Ця історія, яку мені розповів свого часу колега і старший товариш, моряк-фронтовик, нині, на жаль, покійний Михайло Канюка, стала майже легендарною. Треба сказати, що своєрідною легендою в журналістиці був і сам Михайло Сергійович. За часів хрущовської відлиги, коли Аджубей, зять тодішнього радянського лідера Микити Хрущова, очолював газету «Комсомольская правда», Канюка був власним кореспондентом «Комсомолки» по Україні. Потім став директором Київської студії телебачення, працював зав. кафедри телебачення і радіомовлення факультету журналістики КДУ. 1991 року він очолив, мабуть, першу в Україні незалежну газету «Хто винен», а з 1992-го багато років працював заст. головного редактора в нашому тижневику.

Так от, у свою чергу, Михайло Сергійович почув цю історію від відомого українського письменника Юрія Збанацького, який особисто був присутній на тих зборах. На початку п’ятдесятих років, за вказівкою з Москви, ЦК Компартії України почав гучну кампанію боротьби з націоналістами в середовищі українських діячів літератури і мистецтва. До списку критикованих потрапив і чудовий український поет Максим Рильський, про що Максим Тадейович дізнався якимсь чином напередодні. І коли письменників зібрали для «прочухана», Рильський замість актового залу пішов у буфет пити коньяк...

Через якийсь час туди забіг захеканий інший чудовий український поет Володимир Сосюра:

— Нас уже «розніс» у пух і прах якийсь критик Калюжний з Одеси. Ходімо, тепер вимагають нашого покаянного слова!

Максим Тадейович, допивши чарку коньяку, неквапливо рушив на свою Голгофу. Піднявшись на трибуну, оглянув, примружившись, зал і сказав:

— Я вдячний за сувору, але справедливу критику, якій піддав мене товариш Кал южний...

Мертва тиша, а через мить зал вибухнув несамовитим реготом. Тільки високе начальство з останніх сил стримувало сміх.

Критик, зрозуміло, тут же рвонув до рідної Одеси. Проте там уже знали про короткий, але убивчий виступ знаменитого поета. Вся Одеса його смакувала, а критику буквально не давали проходу. Довелося товаришу «Кал южному» тікати до Росії, де, кажуть, його сліди загубилися.

В. Н.