(Про книжку Є. П. Кушнарьова «Выборы и вилы»)

Це не перша книжка відомого українського політика і громадянина Євгенія Кушнарьова. І мала б стати аж ніяк не останньою – у нього були великі і довгострокові плани. На жаль, Євгеній Петрович пішов з життя, не побачивши її виданою і не завершивши багато чого. Про що вона, що хвилювало нашого друга і соратника в цей останній і найяскравіший період його політичного і земного життя?

Це був період нового злету

У творі зачеплено ключове для світової політичної думки питання — як усе-таки має визначатися і передаватися влада в державі — насильством чи вільним волевиявленням громадян? Що первинно і суверенно — стихія, революційне божевілля збуджених умілими кукловодами мас чи перевірена століттями в цивілізованому світі демократична процедура? Автор не лише своєю останньою книжкою, а й усім своїм життям дає відповідь на це запитання – лише демократія, лише мирне цивілізоване змагання в конкурентному політичному середовищі.

Книжка дивовижно поєднує в собі щонайглибший теоретичний аналіз дуже складних політологічних проблем сучасного державного будівництва з живою, цікавою і зрозумілою розповіддю про конкретні політичні події країни в останній період.

Це був період нового злету політичного таланту Євгенія Петровича. Одразу після того, як було зупинено ганебні і жалюгідні спроби притягти його до кримінальної відповідальності, у його житті розпочався новий етап, що вирізняється яскравим і потужним поривом діяльної, небайдужої до долі країни людини, але який так безглуздо і трагічно перервався.

Державна мудрість і юнацька безпосередність

Книжка буде трохи по-різному сприйнята тими, хто знав і любив Євгенія Кушнарьова за життя, був серед його колег, друзів, та іншими громадянами України, хто знав і поважав його лише заочно. Першим буде важко стримати почуття, особливо під час прочитання тих місць, де неповторний, живий і теплий характер автора так виразно проступає крізь рядки... Другі ж не тільки ознайомляться з його думками, ідеями і планами, а й трохи пізнають його, познайомляться з душею та інтелектом цієї чудової людини — відкритої, самобутньої, розумної і веселої, яка поєднує те, що так рідко поєднується в чоловіках: державну мудрість і юнацьку, таку симпатичну безпосередність, що підкорює.

Унітаризм зручний для авторитарного правління

Книжка, як ми говорили, поєднує в собі глибокий теоретичний аналіз сучасних проблем державного устрою України, її відносин із зовнішнім світом: питання федералізму в контексті розв’язання гострих суспільно-політичних проблем у країні; економіка країни, шляхи подальшого її прогресивного розвитку з описом подій останнього періоду в країні; проблема відносин з НАТО...

Автор проводить глибокий аналіз так званих кольорових революцій: від України до Киргизії і Перу. Розглядається діяльність так званих донорів, або різноманітних закордонних, насамперед американських, фондів, створених нібито для підтримки країн з перехідною демократією. Проводиться порівняльний аналіз кольорових революцій у Сербії, Грузії, Киргизії та в Україні. В аналізі враховуються і специфіка цих країн, характер народів, геопсихологічні складові, що вплинули на процеси, зокрема, недорозвиненість у них громадянського суспільства. Досліджено соціальний склад основних суб’єктів революцій. Якщо, скажімо, в Україні ними були малі і середні підприємці, то в Киргизії — селянство.

Проводиться паралель і досліджується взаємозв’язок між устроєм держави і розвитком авторитаризму в ньому. Показується, як федералізм пом’якшує етнокультурні, історичні і політичні суперечності, переводить їх у конструктивне русло. А унітаризм в пострадянських умовах можливий лише в умовах авторитарного правління. В умовах федералізації країни полярний розпад політичних симпатій не міг призвести до такої дестабілізації і міжрегіонального протистояння. Самоврядування на рівні регіонів, пише автор, розчиняє деструктивний імпульс протистояння, вводить його в зворотне — продуктивне для держави русло. Аналізується роль парламентаризму. Саме парламентаризм є основним мірилом сучасної демократії. І тому єдиною формою демократії на пострадянському просторі є саме парламентсько-президентська республіка.

