Головний позаштатний трансплантолог Міністерства охорони здоров’я України, директор Запорізького центру трансплантології Олександр Никоненко пропонує запровадити у вітчизняному законодавстві поняття «презумпція згоди». Тоді лікарям не доведеться в трагічний момент утрати близької людини звертатися до родичів по дозвіл вилучити орган померлого з метою подальшої пересадки. В інтерв’ю «Голосу України» Олександр Никоненко висловив своє переконання: в Україні не може бути кримінальних вилучень людських органів і підпільних операцій з їх пересадки.

— Щоб забрати орган, придатний для трансплантації, необхідне спеціальне устаткування, розчини й ціла команда фахівців. До того ж такий орган потребує безлічі супровідних документів. Тому вилучити нирку або печінку підпільно і передати в якийсь закордонний центр трансплантації неможливо. Це абсурд. Страшилки про розчленовування людей з метою вилучення їхніх органів — вигадки «жовтої» преси.

— А як проходить вилучення органів для подальшої трансплантації?

— У нас є база забору органів, затверджена постановою Кабміну. Щоб орган був придатний для пересадки, він має відповідати низці вимог. На високому рівні має бути проведена реанімація і діагностика смерті мозку. Коли з’являється пацієнт із тяжкою травмою, в якого загинув головний мозок, його розглядають як потенційного донора. Трансплантологи оцінюють можливість вилучення і пересадки органів. За законом, родичі померлого повинні дати згоду на це. У трагічний момент утрати близької людини хто обговорюватиме цю тему? Такі розмови лише завдають психологічної травми.

— А як цю проблему вирішують в інших країнах?

— Є таке поняття «презумпція згоди». Приймається відповідний закон. Його обговорюють в суспільстві. І кожен громадянин вирішує для себе, чи згоден він після смерті стати донором органів. У разі відмови він інформує про це по спеціальному телефону або надсилає повідомлення електронною поштою. Його відмову заносять до реєстру. А якщо відмови немає, то цей померлий автоматично розглядається як донор органів. Такий закон є в Австрії, Іспанії, Польщі. Ми пропонуємо прийняти аналогічний закон і в нас.

— Скільки коштує операція, скажімо, з пересадки нирки?

— Сама така операція, тобто вартість видаткового матеріалу, може коливатися від 5 до 30 тисяч гривень. Якщо є централізоване фінансування і закупки, то її роблять безоплатно для пацієнта. Якщо нирка не включилася одразу, то потрібен гемодіаліз. І тоді вартість зростає. Зазначу, що середня тривалість життя пацієнта після трансплантації приблизно 25 років. Та й економічна доцільність таких операцій висока. Рахуйте самі: витрати тільки на матеріал для проведення гемодіалізу (апарат штучної нирки) на рік становлять приблизно 70 тисяч гривень на одного пацієнта. А операція з трансплантації нирки коштує 30 тисяч. Плюс витрати на реабілітаційний період...

— З ваших слів випливає, що трансплантологія — перспективна галузь сучасної медицини. Як вона розвивається в нашій країні?

— Трансплантологія в Україні значно відстає від світової практики. Щорічно у світі виконують 400 тисяч операцій з пересадки різних органів. Наприклад, у США щорічно роблять 30 тисяч таких операцій. У Польщі тільки торік зробили 950 таких операцій.

За тридцять років з моменту першої пересадки органів, виконаної в нашій країні, ми зробили лише приблизно дві тисячі таких операцій. Серед яких серця — лише 4 трансплантації, печінки — 58. За кількістю трансплантацій нирки в рік Україна посідає одне з останніх місць у світі. Тоді як потреба — 2,5 тисячі щороку.

Нагадаю, операції з пересадки органів мають проводитися протягом 12 годин, починаючи від вилучення донорського органа до його пересадки. Цю роботу сьогодні здатні реально виконати фахівці трьох із п’яти наявних центрів — Донецького, Запорізького і Київського.

— Тож що заважає сьогодні нормально розвиватися вітчизняній трансплантології?

— На жаль, трансплантація не ввійшла в стандартну мережу багатьох хронічних захворювань. Вона не є в нас одним із стандартних методів лікування. Завдає нам великої шкоди і неправдива інформація про трансплантологію в ЗМІ. Ще один момент, що обмежує розвиток донорства органів у нашій країні. База забору органів, затверджена постановою Кабміну, не має необхідного устаткування для діагностики смерті мозку. Та й грошей виділяється недостатньо. Програма трансплантації була профінансована в обсязі 47 млн. грн. на п’ять років. А нині тільки на закупівлю медикаментів на три роки необхідно 155 млн. грн.

Вважаю, нам потрібна нова редакція закону про трансплантацію. При цьому треба, щоб населення висловилося на тему можливості використання органів після смерті людини. Треба розмежувати закон про трансплантацію органів і закон про трансплантацію клітин і тканин. Сьогодні ці напрями поєднані в одному законі і заважають розвитку одне одного.