Багато десятиліть ми жили за нашими, найсправедливішими, найлюдянішими, найпередовішими соціалістичними принципами. Ними пишалися. Ними вибудовували непорушні ідеали нашої щасливої людини-трудівника. І навіть не здогадувалися, і в думках собі не могли уявити, що можуть бути інші, досконаліші соціальні критерії у взаєминах праці й капіталу. Нас так довго переконували, що там, де править капітал, там правлять і його найжорсткіші звичаї. Про все це думалося на ВАТ
«Міттал Стіл Кривий Ріг», коли підбивали попередні підсумки виконання спільної постанови адміністрації і профспілкового комітету про додаткові заходи щодо соціального захисту працівників при добровільному звільненні з підприємства.У прес-конференції взяли участь глава адміністрації з кадрів і зв’язків із громадськістю Франк Паннір і голова профспілкового комітету Юрій Бобченко. Ми намагалися щиро зрозуміти, яким може бути добровільне звільнення зі свого роками
«насидженого» робочого місця, зі свого трудового колективу і чи не створить таке добровільне звільнення певні труднощі вчорашнім колегам по цеху? Відвертий аналіз ситуації, чесні оцінки її швидко налаштували нас на осмислену розмову.Як підкреслив на прес-конференції пан Паннір, було розроблено відповідну програму щодо соціального захисту працівників при добровільному звільненні з підприємства. Над її підготовкою працювала адміністрація ВАТ
«Міттал Стіл Кривий Ріг» разом із профспілками і Фондом держмайна України, зважаючи на всі їхні пропозиції і зауваження. Це був не комерційний сьогочасний маневр, а всебічно зважена і юридично обґрунтована процедура в правовому полі українського законодавства, що не порушує інвестиційних зобов’язань. І запроваджена вона в металургійній галузі вперше в Україні.У результаті реалізації цієї програми протягом березня-квітня 2007 року заяви на добровільне звільнення подали понад 10 тисяч працівників металургійного велета України. Погодився піти майже кожен п’ятий працівник. Із загальної кількості поданих заяв після ретельного розгляду комісією задоволено 8887. Відмовлено у звільненні 980 працівникам і 291 особа відкликала свою заяву, погодившись працювати і далі на своєму робочому місці. Це ще одне підтвердження того, що нові господарі
«не викидали» трудящих за ворота підприємства, як люблять щораз порозмірковувати деякі політичні сили в нашій країні, а демонструють свою реальну соціальну політику.— Серед звільнених 6426 працівників пенсійного віку і 1900 керівників і службовців, але важливо знати, що програма добровільного звільнення не поширювалася на робітників основних професій, — наголосив при цьому пан Паннір.
Журналістів особливо цікавили причини й аргументи кампанії добровільного звільнення. Адже пенсійний вік, приміром, майстра або заступника начальника цеху, — це величезний досвід управлінської і професійної майстерності, і ним, здавалося б,
«розкидатися» не варто. На думку адміністрації, ця програма дозволила знизити середній вік працюючих на підприємстві до 37 років. Сьогодні продуктивність праці на комбінаті становить 250 тонн сталі на людину, що порівняно з європейськими критеріями є низькою. Так, у Східній Європі цей показник удвічі вищий, а в Західній Європі — не менше тисячі тонн на працюючого. Підвищення продуктивності праці спричиняє, природно, і підвищення заробітної плати, середній рівень якої нині вже становить 2100 грн. А до 2010 року плановано довести до 2694 грн.— Ми маємо намір досягти на ВАТ
«Міттал Стіл Кривий Ріг» найвищої продуктивності праці порівняно з іншими металургійними підприємствами країни, — сказав Франк Паннір. — У результаті ми зможемо і заробітну плату на підприємстві зробити найвищою в галузі.А значне омолодження персоналу глава адміністрації вважає головним досягненням програми добровільного звільнення, бо в працівників з’явилися реальні можливості кадрового і професійного росту. При цьому він підкреслив, що на ВАТ
«Міттал Стіл Кривий Ріг» і далі братимуть на роботу молодих фахівців і тих, хто повернувся з армії, а також фахівців потрібних підприємству професій. Бізнес-план кожного із 132 підрозділів складатимуть не із «стелі», як раніше, а з реально визначеної чисельності працівників у виробничому циклі. І «роздувати» штати тепер стає невигідно.То яким за фінансовою величиною виявився капіталістичний бонус, тобто заохочувальний шанс для тих, хто добровільно йде з підприємства? Він залежав від стажу роботи, професії та інших виробничих складових. Кожен з тих, хто зважився
«залишити» підприємство, одержав по 25 посадових окладів, що в середньому становило по 30 тис. грн. «відхідних», як нам говорили самі ті, хто звільнився. Загалом, як компенсацію працівникам за цією програмою підприємство виплатило «компенсаційних» уже 231 млн. грн.Це були аргументи з боку власника. А яким їх бачить інша сторона — профспілки? Голова профкомітету ВАТ
«МСКР» Юрій Бобченко відзначив спільну конструктивну роботу адміністрації ВАТ «Міттал Стіл Кривої Ріг» і профспілок із соціального захисту працівників, які добровільно звільняються з підприємства:— Переговори були економічні, а не політичні, бо це було для нас справжнє випробування, і ми, розуміючи його відповідальність, радилися не тільки з головами цехових комітетів, а й з Центральним комітетом профспілки металургів і гірників України, не один раз побували у Фонді держмайна України та в головному офісі компанії в Лондоні, — розповів нам Юрій Вікторович. — Це був не торг, а своєрідний соціальний діалог, яких раніше у своїй роботі ми не знали. І тут важливо було не помилитися, щось не врахувати при винесенні загальної постанови з цієї програми щодо соціального захисту працівників при добровільному звільненні з підприємства. А найголовніше, що відповідно до досягнутої домовленості, фонд заробітної плати на підприємстві збережено в попередньому обсязі, і щойно буде підбито остаточні підсумки цієї програми, розпочнуться переговори про підвищення заробітної плати...