Міфи — ось сутнісь Майдану

Дається докладний аналіз дій «помаранчевої» влади. Насамперед наводиться список їх грубих прорахунків і недоробок. Це і відсутність реальної програми досягнення задекларованих цілей, і непродумані, імпульсивні дії уряду Тимошенко, і розміщення кадрів за принципом кумівства, і нерозуміння необхідності шукати взаєморозуміння зі своїми політичними опонентами, і диктат так званих «цінностей Майдану», репресії і політичний тиск, нарешті, повсюдне нехтування елементарною законністю.

Вони, пише далі Кушнарьов, нехтують навіть свої власні декларації. І, справді, запитаємо їх: де сьогодні адміністративно-територіальна реформа за Безсмертним, де євроінтеграція за Рибачуком? У підсумку — послідовне і таке, що не припиняється, падіння авторитету в суспільстві «помаранчевої» влади та її лідера Віктора Ющенка.

Автор не визнає події кінця 2004 року революцією. Це була потужна підготовлена політична акція, метою якої було захоплення влади. Міфи — ось сутність Майдану. Міф про бандитську владу, про масштабні фальсифікації, про російський спецназ і багато які інші. І тепер уже, пише автор, що далі, то більше людей зрозуміють — ніякої революції не було. А була масштабна акція маніпулювання суспільною свідомістю. Якби попередній період був насправді диктатурою, як казали тоді з трибуни, то про жодний Майдан в Україні не могло б бути й мови.

У результаті суспільство одержало невпевнену в собі, суперечливу у вчинках і діях людину у президентському кріслі. Позірна єдність так званої «помаранчевої» команди дуже швидко розсипалася за першого ліпшого випадку. А протистояння в суспільстві, що загострюється з кожним днем, виснажило політичну еліту, поставило хрест на багатьох досягненнях останніх років.

Ми не просто вірили в перемогу, ми її готували

Реальна робота уряду Януковича, спрямована на досягнення європейських стандартів в економіці, була замінена гаслами, порожніми обіцянками, вочевидь популістськими діями в економічній, політичній і соціальній сферах, що відкинуло Україну, її економіку на багато років назад.

Унаслідок цього на парламентських виборах 2006 року перемогла Партія регіонів, якій повірили і за якою пішли мільйони виборців. Перемогла ще й тому, пише Євгеній Петрович, що навіть у період, коли в неї був мінімальний рейтинг у 14 відсотків, ПР, її лідери вірили в перемогу. І не просто вірили, а готували її.

У теоретичній главі автор розглядає проблему НАТО, справедливо зауважуючи, що однобокий погляд на безальтернативне приєднання до цього неоднозначного блоку суперечить бажанням більшої частини населення України. Процес його розширення супроводжується колосальними політико-економічними і навіть культурними проблемами. Скажімо, бажання Польщі приєднатися до НАТО стало наслідком, у тому числі й усвідомленням, своєї релігійної і культурної ідентичності з Європою. Яка у свою чергу стає дедалі більш «атеїстичною і декадентською». То чи наше це місце, чи наша це мета?

Для США Україна — засіб послаблення Росії

А для США Україна — засіб для послаблення Росії як стратегічного суперника. Вступ України до НАТО послабив би безпеку Росії із Заходу, змусив би її вкладати нові кошти в оборону, переклавши водночас через підвищення цін на енергоносії фінансовий тягар саме на Україну!

Далі читаємо важливі думки про наші з Росією культурні зв’язки, що йдуть у глибину століть, про нашу приналежність до єдиного православного світу, зі своїми духовними цінностями і спорідненими мовами. Особистісні і суспільні зв’язки між нашими народами такі глибокі, пише автор, що намагатися їх переглянути —все одно, що плисти проти течії.

