У цьому принаймні запевняють Давід Фоенкінос та Флоріан Зеллер, двоє молодих французьких письменників, котрі нещодавно зустрічалися з українською молоддю Києва, Харкова та Одеси в рамках «Французької весни». Вони розказали, як це — бути молодим письменником у сучасній Франції...

Друг — це доля!

Філологу та музиканту за освітою Давіду Фоенкіносу 32 роки. У його доробку — шість опублікованих романів, перекладених на дванадцять мов, кілька відомих літературних премій та... маленький син. На запитання, чому почав писати, відповідає просто:

— Багато років поспіль я намагався створити музичний гурт, і багато років поспіль для цього мені не вистачало басиста. Тож усе просто: я став письменником, бо не знайшов хорошого басиста.

Друг Давіда, 27-річний викладач літератури Паризького інституту політичних наук Флоріан Зеллер трохи серйозніший та менш відомий за кордоном. Але вже його перший, надрукований п’ять років тому, роман «Штучний сніг» одразу отримав французьку премію Фонда Ашет. А загалом у Флоріана вже чотири романи та дві театральні п’єси.

Обидва друзі-автори погоджуються у найголовнішому: «Писати та читати — це природна потреби людини».

— Перед тим як створювати щось своє, потрібна зустріч із великим письменником. Для мене важливою була література Східної Європи, відверто кажучи, я не створив би нічого вартого без Кундери (Мілан Кундера — чеський письменник, твори якого вважаються класикою 20-го століття. — Авт.), — каже Давід. Крім того, маю кілька книжок українського письменника Андрія Куркова, який у нас досить популярний.

Дружба молодих людей розпочалася саме з любові до читання, а сьогодні вони разом подорожують, пишуть та навіть якоюсь мірою доповнюють один одного.

— Коли пишеш, то найчастіше тримаєш усе в таємниці, — розказує Флоріан. — А ми відкриваємо одне одному задуми, даємо почитати незавершені речі. Лиш уявіть, ми в один день відправили свої перші романи до видавництв, майже в один день нам прийшла звідти ствердна відповідь і, нарешті, в один день на полицях книгарень з’явилися наші книжки. (І хто після такого не повірить в долю? —Авт.).

Про «містичний» зв’язок із поляками

У кожному романі Давіда Фоенкіноса є два обов’язкові герої: поляки різного віку та професій «подорожують» зі сторінок однієї книжки до іншої. Як з’ясувалося, мама письменника працювала у авіакомпанії, тож маленький Давід часто бував у Варшаві, й саме представники цієї країни чимось вразили його. Він вважає поляків своєрідною гарантією успіху книжки:

— Раніше я писав чимало романів для молоді, але їх не публікували. Однак тільки-но в сюжеті з’явилося двоє поляків —мою книжку одразу опублікували! Виходить, мені бракувало тільки їх: це як у страві — додаси дрібку спецій і вийде шедевр. Тож я у такий спосіб ніби підстраховую себе, ну і Флоріана, звичайно (сміється). Тож, відкриваючи кожну нову книгу, читачі найперше починають вишукувати там поляків.

Фантазія чи реалізм?

Незважаючи на тісну дружбу, стилі письма Зеллера та Фоенкіноса дуже відрізняються. Флоріан, наприклад, більш тяжіє до реалізму:

— Пишучи твори, я якоюсь мірою економлю на походах до психолога. Те, що можна говорити про сучасну епоху, навколишній світ, людей та їхні стосунки, надзвичайно важливо для мене.

— А я намагаюся побільше фантазувати, вигадувати неіснуючі професії. У одній з моїх книг є агенція для тих, хто любить не подорожувати, а... розказувати про подорожі. Бути комічним — не принизливо, — вважає Давід Фоенкінос.

Гостям було дуже приємно, що зустрітися з ними прийшло стільки молодих українців. Вони розповіли, що сучасна французька молодь більше завантажує фільми та музику з Інтернету, ніж читає книжки.

— Коли ми зустрічаємося з учнями шкіл чи ліцеїв, то вони надзвичайно дивуються, що письменник — це жива людина, а не хтось, хто помер щонайменше сто років тому. Та й подивіться на людей, котрі цього року балотувалися у президенти Франції! Жоден із них не виявив якоїсь особливої зацікавленості сучасним літературним процесом, — обурювався Давід Фоенкінос.

Наостанок Давід та Флоріан висловили думку, що українські та французькі молоді письменники відрізняються хіба що розташуванням, історією та традиціями своїх країн. Адже у Франції, як і в Україні, мало хто з митців може жити за рахунок власної творчості, тож часто мають якусь іншу професію. Та й різняться митці частіше не за походженням чи епохою, а за внутрішнім світосприйняттям, упевнений Флоріан Зеллер.

Замість післямови

Давід Фоенкінос, перебуваючи в Україні, весь час робив якісь нотатки, поділився із журналістами його друг Флоріан. Можливо, «полякам прийшов кінець», і настала епоха українців у його романах?..