школа неподалік його рідного села Колочави, під горою Стримбою, на висоті 1880 метрів над рівнем моря. Цей своєрідний табір обладнано двома наметами, надувними матрацами та спальними мішками. Один намет — восьмимісний, другий — двомісний. Є тут телевізор. Живиться він від переносного генератора, який також забезпечує електроосвітлення в темну пору доби.

— Мета Школи вівчарів — під орудою досвідчених ватагів готувати майбутніх чабанів, — каже пан Станіслав. — На початку 1950-х канула в Лету професія бокораша, і для цього були об’єктивні причини. Проте не можна допустити, щоб така ж доля спіткала й таку само давню професію вівчаря. До слова, спробувати себе в цій ролі зможуть навіть туристи. Вони матимуть змогу пройти всі етапи цієї непростої роботи — від випасання отари, доїння овець та кіз аж до приготування сиру, вурди і бринзи. А працюватиме Школа вівчарів упродовж усього літа.

Ужгород—Міжгір’я—Ужгород.

На знімку: сиром, який Станіслав Аржевітін жартома назвав «депутатським», він щедро пригощав учасників свята проводів отар на полонини.

Фото автора.