Тому приємно було почути з вуст профспілкового лідера, що в процесі реалізації програми жодних розбіжностей у профспілки з власником підприємства не було.
А були розбіжності в трудівників? Ми зустрілися з старшим майстром мартенівського цеху Іваном Бельгаром, який віддав 37 років свого життя комбінату:
— Я дуже радий, що господар вирішив так щедро віддячити мені за мою працю в мартені, вручивши 25 посадових окладів і плюс ще три середніх, загалом близько 70 тисяч гривень на мою пенсійну старість.
Дружина Івана Івановича також трудилася в техвідділі цеху блюмінга. І Раїса Іванівна добровільно пішла на відпочинок разом з чоловіком. Сімейну вахту продовжать їхні сини — Олег та Артем, у мартенівському цеху.
Ще один мартенівець — Володимир Мушик, котрий пропрацював обер-майстром 27 років, пішов з цеху на відпочинок за добровільною програмою. Як він жартував, що все трудове життя тут був на прикордонному посту на мартенівській печі, стежачи за агрегатом, щоб сталь лилася безперервно. Його дні і ночі біля мартенівських печей
«вилилися» у більш ніж 73 тисячі грн. компенсаційного бонусу.— Я залишив після себе надійну заміну в мартенівському цеху — Костянтина Кондратенка, нехай він, як і я, набиває гулі з молодого віку, без цього на виробництві ніяк, — сміється Володимир Андрійович. — Раніше при виході на пенсію я одержав би в кращому разі свої кревні шість середніх окладів — і живи як знаєш, тому ми й чіплялися за роботу щосили, аби мати бодай якийсь додатковий заробіток.
Диспетчер служби мартенівського цеху Ірина Василенко має
«гарячого» стажу 15 років із своїх 30 на комбінаті. Іде на пенсію раніше пенсійного віку, одержавши за добровільне звільнення з підприємства 28 окладів.— Діти мої радіють, планують, на що і куди витратимо таку величезну, як для мене, суму майже в 30 тисяч гривень, — розповідала нам Ірина Павлівна.
Важко не погодитися з людьми, чию професійну працю так високо оцінено, завдяки реальній програмі соціального захисту, коли людина добровільно йде на заслужений відпочинок. Нам розповідали і про те, що нові криворізькі
«пенсіонери» мають намір не витрачатися на придбання іномарок, а створювати свої фірми, скооперувавшись уп’ятьох, наприклад, і маючи солідний стартовий капітал для «розкручування». Але це їх особиста справа. Головне, що трудівники відчули мало не вперше, що вони багато значать для справжнього власника, що він, капіталіст, цінує їхню працю. І, навіть звільняючи, не перекреслює їх подальше життя, не «викидає» за ворота, не залишає їх на «опіку» державі, а розраховується сповна, погодивши до «дрібниць» соціальні потреби свого колишнього трудівника з не завжди згідливою профспілкою.— Я, скажу відверто, радий, що прорвався
«Міттал Стіл» в Україну. Це наше щастя, що він прийшов і розворушив наше місництво, — коментує подію також колишній мартенівець, народний депутат України 2, 3, 4-го скликань Вадим Гуров. — Крики деяких парламентаріїв, що новий власник приїхав грабувати, у своїй основі — нікчемні. Цей інвестор прийшов сюди назавжди і поводиться саме в цьому сенсі логічно, як і в правовому полі. Нікого не скорочує, наприклад, головбух як працював на комбінаті, так і нині працює на своїй посаді. Інвестор будує, реконструює підприємство, укладено плани на найближчу п’ятирічку про спорудження нової аглофабрики, конверторного, коксохімічного та іншого цехів. Він хоче замінити технологію катастрофічно застарілу на технологію дня завтрашнього. У світі вже давно не виготовляють зливки металу, як ми, з нас сміються фахівці...Важливо зазначити й інше.
«Міттал Стіл Кривий Ріг» «ділиться» фінансами з містом металургів і гірників, виділяючи десятки мільйонів на соціальну сферу, активно веде будівництво житла для робітників, тому що розуміє: такі гіганти були і будуть містоутворюючими. Як можна цього не помічати?..Урочисті проводи тих, хто добровільно пішов з підприємства з капіталістичним бонусом, відбулися в усіх цехах ВАТ
«Міттал Стіл Кривий Ріг». Справді, такого тут ще не було, і важко не погодитися з Вадимом Миколайовичем, очолює представництво компанії «Міттал Стіл Кривий Ріг» в Україні.Кривої Ріг
Дніпропетровської області.
На знімку: ветеран мартенівського цеху, почесний громадянин міста Кривого Рогу Вадим Гуров (ліворуч) вітає свого колегу Володимира Мушика з добровільною
«відставкою» з мартенівського цеху.Фото Михайла СКОРИКА.
