До виборів та всього того, що з ними вкупі, я ставлюся, як кожна нормальна людина. Тобто коли вони, кляті, починаються, готовий тікати від них світ за очі. А може, навіть далі. Та недавно різко змінив своє ставлення. Тепер тільки стартує чергова кампанія, облизуюсь, немов кіт на сметану. І не забуваю подякувати тим, хто придумав проводити не тільки передвиборні, а й післявиборні перегони. Бо, погодьтеся, коли кандидат агітує голосувати за нього — то одне діло. А коли депутат переконує в тому, що його треба мерщій гнати з парламенту — то вже зовсім інше.

На час передвиборчої лихоманки я, як правило, зачиняюся за залізними дверима на три замки. А тепер вони навстіж. Тому ранок починається з відвідин агітаторів. Переминаючись з ноги на ноги, починають «колядувати»:

— Просили сам кандидат і його помічники: дайте нам відставку...

Звісно, починаю торгуватися:

— Що? З якого б це дива? Вибрали — значить, хай працює. Я вам що, найнявся оце проти кожного йолопа підписи ставити?

— Він навіть не йолоп, — підхіхікують його довірені особи, — він кретин.

— А довідка є? — напускаю на себе суворість.

— Аякже! — метушаться прибулі. — Ось, будь ласочка, гляньте. Все чин чином. Авторитетно засвідчено, що Н. — ідіот найвищого гатунку.

Я добре пам’ятаю, що рік тому ці самі персони переконували мене в протилежному. Але ж «гінці» разом із довідкою дають удвічі більшу суму «відступного», тому погоджуюся поставити свій підпис за відставку депутата.

— Оце востаннє! — попереджую. — Більше не вибирайтеся.

Тільки цих випровадив — на поріг уже референти наступного депутата. І так цілісінький день. Довелося навіть відпустку за свій рахунок узяти, щоб когось не прозівати.

А поштова скринька! Та я тепер навіть ще одну почепив, щоб уся ота агітаційна макулатура тут помістилася. І читаю все тепер до останньої літери. І навіть зберігаю товстелезну підшивку отих друкованих зізнань депутатів, яким, за їхніми ж словами, більше до лиця не дорогезні цивільні костюми, а арештантські сорочки.

Про телевізор узагалі мовчу. Мене з ним навіть пивом не розлити. Які там телесеріали! Тепер не відірватися від післявиборних рекламних роликів. Адже всі претенденти на «виліт» з парламенту щиро розповідають про свої помилки, прорахунки чи про свідомі наміри розжитися в депутатському кріслі.

— Та мені з найвищого терикону наплювати на всіх виборців, разом узятих! — б’є себе в груди один. — Мені дай тільки мандат. Ну, ще дай депутатську платню, пільги, хату в столиці, «тачку», охорону, молодих помічниць... Все! Далі хоч трава не рости!

— Я, ви знаєте, людина не бідна, — мимрить, ховаючи очі, другий. — Якби захотів, міг би купити весь парламент з усіма крикунами... Тому депутатські статки й пільги мені до лампочки. Потрібна тільки депутатська недоторканність. Тільки заради неї я й був погодився на цей балаган...

— Люди добрі! — ледь не плаче ще хтось. — Подивіться уважно на мене! Я схожий на того, хто може подбати про народ? Ха-ха-ха! Ви ж пам’ятаєте, що я, сучий син, вам недавно обіцяв. Зробив хоч щось? Та чорта лисого! Бо й думки такої не було. Тому відкликайте мене з парламенту і женіть утришия!..

І ніби й часу немає на вулицю вийти, але треба. Бо кортить подивитися, як депутати власноручно(!) звільняють стіни, паркани, стовпи тощо від своїх же агіток, щедро розклеєних тут під час передвиборної кампанії. Шкребуть ножами, відмочують водою, зафарбовують і ла-аються!.. А все це фіксують на відео- та фотокамери пересічні виборці, аж мліючи від побаченого.

Коротше, «супер!» і «вау!», як каже син-школярик, взнавши, що вчителька захворіла й уроків не буде.

...Проте, почуваючи себе на сьомому небі, добре знаю, що не все коту масниця. Бо закінчиться післявиборна кампанія і почнеться передвиборна. Й агітувати за себе почнуть ті ж самі персони, яких тільки-но витурили з парламенту. Втім, хіба нам уперше?..

Донецьк.