У книжці глибоко і фундаментально розглянуто питання федералізму. Кушнарьов наводить свої слова, сказані ним ще в 2005 році: «... мовні, міжконфесійнй, історичні і культурні проблеми в Україні може зняти лише її федеративний устрій». Це тривалий і складний шлях, в основі якого — зміцнення місцевого самоврядування в дусі європейського регіоналізму, децентралізація влади, забезпечення економічної самодостатності регіонів. А історичні, ментальні, культурно-мовні та інші відмінності, котрі властиві різним регіонам України, потрібно не замовчувати, а захистити законодавчо, і тоді гострота проблеми значно знизиться, а можливо, зникне зовсім.

У федералізмі немає загроз демократії

Читач може зробити очевидний висновок — у федералізмі немає жодних загроз демократії або стійкості країни, навпаки, цей принцип є одним із показників демократичності країни, що дає змогу їй зняти численні загрози, і насамперед загрозу її демонтажу. Автор нагадує, що за федеративний устрій України виступав не хто інший, як саме В’ячеслав Чорновіл.

Останні три глави присвячені виборчій кампанії 2006 року та її першим результатам, зокрема формуванню антикризової коаліції. Наводиться безліч найцікавіших фактів, що супроводжують численні переговорні процеси за участю партій, що пройшли в парламент. До того ж не всі їхні учасники постають у, м’яко кажучи, кращому світлі. Особливо це стосується «Нашої України».

Ці сторінки показують весь талант Євгенія Петровича в організації і проведенні виборчої кампанії ПР 2006 року. Як друга після Януковича публічна особа партії, він одразу поставив перед собою завдання домогтися переваги в інформаційному просторі. Для цього було створено спеціальні, в тому числі VІP-агітколективи. Згодом удалося домогтися повної синхронізації дій і змісту виступів усіх колективів, позбавившись природних в таких випадках на початковому етапі експромтів.

Не можна одночасно подобатися владі і народу

В окремому розділі теплими дружніми словами пише автор про лідера партії Віктора Януковича. Тут наводяться дуже важливі і сміливі слова про головний висновок, який зробив Янукович після президентської кампанії 2004 року: не можна одночасно подобатися владі і народу. І якщо, пише далі автор, у президентській кампанії він так і діяв, і говорив, постійно оглядаючись на існуючу тоді систему влади і на тих, хто її представляв на вищому рівні, то в парламентській кампанії єдиним його співрозмовником був народ України. І він вів з ним діалог на зрозумілій йому, народові, мові, він вкладав у це всю свою душу, він був чесний, щирий і впевнений у собі і правоті того, що пропонував виборцям. Це був новий Янукович — і в манері поводження, і в мистецтві доносити до слухачів свою точку зору. Він довів, що може вдосконалюватися, виносити уроки з помилок і прорахунків. А спроби опонентів використовувати стереотипи кампанії 2004 року не дали результатів, тому що виборці їх просто не сприймали. Від себе додамо: багато в чому тому, що поруч із ним тоді стояв Євгеній Кушнарьов.

Ще однією актуальною сьогодні є наведена у книжці фраза Тимошенко: «Якщо хтось ініціюватиме повторні вибори в парламент, це буде злочином проти власного народу». Євгеній Кушнарьов і сьогодні, не перебуваючи серед нас, допомагає нам розвінчувати подвійну мораль «помаранчевих» політиків, лукавість усіх їхніх сьогоднішніх аргументів на користь розпуску Верховної Ради.

Насамкінець Євгеній Петрович промовляє знакову фразу: «Знаю лише, що хай би як розгорталися події, я все одно буду їхнім активним учасником». Наше завдання сьогодні, щоб він, пішовши від нас, залишався їхнім учасником. Ми, його друзі і соратники, повинні продовжити справу, якій він присвятив усе своє життя і пішов з нею у своєму серці, перебуваючи в самому розквіті сил, на самому піку своєї активності. Продовжити, довести його справу життя до кінця — немає і не може бути кращого йому пам’ятника.